Тема 19. Світовий ринок, його структура, основні тенденції розвитку
1 Інтернаціоналізація економіки і міжнародний поділ праці у формуванні світового господарства
2 Форми міжнародних економічних відносин
3 Характеристика світової валютної системи
4 Міжнародний рух товарів і послуг
5 Торговельний і платіжний баланс
6 Міжнародний рух капіталів
7 Міжнародний рух робочої сили
І Світове господарство виникло внаслідок тривалого історичного процесу розвитку продуктивних сил та виробничих відносин окремих країн. У вигляді відповідної системи воно оформилося в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.. як результат діяльності міжнародних корпорацій та формування колоніальних імперій. Розвиток міжнародного поділу праці, світової торгівлі призводять до того, що процес суспільного відтворення у все більшій мірі залежить від зовнішніх щодо кожної окремої країни факторів. Їх дія пов’язана з існуванням світового господарства.
Світове господарство – сукупність національних економік, пов’язаних міжнародним поділом праці, виробничими, торгівельними, фінансовими та науково-технічними зв’язками.
Його найважливіша риса – взаємопов’язаність та взаємозумовленість процесу суспільного відтворення капіталу в межах єдиного світового господарства, єдність національних господарств.
Основними суб’єктами світового господарства є держави світу з належними їм національними економіками, транснаціональними корпораціями і міжнародні економічні організації. Найважливішими підсистемами світового господарства є національні економіки, міжнародні економічні відносини та міжнародні економічні організації. Об’єктивний характер прориву національної замкненості зумовлено її нераціональністю, адже позбавляє економіку відособленої країни переваг, що породжує міжнародний поділ праці та її кооперація. До того ж, економічна відособленість народного господарства окремих країн в сучасних умовах практично неможлива. Самостійно жодна з них не може використати досягнення людства в галузі науки і техніки. Значний вплив на зазначені процеси має інтернаціоналізація виробництва і обігу на основі міжнародного поділу праці та її інтеграції в межах міжнародних економічних зв’язків. У цьому ж напрямі розвивається світова інфраструктура у вигляді світової транспортної системи та мережі комерційної і комунікаційної інформації, єдиної системи науково-технічної інформації, формування уніфікованої статистичної звітності.
Після ІІ світової війни процес включення національних економік у світове господарство почав розвиватися у таких напрямах:
Послаблення митних і адміністративних бар’єрів на шляху вільного переміщення товарів, капіталів, робочої сили, технологій;
Посилення тенденцій до інтеграції національних господарств у окремих регіонах;
Розширення масштабів відповідальності ТНК та перетворення їх у провідну ланку міжнародного обміну;
Підвищення ролі і значення національних, валютно-кредитних, фінансових і торгових організацій;
Збільшення взаємозалежності провідних промислових центрів і ресурсодобувних країн в умовах виникнення і загострення енергетичної кризи;
Посилення ролі держави у сфері міжнародних економічних відносин.
В сучасних умовах на розвиток світового господарства значний вплив має інтернаціоналізація господарського життя – об’єктивний процес виникнення та розвитку зв’язків між національними господарствами різних країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення. Проявляється як процес усуспільнення продуктивних сил, техніко-економічних та виробничих відносин. Вона базується на:
інтернаціоналізації виробництва – розвиток міжнародних економічних зв’язків і відносин між суб’єктами підприємницької діяльності у процесі переростання продуктивними силами меж національної економіки і формування інтернаціонального процесу безпосереднього виробництва. Його інтернаціоналізація передбачає поглиблення суспільного поділу праці, кооперування, комбінування тощо;
інтернаціоналізація капіталу – процес взаємопереплетіння та об’єднання різних форм національного та інтернаціонального капіталу. Це може бути переплетіння у будь-якій комбінації – приватний капітал з колективним різних країн, колективний капітал з державним та інше.
В історичному аспекті світове господарство у своєму розвитку пройшло деякі етапи, кожний з них характеризується певними якісними рисами.
Відповідно до функціональної ознаки виокремлюють такі етапи:
етап світової торгівлі, на якому існувала абсолютна перевага зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних зв’язках;
етап іноземних інвестицій, коли активно розвивалось іноземне інвестування, промислова кооперація, торгівля інформацією, інтелектуальною власністю;
етап економічної інтеграції з притаманним йому активним розвитком виробничої підприємницької діяльності за кордоном, створення міжнародних економічних організацій, які регулюють міжнародні економічні відносини.
