33

Зміст

Вступ 3

1 Теоретична частина 4

1.1 Користувачі бухгалтерської звітності 4

1.2 Оцінка об’єктів обліку 7

2 Практична частина 14

Висновки 31

Перелік використаної літератури 33

Вступ

Контрольна робота покликана закріпити знання щодо сутності бухгалтерського обліку, його предмету, методів та об’єктів, а також обліку основних господарських процесів.

Предметом контрольної роботи є господарська діяльність суб’єктів господарювання.

Мета роботи – використовуючи способи методу бухгалтерського обліку, економічно обґрунтувати відображення об’єктів обліку, залежно від ролі їх у господарських процесах і вимог управління господарською діяльністю підприємства.

Завдання контрольної роботи полягає у:

- закріпленні теоретичних засад бухгалтерського обліку;

- вивченні методів бухгалтерського обліку;

- вивченні Плану рахунків бухгалтерського обліку;

- вивченні та застосуванні методики формування та складання фінансової звітності суб’єктів господарювання;

- закріпленні знань про облік основних господарських процесів.

Контрольна робота має таку структуру: вступ, 2 розділи (теоретичний і практичний), висновки, перелік використаної літератури. В теоретичному розділі розглянуто 2 питання: перше – «Користувачі бухгалтерської звітності», друге – «Оцінка об’єктів обліку». В практичному розділі за конкретним підприємством відображені операції бухгалтерського обліку, визначені фінансові результати, складені баланс та звіт про фінансові результати. Обсяг контрольної роботи 33 сторінки, кількість використаних джерел 10.

Ключові слова: БУХГАЛТЕРСЬКА ЗВІТНІСТЬ, ОСНОВНІ ЗАСОБИ, ГРОШОВІ КОШТИ, ВИРОБНИЧІ ЗАПАСИ, ІНВЕСТИЦІЇ, ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ, ЗОБОВ’ЯЗАННЯ.

1 Теоретична частина

1.1 Користувачі бухгалтерської звітності

Необхідність складання бухгалтерської звітності обумовлена принципом безперервності діяльності підприємства. Тому для аналізу, контролю, оподаткування, і навіть для ухвалення управлінські рішення необхідно періодично мати зведені дані про майновому становищі підприємства та фінансові результати його діяльність. З іншого боку, таке узагальнення інформації диктується інтересами власників. Усе це призводить до необхідності складання бухгалтерської звітності.

Одержувані внаслідок обробки вхідної інформації показники діяльності підприємства є необхідною базою прийняття рішень особами, здійснюють управління як безпосередньо даним підприємством і іншими, пов'язані з ним юридичними і фізичними особами, державою та її органами. Так виникає коло користувачів бухгалтерської звітності.

Відповідно до п. 3 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» [3] користувачі звітності – фізичні та юридичні особи, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Кожна група користувачів пред'являє свої вимоги звітності, оскільки у основі звітної інформації приймаються різні рішення щодо підприємства, тому важливо класифікувати користувачів за різними ознаками:

1. Стосовно господарюючому суб'єкту розрізняють [7, с.156]:

а) внутрішні користувачі – це фізичні особи, співробітники підприємства, які проводять своєї діяльності у межах даного економічного суб'єкта і приймає рішення з урахуванням інформації про діяльність цього підприємства.

До внутрішніх користувачів належать:

- керівництво підприємства;

- управлінський персонал;

- працівники підприємства;

- профспілкові органи.

б) зовнішні користувачі – це фізичні і юридичних осіб, відособлені стосовно цього підприємства, але у своїй діяльності які застосовують інформацію про дане підприємство.

До зовнішніх користувачів належать [7, с.158]:

- інвестори;

- акціонери;

- кредитори та постачальники;

- покупці та клієнти;

- податкові органи;

- органи державної статистики;

- інші державні установи.

У п.1 ст.14 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [1] вказані користувачі, яким підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову звітність. До таких користувачів відносяться:

- органи, до сфери управління яких належать підприємства;

- трудові колективи (на їх вимогу);

- власники (засновники) підприємства.

