Правила інкотермс 2010р.

• Інкоте́рмс (англ.Incoterms, Internationalcommerceterms) — міжнародні комерційні умови, комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торговельних термінів (умов) в галузі міжнародної торгівлі. Умови Інкотермс є стандартизованими. Ці умови регламентують момент передачі права власності на товар і всі пов'язані із цим ризики. Застосовуються в міжнародних договорах купівлі-продажу.

• Інкоте́рмс встановлюють правила, які регулюють питання пов'язані з доставкою товарів від продавця до покупця. Це включає в себе власне перевезення, відповідальність за експортне та імпортне очищення товарів. Ці правила визначають відповідального за сплату доставки, митного оформлення, та страхування ризиків на шляху транспортування товарів у залежності від означених стандартних умов поставки.

• Вони розробляються і публікуються Міжнародною торговою палатою. У вересні 2010 року Міжнародною торговою палатою (англ.InternationalChamberofCommerce (ICC)) оголосила про випуск нової редакції правил щодо використання національних і міжнародних торгових умов Incoterms 2010. Ці правила, які застосовуються компаніями при проведенні численних операцій по всьому світу, набули чинності 1 січня 2011.

• Incoterms 2010 — це остання редакція міжнародних стандартних правил з тлумачення найширше використовуваних торгових умов в галузі зовнішньої торгівлі, які регламентують момент передачі права власності на товар і всіх пов'язаних із цим ризиків.У Incoterms за версією 2000 року умови поділяються на 4 групи. Нова версія 2010-го року поділ на групи скасовує.

• 2.2 Односторонні та багасторонні акти держав.

Можливе існування таких односторонніх актів, як визнання, обіцянка, відмова, протест.

Визнання – зобов’язання розглядати об’єкт, що визнається як такий, що відповідає міжнародному праву (міжнародно-правове визнання держав, урядів, рухів, кордонів, історичних заток, боргів, факту правопорушення й ін.). Заява про визнання означає відмову суб’єкта від оспорювання існуючого становища, якщо тільки не відбуваються зміни, які суттєво його змінюють. Наприклад, зникнення раніше визнаної держави та поява нового суб’єкта.

Обіцянка– зобов’язання чинити в подальшому інакше, ніж це було раніше. Обіцянка можлива у вигляді заяви про приєднання до договору, його ратифікації, у вигляді внесення застережень, односторонньої відмови від виконання договору (денонсації, анулювання). Обіцянка може бути пов’язана також із зобов’язанням змінити свій правовий статус, наприклад у разі заяви про постійний нейтралітет (Акт про нейтралітет Австрії від 26 жовтня 1955 р.) або про намір набути такого статусу (Декларація про державний суверенітет України від 16 червня 1990 р.).

Відмова – акт, на підставі якого суб’єкт (зазвичай держава) відмовляється від своїх прав і претензій. Відмова можлива або у вигляді передачі права іншому, або у вигляді відречення від права взагалі. Прикладом відмови першого роду може служити відмова СРСР від репараційних претензій до Японії та Німеччини. Прикладом другого роду є намір України відмовитися від володіння ядерною зброєю. Відмова завжди стосується права суб’єкта та не створює зобов’язання для третіх держав. За формою відмова може бути письмовою, усною або мовчазною. Однак вона завжди повинна бути чітко вираженою, її неможливо презюмувати. Міжнародне право не містить певних положень щодо можливості відмовитися від відмови.

Протест – акт, за допомогою якого суб’єкт констатує порушення права та вимагає виправлення ситуації, компенсації шкоди. Протест може бути пов’язаний із порушенням прав як суб’єкта, що заявляє протест, так і інших суб’єктів або з порушенням норм міжнародного права загалом. Протест здебільшого має письмову форму, хоча міжнародне право з цього приводу не містить будь-яких вказівок. Нерідко протест буває поєднаний із певними діями: розривом дипломатичних відносин, оголошенням persona non grata, відзивом посла, репатріацією, репресаліями та іншими.

• Багатосторонній міжнародний договір в зовнішньоекономічній сфері - міжнародний договір, укладений між трьома і більше міжнародними суб'єктами суспільно-правових відносин. Сторонами багатостороннього міжнародного нормативно-правового договору можуть бути як міжнародні організації, так і держави світу. Багатосторонні міжнародні нормативно-правові договори класифікують за суб'єктами, що укладають їх.