Відповідно до організаційної ознаки:
етап формування сучасного світового господарства, з притаманним йому експортом капіталу, наявністю колоніальної системи кінець ХІХ- початок ХХ ст..;
етап поділу світового господарства на дві складові – світове капіталістичне і світове соціалістичне господарство і ліквідація колоніальної системи;
етап набуття світовим господарством рис єдиного цілісного утворення, функціонування і розвиток якого ґрунтується на ринкових відносинах та його глобалізації, посилення позицій транснаціональних корпорацій.
Первинною основою функціонування і розвитку світового господарства служить міжнародний поділ праці.
Міжнародний поділ праці (МПП) – зумовлена певним рівнем розвитку продуктивних сил специфічну форму поділу суспільної праці, що переросла межі національних економік і породжує спеціалізацію окремих країн і господарських структур на виробництві певної продукції та її взаємному обміні. (МПП) – складна, багаторівнева система світогосподарських зв’язків між національними економіками, що перебуває під впливом таких факторів, як природнокліматичні умови, географічне положення країн, наявність природних ресурсів, кваліфікованої робочої сили, особливості історичного розвитку, національні традиції тощо.
Значні зміни у МПП відбулися під впливом нового етапу НТР:
на перший план виходять спеціалізація і кооперування у виробництві наукоємної продукції, застосування прогресивних технологій, виготовлення нових матеріалів;
поява автоматизованих систем збору, обробки, зберігання, передачі та використання науково-технічних знань та інформації значно розширили місткість світового ринку інформаційних технологій та послуг;
інтернаціоналізація функціонування і розвитку сфери послуг та світової інфраструктури значно впливають на поглиблення МПП.
На протікання цих процесів впливає жорстка конкурентна боротьба між суб’єктами світового господарства. Теоретичною основою обґрунтування МПП виступає:
теорія абсолютної переваги – здатність країни виробляти товари та надавати послуги з найменшими витратами порівняно з іншими країнами. Основоположник теорії А.Сміт, котрий уперше обґрунтував проблему ефективності МПП у вигляді теорії абсолютних переваг. Країна, яка володіє великими запасами певного виду сировини, а відтак має можливість отримувати дешевші матеріали, має спеціалізуватися на їх використанні. Кожний розсудливий суб’єкт господарювання не повинен ніколи виробляти те, що вигідніше купити. Тому необхідно імпортувати товари з країн, де витрати абсолютно менші, а експортувати ті товари, втрати яких нижчі в експортерів. Для того, щоб такий обмін був взаємовигідним, ціна будь-якого товару на зовнішньому ринку має бути вищою, ніж внутрішня ціна рівноваги на той самий товар у країні-експортері, і нижчою, ніж у країні-імпортері.
теорія порівняльної переваги – здатність країни виробляти товари та надавати послуги з відносно нижчими альтернативними витратами, ніж їх виробляє будь-яка інша країна. Теорію порівняльної переваги сформулював Д.Рікардо. в її основі лежить виробництво. Кожній країні доцільно виробляти й експортувати ті товари й послуги, які обходяться їй порівняно дешевше, тобто на які витрачається менше праці і капіталу, а імпортувати ті товари, які дешевше виробляються за кордоном. Відповідно до цієї теорії дотримання зазначених принципів стимулює конкуренцію у сфері міжнародних економічних зв’язків та обмежує монополію.
Однак за всієї стрункості обґрунтування теорії порівняльних переваг вона не може пояснити багато фактів економічної взаємодії між країнами. Не мали, не мають і в найближчому часі не матимуть порівняльних переваг перед економічно розвинутими країнами світу більшість країн Африки, Азії та постсоціалістичних країн. Це пов’язане з тим, що принципи порівняльних переваг економічно доцільні щодо країн близьких за рівнем соціально-економічного розвитку, структурою національних економік. Викликає великий сумнів, що економічно розвинені країни створять сприятливі умови для використання порівняльних переваг іншими країнами світового господарства. Хоча дана теорія і нині є актуальною, багато її постулатів лежать в основі міжнародних економічних відносин.
