4. Кредитні рейтинги

Необхідною складовою інфраструктури кредитного ринку є рейтингові агентства, які регулярно проводять оцінювання кредитоспроможності позичальників і за результатами оці­нювання присвоюють позичальникам певні кредитні рейтин­ги. Рейтинги, присвоєні найвідомішими рейтинговими агент­ствами, враховуються банками-кредиторами при наданні позик і учасниками ринку при інвестуванні коштів у боргові зобов'язання емітентів-позичальників. Рейтинги присвою­ються позичальникам і борговим зобов'язанням, які вони емітують. Усі рейтинги характеризують спроможність пози­чальників вчасно і в повному обсязі відповідати за своїми зо­бов'язаннями. Одним із основних кредитних рейтингів, що надаються відомими рейтинговими агентствами «Моосіу'8» та «Зіапсіагсі & Роог'8», є рейтинги облігацій, які досить точно відображають кредитний рейтинг самих емітентів-позичаль­ників.

Крім рейтингів облігацій, на кредитному ринку досить поширеними є рейтинги кредитів і рейтинги позичальників. Системи рейтингу кредитів за якістю є важливим інструмен­том систематичного оцінювання ступеня кредитного ризику при наданні різних видів кредитів. Такі системи часто ство­рюються самими банками з метою спростити та полегшити процес прийняття рішення про надання кредитів співробітни­ками банку.

Існують системи рейтингу, які основані на кількісному аналізі фінансового становища позичальника і системи рей­тингу якості кредиту, що розраховуються за бальною систе­мою (табл. 7.3). Такі параметри, як призначення і сума кре­диту, фінансове становище позичальника, застава, термін і механізм погашення кредиту, кредитна інформація про по­зичальника, взаємовідносини з позичальником та вартість кредиту оцінюються певною кількістю балів. Загальний рей­тинг визначається на основі суми балів за всіма показниками.

Систему кредитних рейтингів доповнюють рейтинги по­зичальників, у яких проводиться класифікація позичальників залежно від їх можливостей по залученню коштів на ринку банківських кредитів, обслуговуванню боргу тощо.

274

Таблиця 7.3

РЕЙТИНГИ ЯКОСТІ КРЕДИТУ

Рейтинг	Класифікація	Опис
1	«Прайм»	Позичальник із найвищим кредитним рейтин­гом. Відмінно обслуговує борг, має потужний грошовий потік, першокласну заставу, при­вабливі характеристики позики
2	Високої яко­сті	Позичальник з добрим фінансовим станови­щем, посереднім обслуговуванням боргу та заставою. Має привабливі для банку характе­ристики кредиту
3	Задовільний	Позичальник із задовільним фінансовим ста­новищем та задовільною заставою, добре об­слуговує борг у минулому
4	Граничний	Слабкий позичальник, недостатня застава, су­ма кредиту велика відносно капіталу пози­чальника
5	Нижчий від граничного	Фінансове становище позичальника незадо­вільне, повернення боргу сумнівне
6	Втрати	Обслуговування боргу припинено і не очіку­ється його відновлення

Існують не тільки рейтинги корпорацій-позичальників, а й рейтинги країн-позичальників, що залучають кошти на міжнародному фінансовому ринку.

( ) Ринок капіталів — це частина фінансового ринку, де

формується попит і пропозиція на середньостроковий та довго­строковий позиковий капітал. Формою руху позикового капіта­лу є кредит, тому часто в економічній літературі ринок капіталів називають кредитним ринком. На ринку капіталів кредити на­даються на термін понад рік. Кредит — це позичковий капітал банку чи іншої кредитної установи, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковос-ті, платності та цільового характеру використання.

Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збіль­шенню товарообігу, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню основного капіталу, руху капіталів усередині країни тощо. Економічна роль ринку ка-

275

п італів полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розріз­нені кошти і на основі цього активно впливати на концентра­цію і централізацію виробництва та капіталу. Ринок капіталів є складовою частиною фінансового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів, термін обертання яких перевищує один рік (фондовий ринок) і ринок середньо- і довгостроко­вих банківських кредитів. Якщо грошовий ринок надає висо-коліквідні кошти в основному для задоволення короткостро­кових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах і охоплює оборот позикового і банківського капіталів, комерційного і банківського креди­тів, а також функціонування кредитних аукціонів.

Таким чином, ринок капіталів забезпечує платоспромож­ність фінансової системи, максимальне узгодження загально­господарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і за структурою.

К онтрольні питання

1. С уть ринку капіталів та його відмінність від грошового ринку.

2. Хто є основними учасниками ринку капіталів?