За суб'єктами, що укладають міжнародні договори в зовнішньоекономічній сфері, їх класифікують на:

• міжнародні договори в межах міжнародних організаційних структур;

• міжнародні договори поза межами міжнародних організаційних структур.

• До міжнародних договорів в межах міжнародних організаційних структур належать:

• міжнародні договори в межах міжнародних організацій;

• міжнародні договори в межах міжнародних економічних блоків.

До міжнародних договорів в межах міжнародних організацій належать:

• міжнародні договори в межах ООН;

• міжнародні договори в межах ГАТТ/СОТ;

• міжнародні договори в межах Всесвітньої митної організації (ВМО) тощо.

Міжнародними договорами в межах Організації Об'єднаних Націй (ООН) є конвенції - міжнародні договори, які містять уніфіковані норми права між урядами двох, кількох або багатьох країн, що передбачають дотримання загальних узгоджених правил в певній сфері. До цієї групи міжнародних договорів належить ціла низка конвенцій, особливе місце серед яких займають Конвенція ООН з боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин (1988 р.); Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг (1988 р.); Конвенція про міжнародний факторинг (1988 р.); Конвенція ООН про договір міжнародної купівлі-продажу товарів (1980р); Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.); Конвенція про порядок розв'язання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (1965 р.) тощо. Розглянемо деякі з них:

Особливостями Конвенція ООН про договір міжнародної купівлі-продажу товарів є те, що вона:

* поширюється на договори, в яких комерційні підприємства сторін знаходяться в різних державах і це випливає з договору;

* регулює порядок укладання договору купівлі-продажу, права і обов'язки продавця і покупця, які виникають з такого договору;

* визначає порядок укладання договору купівлі-продажу між "відсутніми сторонами" шляхом листування, обміну телеграмами, телефаксами тощо.

Конвенція не застосовується до продажу товарів, які набуваються для особистого, сімейного чи домашнього вжитку; з аукціону; в порядку виконавчого провадження; цінних паперів та грошей; електроенергії; суден водного та повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці; до договорів на постачання товарів, що слід виготовити, у яких обов'язки сторони, що поставляє товари, полягають переважно у виконанні роботи чи наданні послуг. Конвенція містить правові норми щодо порядку укладання договору купівлі-продажу; процесу купівлі-продажу товарів; спільних зобов'язань продавця і покупця; відповідальності сторін. Правові норми щодо порядку укладання договору купівлі-продажу товарів передбачають обмін офертою та акцептом.

Офертою вважається пропозиція про укладення договору, адресована одній або декільком конкретним особам. Оферта повинна бути достатньо визначена та виражати намір оферента бути зобов'язаним у випадку акцепта.

Акцептом вважається заява або інша поведінка адресата оферти, яка виражає згоду з офертою. Відповідь на оферту не повинна містити додаткових умов, обмеження чи зміну умов договору, інакше така відповідь буде зустрічною офертою.

Договір вважається укладеним з моменту отримання акцепту оферентом. Правові норми щодо процесу купівлі-продажу товарів регламентують положення про купівлю-продаж товарів; зобов'язання продавця і покупця тощо.

Нормами конвенції запроваджено поняття "істотне порушення договору". Істотне порушення договору - порушення, допущене однією із сторін договору, яке тягне за собою таку шкоду для іншої сторони, за якою остання значною мірою позбавляється того, на що вона мала право розраховувати на підставі договору. На цій підставі одна сторона може заявити іншій стороні про розірвання договору шляхом повідомлення. Зобов'язанням продавця є поставити товар, передати документи та право власності на товар відповідно до вимог договору.

Конвенція про порядок розв'язання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами містить правові норми щодо розв'язання спорів Міжнародним центром з врегулювання інвестиційних спорів.

Головною метою Конвенцій ООН з питань міжнародних перевезень є захист державних інтересів та інтересів осіб, які беруть участь в міжнародних перевезеннях, створення безпеки перевезень, спрощення формальностей при здійсненні міжнародних перевезень. Групу Конвенцій ООН з питань міжнародних автомобільних перевезень представляють:

• Конвенція ООН про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу (КАПП) (1994 р.) Мета конвенції: уніфікація умов договору міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу;

• Конвенція ООН про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ або СМR) (1956 р.), Конвенція е чинною для України. Мета конвенції: уніфікація умов договору про міжнародне автомобільне перевезення вантажів, перевізних документів і визначення відповідальності відправника і перевізника вантажу.