ІІ Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – система господарських відносин між різними країнами світу.
Таблиця 1
Класифікація форм міжнародного вивозу капіталу
Класифікаційна ознака капіталу |
Форма вивозу капіталу |
Функціональне призначення |
Позичковий капітал Підприємницький капітал |
Цільове призначення |
Прямі інвестиції Портфельні інвестиції |
Належність |
Приватний капітал Державний капітал Капітал міжнародних організацій |
Термін |
Короткотерміновий Середньо терміновий Довготерміновий |
Міжнародну торгівлю утворюють два зустрічних потоки товарів та послуг - імпорт й експорт. Національна економіка, яка широко залучена до міжнародної торгівлі, належить до відкритих. Ступінь відкритості національної економіки визначається за допомогою індексу «відкритості економіки»
де ІВ – індекс відкритості національної економіки;
QЕ (QІ) – обсяг експорту (імпорту);
QВВП – обсяг ВВП.
ІІІ Охарактеризовані форми МЕВ мають вартісне вираження та опосередковуються грошовими відносинами, які в межах всесвітнього господарства складають ще одну його важливу форму – валютно-фінансові відносини.
Валютно-фінансові відносини – сукупність економічних відносин, які виникають при функціонуванні валюти у світовому господарстві та обслуговуванні взаємного обміну результатами діяльності національних економік.
Розвиток валютно-фінансових відносин зумовлений розвитком продуктивних сил, створенням світового ринку, поглибленням міжнародного поділу праці. валютно-фінансові відносини виникають, функціонують та розвиваються на національному та міжнародному рівнях у вигляді національної та міжнародної валютно-фінансової системи. Перехідною ланкою між національними та міжнародною валютною системами є валютний курс – співвідношення між валютами окремих країн; і паритет – співвідношення валют відповідно до їх золотого вмісту. Паритет є основою для курсу валют, але курс валюти ніколи не співпадає з паритетом.
Валютні ринки – специфічна сфера економічних відносин, пов’язаних зі здійсненням таких операцій, як купівля, продаж, обмін іноземної валюти та платіжних документів в іноземних валютах.
Міжнародна валютна система (МВС) – форма організації валютних відносин у межах світового господарства. Це продукт еволюції світового господарства, статус якої закріплений міждержавними угодами. Основними елементами МВС є: національні і колективні резервні валюти; механізм валютних паритетів та курсів; умови конвертації валют; режим міжнародних валютних ринків та ін.
Основне завдання (МВС) – регулювання міжнародних розрахунків та валютних ринків для підтримки рівноваги міжнародного обміну, стримування інфляції. Вона є одним з найбільш важливих механізмів, який може сприяти розширенню або обмеженню міжнародних економічних відносин.
Етапи МВС.
Золотомонетний стандарт, закріплений Паризькою угодою у 1867 р. її характерними рисами були: валюти окремих країн вільно обмінювалися на золото на внутрішніх ринках і за межами країн; валюти мали золотий вміст; підтримувалося жорстке співвідношення між золотим запасом країни та внутрішньою пропозицією грошей; діяв чіткий механізм визначення взаємних курсів валют та узгоджений порядок взаємних міжнародних платежів на основі вексельного обігу і золота.
Золотодевізний стандарт, закріплений Генуезькою угодою у 1922 р. її характерними рисами були: банкноти окремих країн розмінювалися не на золото, а не девізи – банкноти країн, які обмінювалися на золото (фунт стерлінгів, долар). Для функціонування цієї системи центральні банки країн створювали значні резерви іноземної валюти, яка розмінювалася на золото. Золотодевізний стандарт був перехідним до системи регульованих валютних курсів.
Золотовалютний стандарт, закріплений Бреттон-Вудською конференцією у 19944 р. відповідно до цієї системи за золотом зберігалася тільки функція кінцевих розрахунків між країнами. Усі країни встановлювали паритети своїх валют у доларах, а через долар – у золото. Долар відігравав роль резервної валюти, обмінювався на золото центральними банками та урядовими організаціями інших країн у казначействі США за курсом з5 дол. за 1 трійську унцію (31,1 г. золота).