1. Що таке банківський кредит і які є основні джерела форму­ вання банківських кредитних ресурсів?

3. Які функції на кредитному ринку виконує банківська система?

4. Назвати основні форми кредитних відносин.

2. Які є джерела погашення державних позик залежно від еко­ номічної ситуації в країні?

5. Яка різниця між поточним і капітальним державним боргом?

6. Які функції виконує кредитний ринок?

7. Основні принципи банківського кредитування, їх суть.

10. Суть комерційного кредитування, його відмінність від банків­ ського.

11. Які є способи управління державним боргом?

12. Що таке гарантія і на які види її поділяють?

13. На які параметри застави треба звертати увагу при наданні кредиту під заставу?

14. Чим відрізняються системи рейтингу кредитів від рейтингу позичальників?

Література: 2; 7; 9;16; 21; 24-26; 28; 31; 33; 38; 42; 45,

276

тема

РИНОК ПОХІДНИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

1. О собливості розвитку ринку похідних цінних паперів.

2. Історія виникнення та розвитку ринку строкових угод.

3. Характеристика основних похідних фінансових інстру­ ментів

4. Створення ринку «синтетичних» цінних паперів.

К люч ові поня ття п охідні цінні п ап ери, б азові ак ти ви, ф'ючерси, форва рди, оп ціони, своп и, варанти, деп ози тарні розп иски

1 . Особливості розвитку ринку похідних цінних паперів

Розвиток фінансового ринку, як і інші сфери економіки, потребують втілення інновацій, якими сьогодні є впрова­дження і розвиток похідних фінансових інструментів. Інвес­тувати кошти можна в статутний капітал, в цінні папери, в нерухомість, у золото, в іноземну валюту тощо. На сучас­них розвинутих фінансових ринках одним із найпопулярні-ших способів інвестування є використання похідних цінних паперів або деривативів.

На вітчизняному фінансовому ринку перед його учасни­ками останнім часом постала проблема зменшення власних ризиків. Вирішенню цієї проблеми можуть допомогти нові фінансові інструменти, які створюють можливості запобіган­ня ризику, являючи собою елементи біржового страхування, а конкретними фінансовими інструментами, що забезпечують ризик, є похідні цінні папери: опціони, ф'ючерси та інші.

Похідні фінансові інструменти або деривативи — особ­лива група, яка має встановлені законодавством реквізити і засвідчує зобов'язання, внаслідок виконання яких відбу­вається перехід права власності на базовий актив або про­водяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

277

Похідні цінні папери — цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов 'язаний з правом на придбання чи продаж про­тягом строку, встановленого договором, цінних паперів, ін­ших фінансових та/або товарних ресурсів [20]. Ціни на по­хідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладено в їх основу, і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорого­цінні метали, іноземна валюта тощо. Отже, особливість по­хідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інстру­ментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.

Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського терміну «сіегіуаііуе» — «похідний», оскільки їх вартість є похідною від вартості базових інстру­ментів, покладених в основу угоди.

Основу класу похідних фінансових інструментів станов­лять ф'ючерсні, форвардні, ощіонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визна­ченого періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контрак­ти (похідні цінні папери) визначаються своїми специфікаці­ями — юридичними документами, в яких обов'язково обумо­влюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характе­ристики.

У міжнародній практиці найпоширенішими видами дери­вативів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони і своп-контракти, а найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів — валюта, грошові кошти у формі кредитів і де­позитів, цінні папери, фондові індекси.

У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш ши­рокого застосування здобули операції з традиційними фінан­совими інструментами, з угодами, предметом яких є грошові

278

кошти (або їх еквіваленти), такі як кредиторська і дебіторська заборгованість; векселі; акції; облігації; факторинг, форфей-тинг, фінансова оренда; гарантії кредитної лінії, страхові уго­ди фінансового характеру тощо.

До похідних інструментів можуть відноситися й інші уго­ди фінансового характеру, інвестиційні характеристики яких залежать від базового активу, наприклад, інвестиційні сер­тифікати — цінні папери, емітовані інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією (сума загальної емісії не повин­на перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду емі­тента), які засвідчують внесення вкладу їх власником в інвес­тиційний фонд і дають право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Метою інвестування в даному випадку є можливість зменшити свої ризики, оскільки за інвестиційним сертифікатом стоїть значна кількість цінних паперів — інвестиційний порт­фель емітента, яким керують професійні менеджери.

