52

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Міжнародні економічні відносини”

на тему:

“Стратегія економічного співробітництва України з Російською Федерацією”

напрямку підготовки 6.030601 «Менеджмент»

Виконала: студентка гр. ФМЛ

Мороз Маргарита Андріївна

Перевірила: Литвиненко Л.Л.

Київ – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ УКРАЇНИ З РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ……………..7

1. Дипломатичне визнання України Російською Федерацією……………………………..……….…7

2.2. Нормативно-правова база українсько-російських відносин……………………………………….9

РОЗДІЛ 2. СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ……………..11

2.1. Торговельно-економічне співробітництво………………………………………………………...11

2.2. Військово-технічна співпраця……………………………………………………………………..17

2.3. Співпраця в авіаційній і ракетно-космічній галузях…………………………………………...17

2.4. Регіональне співробітництво…………………………………………………………………….…19

2.5. Прикордонне співробітництво та питання державного кордону……………………………...…20

2.6. Співробітництво в культурно-гуманітарній сфері………………………………………………...22

2.7. Міжрегіональне та транскордонне співробітництво між регіонами України і суб'єктами Російської Федерації……………………………………………………………………………………..28

РОЗДІЛ 3. ПИТАННЯ ПРАВОНАСТУПНИЦТВА ВЛАСНОСТІ СРСР В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ. БЕЗ`ЯДЕРНИЙ СТАТУС УКРАЇНИ І ПОЛІТИКА РОСІЇ…………………………………………………………………………………………………..…32

РОЗДІЛ 4. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ПИТАННЯ ТА ПРОБЛЕМИ ЧОРНОМОРСЬКОГО ФЛОТУ В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ…………………………………………………..............................................................37

РОЗДІЛ 5. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ…………………………………………………………………………………………….……..43

ВИСНОВОК……………………………………………………………………………………………..45

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………….……47

ВСТУП

Відносини зі східним та північно-східним сусідом - Російською Федерацією є стратегічно важливим і пріоритетним напрямом зовнішньої політики України. В "Основних напрямах зовнішньої політики України", схвалених Верховною Радою України 2 липня 1993 р., зазначено: Україна з огляду на особливості історичного розвитку, геополітичного та геоекономічного розташування українсько-російські відносини розглядає домінантою двосторонніх відносин з прикордонними державами.

Україна - найбільша за територією і п'ята за чисельністю населення держава Європи. Саме це вже є достатньою підставою для багатопланової та фундаментальної інтеграції до загальноєвропейських структур. Однак у будь-якому випадку в найближчій перспективі на першому місці для неї постануть багатосторонні й двосторонні взаємовідносини - політичні, економічні, фінансові - з Російською Федерацією. По-перше, між сусідами, коли вони не вороги, завжди складаються більш або менш тісні зв'язки. По-друге, нові суверенні держави тривалий час були інтегральними частинами унітарного цілого й настільки міцно "прив'язані" одна до одної, що і найпереконаніші сепаратисти неспроможні відразу ж поставити заслін економічним зв'язкам, котрі складалися впродовж десятиліть, іноді століть. Росія незрівнянно багатша на ресурси. Із 37 видів мінеральної сировини, необхідної нашій промисловості" лише 19-ма видами Україна забезпечує себе сама. За будь-якого розвитку подій Росія не втратить державності, вона може лише змінити її форму. Тим часом для України питання полягає в тому, чи утвердить вона свою державність, чи втратить її. По-третє, стандарти, котрим відповідає продукція, що виробляється колишніми союзними республіками, переважно не досягають до світових. Тому певний період їм доведеться підтримувати і розвивати торговельні й інші відносини здебільшого один з одним.

Пріоритетність і особливості розбудови цих відносин обумовлені, як уже зазначалося, історичними зв'язками, геополітичним розташуванням України, спільністю кордонів, значною кількістю росіян, котрі живуть в Україні (22,0 %), необхідністю розв'язувати подібні економічні проблеми перехідного періоду, розвинутістю наукових, культурних зв'язків та суто людських узаємин. Україна і Росія могли б підтримувати одна одну і на міжнародній арені, у міжнародних організаціях та ін. Україна вважає, що відносини з Росією мають полягати у дружніх, добросусідських, взаємовигідних зв'язках, що передбачають поважання суверенітету, територіальної цілісності, непорушності Державних кордонів, невтручання у внутрішні справи одна одної.