• Конвенція ООН про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом (1990 р.). Мета конвенції: поширення норми на перевезення небезпечних вантажів, якими є будь-яка речовина чи предмет, що зазначені у Європейській угоді про міжнародне дорожнє перевезення;

• Конвенція ООН щодо відповідальності операторів транспортних терміналів в міжнародній торгівлі (1991 р.). Мета конвенції: вирішення проблем щодо невизначеності правового статусу вантажів, коли вони перебувають у володінні оператора транспортного терміналу, а не у володінні перевізника або їх власника; спрощення руху вантажів шляхом прийняття уніфікованих норм відповідальності за їх втрату, пошкодження чи затримку, коли вони знаходяться у віданні операторів транспортних терміналів;

• Конвенція про обкладення податком перевізних засобів, які використовуються для міжнародного перевезення вантажів (1956 р.). Мета конвенції: полегшити міжнародні дорожні перевезення вантажів. Сфера застосування: звільнення від податків і зборів перевізних засобів, зареєстрованих на території однієї з Договірних Сторін та тимчасово ввезених вантажів на територію іншої Договірної Сторони;

• Конвенція про дорожній рух (1968 р.) є чинною в Україні. Мета конвенції: полегшення міжнародного дорожнього руху та підвищення безпеки на дорогах шляхом прийняття однакових правил руху;

• Конвенція про дорожні знаки та сигнали (1968 р.) є чинною в Україні. Мета конвенції: полегшення міжнародного дорожнього руху та підвищення безпеки на дорогах шляхом прийняття однакових дорожніх знаків і сигналів тощо.

Угоди ГАТТ/СОТ - міжнародні договори, які містять уніфіковані норми щодо торговельно-економічного співробітництва між урядами двох, кількох або багатьох країн, що передбачають дотримання загальних узгоджених правил в цій сфері. Міжнародні багатосторонні угоди ГАТТ/СОТ передбачають узгодження країнами-членами СОТ свого законодавства з положеннями ГАТТ (для найвідсталіших країн світу збережені певні звільнення від зобов'язань); подальше зниження тарифів на 40% п'ятьма рівномірними річними частками (країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою можуть мати нижчі темпи зниження тарифів).

Головними угодами в рамках ГАТТ/СОТ є:

• Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) (1994 р.) спрямована на створення на світовому рівні відкритої і ліберальної торговельної системи, яка дає змогу підприємствам країн-членів ГАТТ здійснювати торговельну діяльність на засадах добросовісної конкуренції. Змістом ГАТТ є:

а) захист національної промисловості лише за допомогою тарифів - забороняється запроваджувати кількісні обмеження;

б) прив'язування тарифів - кожна країна мас власний графік знижування тарифів; знижені тарифи забороняється підвищувати;

в) правило "нації найбільшого сприяння" - тарифи застосовуються на без дискримінаційній основі для всіх країн;

г) правило "національного режиму" - забороняється дискримінація імпортних товарів щодо еквівалентних товарів, виготовлених національними економіками.

• Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС) (1994 p.). її метою є лібералізація світової торгівлі послугами шляхом усунення з національних законодавств дискримінаційних положень для іноземних надавачів послуг, і застосування до них принципів найбільшого сприяння та національного режиму. Угода спрямована на пристосування правил, що використовуються в торгівлі товарами, до торгівлі послугами. Перелік Світової організації торгівлі охоплює понад 150 видів послуг. Товари - це речі, які можна відчути і бачити. Послуги - це явища, які є неосяжними і які не можна бачити.

• Угода про торгівельні аспекти прав на інтелектуальну власність (ТРІПС) (1994 p.). Метою угоди є встановлення єдиних стандартів щодо правової охорони об'єктів інтелектуальної власності, посилення режиму нагляду за дотриманням національного законодавства з інтелектуальної власності, усунення дискримінації між національними та іноземними власниками щодо набуття, обсягу і підтримки прав. Сферою застосування угоди е пов'язування інтелектуальної власності з торгівлею.

До міжнародних багатосторонніх договорів в межах Всесвітньої Митної Організації належать конвенції, які спрямовані на встановлення основних принципів митного режиму для країн, які приєдналися до цих конвенцій, а також загальних правил здійснення митного контролю і стягнення митних тарифів, співробітництва між країнами світової спільноти в цій сфері тощо. Митна конвенція - міжнародний договір, що встановлює основні принципи митного режиму для країн, які приєдналися до конвенції, а також загальні правила здійснення митного контролю і стягнення митних тарифів.