Серед інструментів ринку похідних цінних паперів розріз­няють сурогати цінних паперів, що за своєю економічною сутністю є фінансовими інструментами, мають вигляд цінних паперів, але законодавством такими не визнані. До них від­носять:

• свідоцтва про депонування акцій — це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента, за­ гальний обсяг емісії якого обліковується в іноземній депози­ тарній установі. Вперше з'явилися на українському ринку в 1993-1994 рр., як своєрідні замінники акцій російських під­ приємств з метою обійти законодавчо встановлені в Росії ви­ моги щодо емісії іменних акцій;

• білети, що дають право на володіння часткою акцій. Прикладом їх можуть бути сумнозвісні білети МММ, хоча на український ринок їх потрапила незначна частка;

• житлові сертифікати — боргові зобов'язання фірм, що спеціалізуються на операціях з нерухомістю або на будів­ ництві житла.

До похідних інструментів можуть відноситись й інші уго­ди фінансового характеру, укладені на строк, наприклад фон­дові варанти, які є різновидом опціону на купівлю (опціон саіі), що випускаються емітентом разом із власними привіле-

279

йованими акціями чи облігаціями та надають його власникові право на придбання простих акцій чи облігацій даного еміте­нта протягом певного періоду на заздалегідь узгоджених умовах. Згідно з вітчизняними нормативними актами, варан­ти можуть випускатися лише відкритими акціонерними това­риствами і тільки в документарній формі. Термін дії варанта не повинен перевищувати 1 рік, а обсяг базового активу емі­тента варантів — 50 % обсягу акцій даного емітента, випуск яких було зареєстровано.

Перелік похідних інструментів постійно розширюється за­вдяки фінансовому інжинірингу, який направлений на розроб­ку і впровадження в практику нових фінансових контрактів.

Основні функції похідних фінансових інструментів:

=> посвідчення прав, які випливають із володіння основним папером (сертифікат акцій, облігацій);

=> надання додаткових пільг власникам основного папера (опціон, варант, ордер);

=> забезпечення функціонування основного папера (купон);

=> прогнозування динаміки курсів і страхування власників цінних паперів від їх падіння (ф 'ючерс, опціон);

=> можливість заміни основного папера його сурогатною формою (сертифікати акцій та облігацій, депозитарні роз­писки);

=> забезпечення проникнення основного папера на іноземні фондові ринки (депозитарні розписки).

Похідні цінні папери мають більш ризикований характер, ніж основний цінний папір, оскільки ризик за останнім дода­ється до ризиків за похідними цінними паперами.

Критеріями віднесення фінансового інструменту до групи похідних є:

• залежність його ціни безпосередньо або опосередкова­ но від ціни або характеристики базового активу;

• стандартизація умов виконання зобов'язань за фінансо­ вим інструментом;

• наявність сукупності документів, які мають один ба­ зовий актив, однаковий термін обігу і термін виконання зо­ бов'язань;

• відповідність обсягу та якості базового активу встанов­ леним стандартам.

280

Економічний зміст похідних фінансових інструментів по­в'язаний з причиною їх появи. Деривативи виникли як відпо­відь на зростаючий рівень ризику у зв'язку з мінливістю цін, запропонувавши учасникам ринкових відносин механізми зниження цих ризиків. Процедура попередньої домовленості щодо умов операції обміну, яка має відбутися в майбутньому, дозволяє і продавцеві, і покупцеві протягом форвардного пе­ріоду стати незалежними від ризику зміни ринкової ціни ба­зового інструменту. Якщо строкова (майбутня, форвардна) ціна показує прибуток порівняно з витратами виробництва, то товаровиробник може уникнути цінового ризику, уклавши угоду про продаж товару ще до завершення виробничого процесу. Якщо ця ціна не покриває витрат, то вона стимулює виробництво даного товару взагалі.

Таким чином, за своїм призначенням похідні інструмен­ти спрямовані на створення механізмів захисту виробників і споживачів від ризиків з погляду умов придбання та реалі­зації товарів і фінансових інструментів, дозволяючи уника­ти цінових ризиків тим суб'єктам господарювання, які не бажають ризикувати. В цілому строкові угоди дають змогу розділити на складові ті ризики, які притаманні базисним інструментам, і одночасно перерозподілити їх між учасни­ками угоди. Це дозволяє торгувати ризиками окремо від ба­зисних інструментів, тобто здійснювати трансферт цінових ризиків.

За економічним змістом ринок похідних фінансових ін­струментів — це сукупність економічних відносин щодо пе­рерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансо­вими інструментами чи товарами.