Зазначеною нормою Закону передбачено також, що «органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства». У Порядку подання фінансової звітності № 419 [2] конкретно названо й деяких інших користувачів фінансової звітності. Зокрема, у встановлених законодавством випадках підприємства зобов’язані звітувати перед:

- органами державної статистики;

- органами Державного казначейства (щодо бюджетних асигнувань, одержаних з державного бюджету);

- фінансовими відділами райдержадміністрацій, міськвиконкомів; фінансовими управліннями обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій (щодо використання асигнувань, отриманих із місцевих бюджетів).

Натомість зовнішні користувачі можуть класифікуватимуться як [9, с.56]:

а) зацікавлені особи – це зовнішні користувачі, прийняті вирішення яких залежить від показників діяльності підприємства. До таких користувачам можна віднести засновники, власники, займодавци, кредитори, акціонери, інвестори, покупці, й замовники, податкові органи;

б) незацікавлені особи – зовнішні користувачі, прийняті рішення яких не залежить від показників діяльності підприємства. До них можна віднести статистичні органи, біржі, громадські організації, консалтингові організації, аудиторські організації, уряд та її органи.

2. За критерієм приналежності країни користувачів можна розділити на [9, с.98]:

- вітчизняні;

- зарубіжні – орієнтовані правила складання фінансової звітності, використовувані у тих країнах, чи міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФО).

3. Залежно від фінансового інтересу розрізняють:

- користувачів з прямим фінансовим інтересом (засновники, інвестори, підрядники і т.д.);

- з непрямим фінансовим інтересом (податкові органи, банки, страхові компанії, постачальники та покупці тощо);

- без фінансового інтересу (громадськість, органи статистики, засоби інформації тощо).

4. Залежно від типу підприємства можна назвати:

- користувачів, що мають інтереси на міжнародних ринках;

- великі й середні організації, що мають метою підвищення своєю інвестиційною привабливості;

- малі організації, і навіть великі й середні організації, які у викритті достовірну інформацію себе.

5. Залежно від співвідношення цілей користувачів і цілей підприємства:

- переважні користувачі – мають найсильніші чинники на підприємство, що звітує: фінансовий інтерес; безпосередній контроль, забезпечений системою санкцій; думку (наприклад, державні контролюючі органи);

- інші користувачі.

6. За критерієм частоти звернення до звітності користувачі може бути [10, с.64]:

- реальні – ті, що частіше звертаються до фінансової звітності і пред'являють до неї власні вимоги, що враховуються під час упорядкування звітності (тобто постійно користуються даними бухгалтерського обліку);

- потенційні – ті, що можуть скористатися даними бухгалтерського обліку. Залежно від сили потреби у бухгалтерської інформації ці користувачі перетворюються на реальних.

1.2 Оцінка об’єктів обліку

Особливістю бухгалтерського обліку, яка відрізняє його від інших видів обліку, є відображення господарських засобів, їх джерел та господарських процесів у грошовому виразі, тобто у вартісному вимірюванні. Іншими словами, бухгалтерський облік відображає ті засоби, процеси та явища, які підлягають вартісному вимірюванню.

З цією метою використовують такий елемент методу бухгалтерського обліку як оцінка.

Оцінка господарських засобів (активів) та їх джерел (капіталу та зобов'язань) є відправним моментом бухгалтерського обліку і реальною основою його побудови.

У різних джерелах цей елемент методу бухгалтерського обліку визначено по-різному. Одні, визначають оцінку як спосіб вираження у грошовому вимірюванні господарських операцій, інші – як спосіб вирішення у грошовій одиниці витрат живої й уречевленої праці, вкладеної в окремі види засобів і процесів.

Оцінка різних об'єктів обліку – активів, зобов'язань, капіталу, господарських процесів – визначається у відповідних стандартах обліку. Для кожного виду активів, як правило, визначаються декілька ситуацій, в яких здійснюється оцінка активів: оцінка при придбанні (отриманні), оцінка при вибутті, оцінка на дату балансу (на кінець звітного періоду) [9, с.114].