Основними напрямами у розвитку українсько-російських відносин мають бути співробітництво регіонів, міст, підприємств, наукових і освітніх закладів, приватних структур двох держав; співпраця у галузі культури, освіти, науки, діяльності російського населення в Україні й українського в Російській Федерації на принципах взаємності. Україна будує відносини з Росією, як і з кожною державою, на засадах міжнародного права, партнерських засадах, принципах поважання суверенітету, невтручання у внутрішні справи, взаємної вигоди, рівноправ'я суверенних сусідніх держав. Сучасне міжнародне право зараховує принципи територіальної цілісності й непорушності існуючих кордонів до категорії імперативних, тобто таких, котрі мають абсолютний характер, унеможливлюють застереження і подвійне тлумачення.

Україна не висуває жодних територіальних претензій до Росії і не визнає таких претензій до себе. Як суверенна держава вона розв'язуватиме у межах власної території проблеми свого народу, дотримуючись чинного законодавства і вироблених світовим співтовариством підходів до прав людини, зокрема національних меншин.

Відносини з Росією ґрунтуються на принципах, що випливають з головних державних документів України (Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення незалежності України, Конституції України, а також "Основних напрямів зовнішньої політики України"). Стабільність українсько-російських відносин впливає на безпеку і мир у регіоні, а також на загальний політичний клімат у Європі. Політичні відносини між державами охоплюють низку питань. Це і розвиток договірної бази, і питання кордонів, закордонної власності та ін.

Аналіз розвитку українсько-російських відносин протягом останніх п’яти років свідчить про те, що економічна співпраця між Україною і РФ успішно розвивалася, незважаючи на певні проблеми в політичній складовій цих відносин. Про це, зокрема, свідчить зростання обсягу торгівельного товарообороту між двома країнами майже вдвічі - з 20.3 млрд. дол. у 2004 р. до 39.8 млрд. дол. - у 2008 р. Це свідчить також про те, що політичні відносини і економічна співпраця певною мірою розвиваються паралельно за своєю внутрішньою логікою і економічна співпраця з Росією може бути більш успішною не тоді, коли Київ йде на поступки під тиском Москви, а тоді, коли керівництво України, спираючись на підтримку міжнародної спільноти, послідовно відстоює національні інтереси держави. З іншого боку, в цілому успішний розвиток українсько-російських відносин за останні п’ять років в багатьох галузях економіки позбавляє нинішню опозицію достатніх підстав звинувачувати „помаранчеву владу” – Президента України В. Ющенка і Уряд України на чолі з прем’єр-міністром Ю. Тимошенко в „стагнації і занепаді” українсько-російських відносин.

Сьогодні у сфері українсько-російських відносин українська влада стикається з проблемами, які накопичувались протягом усього періоду незалежності, не знаходячи вчасного адекватного розв’язання. Одна з цих проблем полягає в тому, що протягом перших 10 років незалежності недостатня увага в Україні приділялась питанню диверсифікації іноземного капіталу в стратегічних галузях економіки. В означений період експансія російського капіталу в Україні здійснювалась набагато швидшими темпами, ніж залучення європейських інвестицій. Були зроблені безпрецедентні поступки Росії, зокрема, в енергетичній сфері, здійснювалася планомірна російська економічна експансія за рахунок національних інтересів. Практика українсько-російських відносин в 90-х роках минулого століття сприяла перетворенню України на “провінцію” новітньої російської імперії.

За деякими підрахунками, на даний час російський капітал встановив контроль над 70% провідних українських підприємств, посилив позиції в українській банківській сфері тощо. При цьому російська економічна експансія на теренах СНД, і зокрема в Україні, має виразний політичний зміст, оскільки вона здійснюється планомірно при потужному сприянні з боку Кремля і є передумовою і складовою частиною подальшої політичної експансії Росії. Основні ідеї російського економічного експансіонізму були визначені наприкінці 2003 р. А.Чубайсом у вигляді концепції “ліберальної імперії”. Сьогодні Росія, по суті, намагається відтворити себе як нову імперську державу у складі Російської Федерації, Білорусі, України і Казахстану – членів створюваного нині ЄЕП - відносно замкненого простору, в якому Москва прагне встановлювати ті або інші правила поведінки – спочатку економічні, а згодом і політичні. Проголошений Україною і підтверджений народним волевиявленням на останніх президентських і парламентських виборах курс на європейську інтеграцію вступає в конфлікт з пріоритетним завданням Росії – побудови могутньої євразійської держави. В Концепції національної безпеки РФ “посилення відцентрових процесів в СНД” віднесено до найбільших зовнішніх загроз поряд з розширенням НАТО та розповсюдженням ядерної зброї.