Основна функція та призначення строкового ринку поля­гає у формуванні механізмів хеджування (мінімізації) ці­нових ризиків. Як довела практика, з розширенням ринків потреба у зниженні ризиків під час проведення операцій з де-ривативами значно зростає. Водночас з виникненням біржо­вої форми торгівлі похідними фінансовими інструментами створюються сприятливі умови для проведення операцій спе­кулятивного характеру. На ф'ючерсних біржах доступність для всіх бажаючих розглядається як основне правило органі­зації діяльності та запорука високої ліквідності і життєздат-

281

ності біржових контрактів. Такий підхід дозволяє значно роз­ширити коло учасників, якими можуть бути не лише юридич­ні особи — корпорації, банки, страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди, але й фізичні особи. Звичайно, організа­ція біржової форми торгівлі значно спрощує проведення опе­рацій спекулятивного характеру, дозволяючи укладати угоди в значних обсягах у будь-який час. На практиці багато учас­ників одночасно здійснюють обидва типи операцій (хеджу-вання і спекуляція).

На строковому ринку операції проводяться в основному реальними власниками активів і фінансовими посередни­ками. Власники активів (хеджери) займаються хеджуван-ням, тобто укладають строкові угоди з метою страхування від можливих цінових змін на реальному ринку. Фінансові посередники рідко бувають зацікавлені в реальному воло­дінні товарами чи фінансовими активами, що покладені в основу строкових контрактів. їх метою є отримання спе­кулятивного прибутку від різниці в цінах купівлі-продажу строкових контрактів. Тому часто одних учасників стро­кового ринку називають хеджерами, а інших — спеку­лянтами.

Отже, в сучасних умовах деривативи виконують в еконо­мічній системі дві важливі функції:

=> створюють механізм для проведення операцій хеджу-вання цінових ризиків;

=> дозволяють біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції з метою отри­мання доходу від різниці в цінах.

Для ефективної роботи строкових ринків необхідні і хе­джери, і спекулянти. Хеджер — це учасник ринку, який про­водить операції з деривативами з метою зниження (уник­нення) цінового ризику, пов'язаного з володінням базовими інструментами; спекулянти формують певні очікування на основі прогнозування майбутнього та використання їх для одержання прибутку від різниці в ціні купівлі-продажу фі­нансових інструментів чи товарів і цим самим забезпечують ринку високу ліквідність, створюючи хеджерам умови для вільної купівлі чи продажу деривативів у великій кількості у будь-який час.

282

2. Історія виникнення та розвитку ринку строкових угод

Строкові ринки розвинутих країн пройшли тривалий про­цес еволюційного розвитку. Історично зародження строкової торгівлі пов'язане з появою її позабіржової форми — форва­рдних контрактів, які ще близько 400 років тому укладались як угоди про продаж майбутнього врожаю. Деякі спеціалісти, що досліджують фондовий ринок, вважають, що торгівля з поставкою товару в майбутньому існувала в Японії в І сто­літті до н.е., в Стародавній Греції та Римі, де законодавчо встановлювались дати загальних зібрань торгівців — «коле­гія меркаторум», на яких вперше був розроблений механізм продажу товарів з відстроченою на майбутнє поставкою та кінцевою оплатою. Біржова форма торгівлі в країнах Заходу стала продуктом еволюції від форвардних угод з реальними активами (товарами) до фінансових ф'ючерсних контрактів.

У середні віки товарні біржі успішно функціонували в ба­гатьох містах Європи: в Антверпені (1531 р.), Ліоні (1549 р.), Тулузі (1549) р.), Лондоні (1556 р.), Амстердамі (1608 р.), причому угоди часто укладалися за зразками товару, який мав згодом надійти. В момент укладання угоди на біржі ви­значалась і погоджувалась ціна товару, що дозволяло уникати можливих цінових змін на момент реальної поставки. Згодом на біржах була проведена стандартизація товарів, тобто впро­ваджено середні норми їх якості, що дало змогу не поставля­ти товарів на самі торги і сприяло запровадженню ф'ючерс­них угод.

У Росії перша біржа була організована за наказом Петра І в 1705 р. в Санкт-Петербурзі, згодом була відкрита Одеська (1796 р.) і Кременчуцька (1834 р.) біржі, а наприкінці XIX ст. в Російській імперії налічувалося 114 бірж, де набули значної популярності ф'ючерсні контракти, предметом яких були здебільшого сільськогосподарські продукти, зокрема зерно.

Прообразами перших строкових угод були також угоди з купівлі-продажу акцій перших акціонерних товариств Англії. Акції цих компаній користувались таким великим попитом, що нерідко продавались з поставкою в майбут­ньому.