Розглянемо оцінку за різними об’єктами обліку:

1. Основні засоби. Для потреб бухгалтерського обліку здійснюють оцінку кожного об'єкта основних засобів – закінченого пристрою з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремого конструктивно відокремленого предмета, що призначений для виконання самостійних функцій.

Придбані (створені) основні засоби зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість – історична собівартість основних засобів у сумі грошових коштів або справедливої вартості активів, сплачених (переданих) на дату придбання (створення) основних засобів. Первісна вартість включає фактичні витрати на придбання (створення) основних засобів та приведення їх до придатного для використання стану. Такими витратами можуть бути:

- суми, сплачені згідно з договором продавцю (підряднику);

- суми, сплачені за інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з придбанням (створенням) основних засобів;

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, здійснені у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів;

- сплачені мито, податки та інші обов'язкові платежі, пов'язані з придбанням основних засобів, що не відшкодовуються підприємству;

- винагороди, сплачені посередницьким організаціям;

- витрати із страхування ризиків, пов'язаних з доставкою;

- витрати на установлення, монтаж, настройку;

- адміністративні та інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням та приведенням основних засобів до робочого стану.

Слід зазначити, що витрати на відсотки за кредит не включають до первісної вартості об'єкта основних засобів, який було придбано повністю або частково за рахунок такого кредиту. Витрати на придбання (створення) основних засобів капіталізуються і в подальшому підлягають систематичному розподілу між звітними періодами – амортизації. Наступна оцінка об'єкта основних засобів – балансова, яка визначається як різниця між первісною або переоціненою вартістю та сумою нарахованої амортизації. Амортизація може нараховуватися чотирма методами: прямолінійним, зменшуваного залишку, кумулятивним, виробничим.

У процесі використання основних засобів їхня первісна вартість може змінюватись. Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта, яке приводить до збільшення майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від його використання. Крім того, підприємство може здійснювати переоцінку об'єкта основних засобів за справедливою вартістю станом на 31 грудня звітного року [7, с.150].

2. Нематеріальні активи. Первісною оцінкою нематеріальних активів є собівартість їх придбання чи створення. Собівартість нематеріального активу визначається сумою грошових коштів чи їх еквівалентів або справедливою вартістю іншої компенсації, наданої підприємством для його придбання або створення. Собівартість окремо придбаного нематеріального активу включає його ціну, мито, усі податки, що не підлягають відшкодуванню, інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням активу.

Якщо нематеріальний актив надійшов внаслідок обміну на інший актив, то його собівартість визначають за справедливою вартістю отриманого активу, яка дорівнює справедливій вартості переданого активу з урахуванням будь-яких грошових доплат, здійснених під час обмінної операції. Собівартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає всі витрати, прямо пов'язані з його створенням та приведенням до стану, придатного для використання за призначенням.

Наступна оцінка балансової вартості нематеріального активу може відрізнятися від його собівартості, якщо було здійснено додаткові витрати, у результаті яких очікується збільшення притоку на підприємство економічних вигід від використання активу. Витрати на створення чи придбання нематеріального активу капіталізуються і в подальшому підлягають розподілу в часі протягом строку його корисного використання.

Амортизація нематеріального активу здійснюється на систематичній основі протягом строку корисного використання, який не повинен перевищувати 20 років. Амортизація нематеріального активу може нараховуватись прямолінійним або іншим методом, якщо він краще відображає форму, в якій вигода від використання активу надходить на підприємство.

3. Капітальні інвестиції. Прикладом капітальних інвестицій може бути будівництво, яке здійснюється не будівельною організацією, або процес придбання основних засобів, який займає значний час. Оцінюють такі інвестиції за сумою фактичних витрат, пов'язаних з ними.

4. Фінансові інвестиції. Фінансові інвестиції – активи, які утримують з метою збільшення прибутку, зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора (акції, облігації, частки в статутних капіталах інших підприємств та інші боргові та капітальні цінні папери). Первісне визнання фінансових інвестицій здійснюється за їхньою історичною собівартістю, яка включає: ціну придбання; комісійні винагороди; гонорари; мито; податки, що не відшкодовуються підприємству; банківські збори; інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням інвестицій [7, с.156].