Сучасна валютна система, закріплена на конференції МВФ у Кінгстоні (Ямайка) у 1976 р. основними рисами стало те, що скасовувалася функція золота як міри вартості та основи обчислення валютних курсів. Золото стає звичайним товаром, який має особливі функції. Країнам надавалася можливість вибору режиму валютного курсу. Практикується прив’язування національної валюти до валюти лідера і спільне з нею плавання, тобто пропорційна зміна курсів. Спільне плавання валют групи країн здійснювалося шляхом встановлення твердих співвідношень між ними. Нововведенням було впровадження стандарту СДР (спеціальні права запозичення) – міжнародні платіжні, резервні і розрахункові засоби, що використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків. СДР надаються країнам-учасницям МВФ відповідно до їх квот. Друга колективна валюта – ЄВРО, яка функціонує у світовій валютній системі і була введена у 1999 р., а до цього з 1979 р. використовувалося ЕКЮ. У ХХІ ст.. за оцінками експертів, розвиватиметься триполярна міжнародна валютна система на основі долара, євро та ієни або юаня. Розвиток усіх складових МЕВ потребує відповідної інфраструктури. Її формують:
Міжнародний валютний фонд (МВФ) – міжнародна валютно-кредитна організація, що регулює валютні відносини між державами-учасницями і надає їм кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів.
Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) – міжнародна спеціалізована кредитно-фінансова установа, головна організація Світового банку.
Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) – міжнародна спеціалізована кредитно-фінансова установа, створена для надання допомоги країнам Центрально і Східної Європи.
Крім того регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин поряд з МВФ здійснюється Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР), Агентством з гарантування багатосторонніх інвестицій.
ІV МЕВ, не в останню чергу зобов’язані своєму розвитку міжнародному руху товарів і послуг.
Таблиця 2
Основні відмінності між товарами та послугами
Товари |
Послуги |
Продукти в основному конкретні |
Послуги нематеріальні |
Право власності передається при продажу |
Право власності здебільшого не передається |
Продукт можна перепродати |
Продукт не можна перепродати |
Продукт може бути продемонстрований перед продажем |
Продукт зазвичай не демонструється (перед продажем його не існує) |
Продукт може зберігатися |
Продукт неможливо зберігати |
Процес виробництва унаслідується процесом споживання |
Виробництво та споживання зазвичай відбуваються одночасно |
Виробництво, продаж і споживання локально диференційовані |
Виробництво, споживання і навіть продаж часто скомпоновані разом |
Продукт піддається транспортуванню |
Продукт неможливо транспортувати(хоча виробники можуть переміщуватись) |
Продавець виробляє товар |
Клієнт (покупець) приймає безпосередню участь у виробництві |
Можливий непрямий контакт між компанією та клієнтом |
В більшості випадків контакт між компанією та клієнтом є необхідним |
Товар можна експортувати |
Послугу зазвичай не можна експортувати (на противагу системі, що надає послуги) |
V Платіжний баланс (ZB) – статистичний звіт за певний проміжок часу (місяць, квартал, рік), який показує співвідношення між сукупними надходженнями з-за кордону та платежами за кордон.
Торговельний баланс – статистичний звіт, у якому віддзеркалюються платежі з експорту, імпорту та реекспорту товарів за певний проміжок часу.
Торговельний, як і платіжний, баланс складається з кредитних і дебетових рахунків. Кредитні рахунки відображають надходження іноземної валюти в країну. Дебетові – пов’язані з витратами іноземної валюти. Різниця між кредитом і дебетом утворює сальдо зовнішньоторговельного балансу. Якщо експорт товарів перевищує імпорт, то сальдо буде додатним. Якщо навпаки то – від’ємним.
VІІ Нерівномірність економічного розвитку окремих країн, неспівпадання фаз промислового циклу в різних країнах викликають міжнародний рух робочої сили. В останні роки більшу роль стали відігравати економічні причини: пошук роботи, підвищення доходів, рівня життя тощо. Хронічне безробіття, яка існує в окремих країнах, стала фактором посилення міграції.. цьому сприяє також зростання розмірів вивозу капіталу, створення філій за кордоном і як наслідок за капіталом в ці країни рушають і бажаючі отримати роботу. Окрім економічних причин, міграція обумовлюється політичними, релігіозними, расовими, національними, родинними та ін.