283

Строкові угоди в сучасному розумінні цього слова виник­ли на початку XVIII ст. у США. Торгівля першими строко­вими контрактами розпочалася в прикордонних районах Се­реднього Заходу США. Це були форвардні контракти на поставку зерна та кукурудзи. Виробники сільгосппродукції, продаючи форвардні контракти на поставку певного виду продукції, одержували додаткові прибутки у разі отримання високого врожаю, падіння цін на ринку та продажу за більш високими цінами, зафіксованими у форвардних контрактах. У разі невисокого врожаю та зростання цін на ринку вироб­ники продукції зазнавали збитків, продаючи за невисокими цінами, зафіксованими у контрактах. Проте в будь-якому разі вони, продаючи свою продукцію за форвардними контракта­ми, гарантували собі надходження певних сум грошових кошт­ів та реалізацію виробленої продукції. Вперше організована торгівля строковими контрактами відбулася в США в 1751 ро­ці на Нью-Иоркській продовольчій біржі. З подальшим розви­тком зернової торгівлі в 1848 р. у Чикаго була створена перша біржа з торгівлі строковими контрактами на сільськогоспо­дарську продукцію, яка отримала назву «Чикагзька торгова палата», на якій у 1865 р. з'явився новий різновид строкових контрактів — ф'ючерсні. Поступово біржі з товарообмінного інституту перетворилися на інститут фінансовий.

Понад 200 років строковий ринок розвивався як товарний і тільки в 1972 році в Чикаго була організована перша біржа фінансових ф'ючерсів. Це стало початком розвитку світового ринку фінансових деривативів, який почав стрімко і динаміч­но розвиватись, пропонуючи нові види похідних інструмен­тів, і вдосконалювати внутрішню інфраструктуру.

Біржова торгівля ф'ючерсними контрактами стала одним з найуспішніших нововведень на фінансових ринках за остан­ні десятиріччя. У 1979 р. виникла Нью-Иоркська ф'ючерсна біржа, а в 1982 р. — Лондонська міжнародна біржа фінансо­вих ф'ючерсів. Згодом ці біржі перетворилися на провідні центри строкової торгівлі світу.

У 1982 р. з'явився новий вид контрактів — опціони на ф'ючерси. Це були опціони на ф'ючерси казначейських облі­гацій. У цьому році також були укладені перші свопи — угоди, які суттєво відрізнялись від інших деривативів і які згодом

284

посіли провідне місце на ринку строкових угод. В основі сво-пів — зміна грошового потоку з одними характеристиками на грошовий потік з іншими характеристиками. Одним із перших таких свопів був своп, пов'язаний з випуском у 1982 р. Дойче банком 7-річних єврооблігацій на загальну суму 300 млн дол США. У 1991 р. угоди своп були укладені на суму 4500 млрд дол США, що становило половину вартості емітованих у світі акцій та третину вартості непогашених облігацій. На сьогодні ринок свопів перевершив за своїми обсягами ринки всіх інших похідних інструментів, разом взяті. Таким чи­ном, наприкінці XX століття торгівля строковими фінансо­вими контрактами перетворилася на явище міжнародного масштабу.

Строковий ринок є надбудовою над спотовим (ринком ре­ального товару) і тому значною мірою повторює його струк­туру. Так, за способом розміщення та обігу похідних фінан­сових інструментів ділиться на первинний і вторинний, а за формою організації — на біржовий і позабіржовий.

Структура строкового ринку за видами класу основних похідних фінансових інструментів представлена форвардним, ф 'ючерсним, опціонними ринками та ринком своп-контрак-тів. Ринок ф'ючерсів та біржових опціонів нині є тим сегме­нтом строкового ринку, який розвивається найбільш успішно й динамічно. На ньому виникають і поширюються нові типи контрактів, організуються нові біржі.

Серед найбільш цікавих сучасних тенденцій розвитку ор­ганізованих ринків деривативів є встановлення зв'язків між біржами, які працюють у різних частинах світу та різних ча­сових поясах. Перший такий зв'язок був встановлений кілька років тому між Сінгапурською грошовою біржею і Міжна­родним валютним ринком, де торгують однаковими ф'ючерс-ними контрактами на євродолари та валюту.

Створення глобальної мережі ф'ючерсних бірж і вста­новлення зв'язків між ними дозволяє здійснювати торгівлю деривативами цілодобово. Це полегшує доступ на біржі, оскі­льки учасники одержують можливість регулювати свої пози­ції навіть після закінчення робочого дня на окремих біржах. Крім того, трейдери, які мають відкриті позиції на одній бір­жі, можуть урівноважити їх позиціями на іншій біржі. Ці

285

процеси глобалізації та інтеграції призводять до того, що по­дії економічного чи політичного порядку, які відбуваються в одній частині світу, впливають на кон'юнктуру фінансових ринків в інших частинах світу.