Методичні підходи до подальшої оцінки балансової вартості фінансових інвестицій, які дають право власності та інвестицій у боргові цінні папери відрізняються.

Методи оцінки довгострокових фінансових інвестицій, які дають право власності (далі – капітальні), залежать від впливу інвестора на підприємство, акції якого він придбав. Довгострокові інвестиції в капітальні цінні папери підприємства, на яке інвестор не має суттєвого впливу, оцінюють за нижчою з двох оцінок — собівартістю або ринковою вартістю, визначеною на основі інвестиційного портфеля. Неринкові цінні папери оцінюють за їхньою собівартістю протягом періоду їх утримання.

Якщо інвестор має суттєвий вплив на об'єкт інвестування (асоційоване підприємство), то облік довгострокових фінансових інвестицій здійснюється або за собівартістю, або за методом участі в капіталі. Згідно з методом участі в капіталі балансова вартість інвестиції, яку спочатку оцінюють за собівартістю, збільшується (зменшується) відповідно до частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування. Балансова вартість інвестиції зменшується на суму отриманих дивідендів.

Інвестиції в підприємства, над якими інвестор здійснює контроль обліковуються або за собівартістю або за методом участі в капіталі.

Інвестиції в боргові цінні папери оцінюють в обліку за собівартістю їх придбання. Якщо інвестиції (в облігації) мають довгостроковий характер, то різниця між вартістю їх придбання та погашення має амортизуватися з моменту придбання до закінчення строку їхньої дії. Балансова вартість таких довгострокових фінансових інвестицій дорівнює дисконтованій вартості їх погашення в майбутньому.

Фінансову інвестицію оцінюють за методом собівартості, якщо інвестиція придбана та утримується тільки для продажу [7, с.164].

5. Виробничі запаси. Для цілей обліку до запасів відносять: сировину і матеріали, комплектуючі та інші цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг; незавершене виробництво; готову продукцію; товари; малоцінні та швидкозношувані предмети, які використовують протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більший за рік.

Придбані або вироблені запаси оцінюються за первісною вартістю. При придбанні до собівартості запасів включаються такі фактичні витрати: суми, сплачені постачальнику; плата за посередницькі консультаційні послуги; ввізне мито; сума непрямих податків, що не повертається підприємству; витрати на заготівлю, завантаження та розвантаження, страхування; інші витрати, пов'язані з придбанням і доведенням їх до стану придатного для використання.

Первісною вартістю виготовлених запасів (а також незавершеного виробництва) є їхня виробнича собівартість. Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» [4], виробнича собівартість включає: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.

В інших випадках для оцінки запасів використовується в тому чи іншому варіанті справедлива вартість. На підприємствах роздрібної торгівлі для оцінки товарів використовують ціну реалізації.

Запаси відображаються в обліку за найменшою із двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Чиста вартість реалізації — очікувана ціна реалізації запасів за умов звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію. Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо вони зіпсовані, застаріли або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду [10, с.89].

6. Дебіторська заборгованість. Оцінка дебіторської заборгованості залежить від виду цієї заборгованості. Заборгованість за товари, роботи, послуги визнається як актив одночасно з визнанням доходу від реалізації й оцінюється за первісною вартістю, яка дорівнює справедливій (контрактній) вартості. Поточна оцінка дебіторської заборгованості здійснюється за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між первісною вартістю та резервом сумнівних боргів. Резерв визначається на основі платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості.

7. Грошові кошти та їх еквіваленти. Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті оцінюються за номіналом (готівка, гривня на рахунках), грошові кошти та грошові документи в іноземній валюті перераховуються в гривні на дату отримання або на дату складання звітності за курсом НБУ.

8. Зобов'язання. Для оцінки зобов'язань можуть бути використані всі зазначені вище основи оцінки: історична собівартість зобов'язання; поточна собівартість зобов'язання; вартість погашення зобов'язання; теперішня вартість зобов'язання. Вибір способу оцінки залежить від характеру зобов'язання, його строковості, способу погашення [10, с.97].