6.3 Витрати довгострокового періоду

Аналіз і управління витратами довгостроково періоду в мікроекономіці займає особливе місто. Характерною рисою цього періоду є те, що його тривалість достатня для збільшення виробничих потужностей, тобто виробничого обладнання, споруд, виробничих комунікацій та ін. Також припускаємо, що власник фінансових і виробничих ресурсів може побудувати підприємство будь-якої потужності і забезпечити його відповідною кількістю змінних ресурсів, тобто робочої сили, сировини, матеріалів, енергії тощо.

З точки зору довгострокового періоду стає можливим подвійний аналіз витрат виробництва: залежно від величини виробничих потужностей підприємства і від рівня інтенсивності використання цих потужностей за різних співвідношень постійного і змінного факторів виробництва.

Сукупність кривих короткочасних середніх витрат складають криву середніх витрат довгострокового періоду. Тенденція спочатку до зниження, а потім до підвищення середніх витрат пов’язана з ефектом концентрації виробництва.

Цей ефект виявляється в тому, що до певного рівня підвищення концентрації виробництва призводить зростанню спеціалізації виробництва і праці, застосування більш ефективної техніки та її кращого використання, утилізації побічних продуктів. У результаті впливу цих факторів середні витрати знижуються.

Потім нарощування виробничих потужностей ускладнює керованість підприємством, зв'язки між його підрозділами, що породжує негативний ефект від надмірної концентрації виробництва, тобто від «гигантоманії».

Таким чином, значення середніх витрат довгострокового періоду полягає в тому, що він показує інвесторам кількісну залежність між потужністю підприємства і динамікою середніх витрат.

6.4 Доходи та прибутки підприємства

Внаслідок реалізації виробленого продукту формується доход підприємства. Сукупний (валовий) доход (TR), який одержує підприємство дорівнює ціні продукту (Р), яку помножено на кількість реалізованого товару (Q):

TR= Р × Q.

(6.6)

Граничний доход (MR) − це приріст доходу (ΔТR) внаслідок реалізації додаткової одиниці товару (Δ Q):

(6.7)

Середній доход підприємства (AR) − це доход у середньому на одну одиницю реалізованого товару:

(6.8)

Критеріям господарської діяльності підприємства є його прибуток (чистий доход), який дорівнює різниці між валовим (сукупним) доходом і витратами.

У зв’язку з існуванням зовнішніх і внутрішніх витрат у мікроекономіці розрізняються дві форми прибутку: економічний і бухгалтерський прибуток.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між сукупним доходом і зовнішніми (наявними) витратами.

Економічний прибуток − це різниця між сукупним доходом і економічними витратами (тобто . Якщо від бухгалтерського прибутку відняти економічний прибуток (або від економічних витрат відняти бухгалтерські витрати) можна обчислити нормальний прибуток.

В економічній літературі зустрічаються найрізноманітніші трактування економічного прибутку. Пояснення більшості економістів зводяться до того, що цей надлишок утворюється в результаті ризику, або застосування підприємницьких здібностей підприємця, який функціонує в динамічній і, відповідно, невизначеній ситуації.

В умовах ринкової економіки прибуток виступає як первісний двигун, або генератор, виробничого процесу. Він впливає і на спосіб використання ресурсів, і на їх розподіл серед альтернативних користувачів. Саме прибуток спонукає підприємство здійснювати нововведення, що стимулює інвестиції, загальний випуск продукції і зайнятість. Нововведення є основним фактором економічного зростання, і саме прагнення отримання прибутку лежить в основі більшості нововведень.

Прибуток також ефективно виконує завдання розподілу ресурсів поміж альтернативних видів виробництва. Поява економічного прибутку стає сигналом про те, що суспільство бажає розширення конкуренції в галузі. Фактично ж винагорода у вигляді прибутку є не тільки стимулом до розширення галузі, вона також виступає як фінансовий засіб, за допомогою якого підприємства галузі можуть нарощувати свої виробничі потужності. З іншого боку, витрати сигналізують про бажання суспільства скорочувати неефективні галузі: втрати «карають» підприємства, яким не пощастило пристосувати свою виробничу діяльність до випуску тих товарів і надання тих послуг, яким віддають перевагу споживачі.