Встановлений в Росії контроль держави над економікою дає підстави говорити про те, що російський бізнес в Україні, особливо крупний, в деяких ситуаціях може виконувати політичні замовлення Москви, іноді навіть у збиток власним економічним інтересам. У планах відновлення Москвою минулої імперської могутності Україні відводиться особливе місце. Йдеться про планомірне повернення України в сферу російського впливу, при цьому робиться все, щоб загальмувати процеси зближення України та ЄС і не допустити її вступу в НАТО. Ціла серія інспірованих Москвою криз в російсько-українських відносинах, на нашу думку, мала на меті максимально загальмувати європейську інтеграцію України, а також, підтримати проросійські політичні сили в Україні.

Мета курсової роботи полягає в аналізі стратегії розвитку економічних відносин України та Росії, вирішенні питань, які стосуються іх співробітництва.

Завданням даної курсової роботи є з`ясування причини виникнення економічних розбіжностей між Україною та Росією.

РОЗДІЛ 1. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ УКРАЇНИ З РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ

1. Дипломатичне визнання України Російською Федерацією

Російська Федерація визнала незалежність України 4 грудня 1991 р., а дипломатичні відносини між державами встановлені 14 лютого 1992 р. Першим Надзвичайним і Повноважним Послом України в Російській Федерації став В. Крижанівський, а Російської Федерації в Україні - Л. Смоляков.

Між Україною і РФ 23 червня 1992 р. укладена угода про подальший розвиток міждержавних відносин. У документі зазначалося: сторони у взаєморозрахунках за товари і послуги дотримуватимуться цін світового ринку; підтверджувався принцип відкритості кордонів та безвізовий режим пересування територіями держав громадянами України та Росії; наголошувалося на необхідності виробити спільний механізм обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР; вказувалося на досягнення домовленості про передання Україні у власність частини майна колишнього СРСР за кордоном через виділення окремих будинків для розміщення та нормального функціонування дипломатичних і консульських представництв; підтверджувалася вагомість продовження переговорів щодо створення ВМС України та ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту. Досягнуто домовленості про спільне керівництво Чорноморським флотом до моменту утворення окремих флотів у 1995 р.

У 1995 р. 8 липня відкрито Генеральне консульство України в Тюмені, а Росії - у Львові. Планувалося відкриття російського консульства в Одесі, українського - у Санкт-Петербурзі й Владивостоці. Одночасно розглядалося питання про відкриття консульств РФ у Харкові та Сімферополі. У цьому ж році було парафовано текст широкомасштабного політичного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією. До нього введено статтю про визнання територіальної цілісності й непорушності Державних кордонів. Цей Договір підписали Президенти двох країн - Л. Кучма і Б. Єльцин - під час державного візиту Президента РФ до України - 31 травня 1997 р.

Вагомою історичною віхою в українсько-російських відносинах можна розглядати підписання 31 травня 1997 р. (Київ) главами обох держав політичного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство. Важливий аспект Договору - юридичне визнання сторонами територіальної цілісності одна одної та непорушності існуючих між двома суверенними країнами кордонів. Умовою укладання базового договору Росія висунула підписання трьох угод стосовно Чорноморського флоту. Це - Угода між Російською Федерацією та Україною про статус і умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України від 28 травня 1997 р. У ній ідеться про те, що Угода укладається на 20 років від дати її запровадження. Наступний документ - Угода між РФ і Україною про параметр розподілу Чорноморського флоту (ЧФ) від 28 травня 1997 р. Третьою була Угода між Урядом Російської Федерації і Урядом України про взаєморозрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту і перебування Чорноморського флоту РФ на території України (від 28 травня 1997 р.). В Угоді зазначено: Російська сторона компенсує Українській вартість отриманих від неї кораблів, суден і плавзасобів. Було підписано також Протокол про додаткові заходи з виконання угод щодо Чорноморського флоту від 28 травня 1997 р. (стосовно трьох причалів у Феодосії та карт перебування Чорноморського флоту Російської Федерації).

За цими документами база Чорноморського флоту РФ у Севастополі здана в оренду Росії на 20 років, а орендною платою Росії стало погашення значної частки заборгованості України перед РФ за енергоносії, загальний обсяг якої сягав близько 4 млрд дол. Отже, статус та умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України, параметри розподілу ЧФ і взаєморозрахунки, пов'язані з розподілом, були визначені трьома основними угодами з питань ЧФ, які набули чинності 6 липня 1999 р.

Проте сторонам ще належить урегулювати широкий комплекс питань політичного, військового та військово-політичного, економічного й гуманітарного характеру, котрі не відображені в основних угодах, але відіграють вирішальну роль у визначенні позиції України. Ці питання стосуються: встановлення мети і цілей тимчасового розміщення на території України основної бази та основних сил ЧФ РФ; урегулювання порядку дій ЧФ РФ за виникнення кризових ситуацій та у випадках його бойового застосування; визначення порядку здійснення контролю над озброєннями та військовою діяльністю ЧФ.