2. Державне регулювання

фінансового ринку України:

Сутність, сфери та важелі регулювання

Функціонування будь-якого ринку в сучасних умовах не­можливо собі уявити без законодавчої бази регулювання та впливу держави. Саме держава визначає і контролює правові основи ринкових відносин, насамперед права власності, уста­новлює базові правила економічних відносин учасників рин­ку. Досить поширеною є точка зору, що зловживання на фондовому ринку були однією з причин найглибшого спаду в світовій економіці початку 30-х років XX сторіччя, при яко­му скорочення виробництва становило в окремих країнах 50%, а рівень безробіття досягав 30%.

Уряд у будь-якій країні регулює фінансовий ринок через законодавче забезпечення його функціонування, регулювання і визначення правил емісії та обігу цінних паперів, ліцен­зування професійної діяльності учасників і посередників фі­нансового ринку, контроль за здійсненням їх професійної ді­яльності, захист прав інвесторів, контроль за виконанням антимонопольного законодавства та системою ціноутворення на фінансових ринках.

Роль фінансового ринку у фінансово-економічній ситуації, яка склалася в Україні надзвичайно важлива. Фінансовий ри­нок дає необмежені можливості для інвестицій і тому постійно перебуває в центрі уваги Верховної Ради України, Президен­та України, Кабінету Міністрів та інших владних структур. В Україні фінансовий ринок лише формується, на ньому ще не встановилися традиції та правила роботи, саме ця причи­на, в першу чергу обумовлює необхідність приведення в дію системи ефективного регулювання фінансового ринку з боку державних структур.

Державне регулювання фінансового ринку та його складо­вих — це об'єднання в єдину систему певних методів і при­йомів, що дозволяють упорядкувати діяльність усіх його уча­сників і операцій між ними шляхом встановлення державою певних вимог та правил задля підтримки рівноваги взаємних інтересів усіх учасників.

53

Основна мета державного регулювання — це здійснення державою комплексних заходів щодо:

• створення умов для ефективної мобілізації та розмі­ щення на ринку вільних фінансових ресурсів;

• захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

• контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

• дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

• запобігання монополізації та сприяння розвитку добро­ совісної конкуренції на фінансовому ринку.

Серед сфер фінансового ринку, що обов'язково повинні регулюватися державою, слід виділити такі:

• допуск цінних паперів до публічних торгів;

• розкриття інформації емітентами;

• функціонування організаторів торгівлі (фондових бірж та торговельно інформаційних систем);

• регулювання діяльності професійних учасників ринку, насамперед брокерів і дилерів, та їх відносин з клієнтами;

• реклама на ринку цінних паперів;

• заборона маніпулювання цінами.

Таким чином, необхідно визначити, що регулювання фі­нансового ринку є обов'язком уряду і альтернативи в сучас­них умовах державному регулюванню не існує.

Головним завданням державного регулювання є узго­дження інтересів усіх суб'єктів фінансового ринку через встановлення необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємо­відносинах через непряме втручання у їхню діяльність (цілі та принципи державного регулювання визначені у першому питанні лекції).

Важелями непрямого втручання держави у регулювання фінансового ринку є:

1. податкова політика, яка впливає на ділову активність, а отже, на потребу у фінансових ресурсах і знаходить своє нормативне оформлення через податкове право;

2. регулювання грошової маси й обсягів кредитів через вплив на ставку позикового відсотка;

3. зовнішньоекономічна політика, що пов'язана з регу­ люванням операцій з іноземними валютами та експортно- імпортних операцій;

54