2. Організаційна структура міжнародних організацій

• Структура ООН

Організація Об'єднаних Націй має шість головних органів: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальну рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат.

Генеральна Асамблея - головний орган ООН, який складається з представників усіх держав-учасниць ООН, остаточно затверджує всі міжнародні конвенції з економічних питань, визначає політику та програму ООН, затверджує бюджет, скликає та організовує конференції.

До складу Генеральної Асамблеї входять:

- Комітет з економічних та фінансових питань, який здійснює підготовку рекомендацій та резолюцій пленарних засідань Генеральної Асамблеї;

- Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) - створена з метою гармонізації та уніфікації правових норм у міжнародній торгівлі;

- Комісія з міжнародного права (КМП) - сприяє міжнародній співпраці та розвиткові міжнародного права і його кодифікації;

- Комітет з інвестицій - надає допомогу Секретаріату в розміщенні інвестицій із ресурсів пенсійного фонду, що перебувають під контролем ООН.

Економічна та соціальна рада (ЕКОСОР) - один з головних органів ООН, який під керівництвом Генеральної Асамблеї відповідає за економічні, соціальні, культурні та гуманітарні аспекти політики ООН. ЕКОСОР включає такі головні структурні підрозділи:

1) функціональні комісії (для соціального розвитку; з наркотичних засобів; з науки і техніки; з метою розвитку; зі статистики; транснаціональних корпорацій);

2) регіональні комісії для Європи - ЕЄК, для Латинської Америки та Карибського басейну - ЕКЛАК; для Азії та Тихого океану - ЕСКАТО; для Західної Азії - ЕСКЗА; для Африки - ЕКА;

3) постійні комітети: з неурядових організацій (для підготовка доповідей на консультаційній основі про співпрацю з міжнародними неурядовими організаціями); з планування розвитку; з природних ресурсів; з нових і відновлюваних джерел енергії з метою розвитку; з державного управління та фінансів;

4) експертні органи (спеціальна група експертів з міжнародної співпраці з питань оподаткування).

Секретаріат - основний орган системи ООН, який займається міжнародними економічними та соціальними питаннями розробки програм у галузі науки й техніки; збору, аналізу та розповсюдження даних міжнародної торговельної, транспортної, промислової та будівельної статистики; підготовки стандартів і статистичних класифікацій.

Рада Безпеки - несе відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки (складається з п'ятнадцяти учасниць, з них п'ять - постійних та десять країн-учасниць, які обираються Генеральною Асамблеєю кожні два роки).

Міжнародний суд (м. Гаага) - головний юридичний орган, який приймає рішення та ухвалює консультаційні висновки щодо спірних питань міжнародного розвитку.

Рада з опіки - створена з метою сприяння соціально-економічного розвитку населення підопічних територій, що в минулому були колоніями на територіях держав, які входять до систему ООН. Оскільки остання з одинадцяти таких територій, над якими була встановлено опіку, отримала незалежність у 1994 році і стала учасницею ООН, Рада з опіки формально припинила своє існування. Відповідно до модифікованих правил процедури її засідання будуть проводитися в разі виникнення такої необхідності.

Україна, яка має значний досвід у роботі ООН, протягом своєї незалежної історії змушена була неодноразово звертатися до ООН з метою пошуку методів захисту своєї територіальної цілісності. Ці звернення були пов'язані з питаннями про Автономну Республіку Крим (1992) і м. Севастополь (1993).

Для вирішення існуючих, а також запобігання можливим конфліктам ООН здійснює операції з підтримання миру. Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН. В югославському регіоні перебувало 1132 українських військовослужбовці. За два з половиною роки розміщення українського контингенту у складі миротворчих сил ООН в Югославії загинуло 11 військовослужбовців і близько 60 було поранено. Щомісячно Україна отримувала від ООН 3 млн дол. за присутність свого контингенту в регіоні боснійського конфлікту. Верховна Рада України в 1994 році ухвалила рішення збільшити контингент України в силах ООН із 600 до 1200 осіб.

За розмірами внесків до бюджету ООН Україна посідає одинадцяте місце. Квоти внесків розраховуються відповідно до валового національного продукту та рівня доходів на душу населення країни-члена. Розмір внеску України з огляду на економічний стан зменшено з 1,87 до 1,09 % ВНП. До бюджету ООН у 1994 році. Україна внесла 19 млн дол. США, у 1995 році - 16 млн дол. США, у 1996 році - 12 млн дол. США.

Після розпаду СРСР борг України Організації Об'єднаних Націй становив 185 млн дол. Ця сума утворилася внаслідок розподілу між Росією, Україною та Білорусією загального обсягу заборгованості колишнього СРСР. Такий суттєвий борг виник через те, що СРСР подавав значно завищену величину доходів радянських громадян - 2200 доларів на особу в рік. У результаті наполегливості української дипломатії внесок було зменшено, оскільки Україну визнано державою з перехідною економікою. Тепер щорічні внески України до ООН становлять 0,86 дол. США у розрахунку на одного мешканця.

Політична діяльність України в ООН характеризувалась ініціативою в підготовці Міжнародної конвенції із захисту миротворчого персоналу ООН та її підписання.

• Структура ЮНЕСКО

До керівних органів ЮНЕСКО належать: Генеральна конференція, Виконавча рада і Секретаріат.

Найвищий орган ЮНЕСКО - Генеральна конференція, яка скликається з представників держав-членів на чергові сесії раз на два роки. Генеральна конференція визначає напрями і стратегічну лінію діяльності, затверджує середньострокову стратегію та її програму, бюджет на кожні два роки, схвалює проекти міжнародних конвенцій і рекомендацій, призначає Генерального директора (за рекомендацією Виконавчої ради), обирає членів Виконавчої ради, розглядає інші важливі питання діяльності ЮНЕСКО.

Генеральним директором ЮНЕСКО був у 1946-1948 - Джуліан Хакслі (Велика Британія); у 1948-1952 - Хайме Торрес Бодет (Мексика); у 1952-1953 - обов'язки виконував Джон В. Тейлор (США); у 1953-1958 - Лютер Еванс (США); у 1958-1961 - Вітторіно Ве-ронезе (Італія), у 1962-1974 - (тимчасово виконуючий обв'язки з 1959 по 1962) Рене Майо (Франція), у 1974-1987 - Амаду-Махтар М'Боу (Сенегал); у 1987-1999 - Федерико Майор (Іспанія); у 1999 - до теперешнього часу - Коітіро Мацуура, (Японія).

Виконавча рада, до складу якої входить 58 представників держав-членів ЮНЕСКО, координує її діяльність у період між сесіями Генеральної конференції. На засіданнях Виконавчої ради, які відбуваються двічі на рік, розглядаються і подаються Генеральній конференції проекти дворічних програм та середньострокових стратегічних напрямів діяльності, визначаються заходи ефективної реалізації затверджених програм і бюджетів, готується порядок денний Генеральної конференції, подаються рекомендації щодо прийому до Організації нових членів та встановлення асоційованих зв'язків з новими партнерами.

Секретаріат ЮНЕСКО - постійно діючий виконавчий орган, очолюваний Генеральним директором, призначеним Генеральною конференцією на чотирирічний термін. Секретаріат складається з представників різних країн, обраних на основі принципу рівномірної географічної представленості, з урахуванням професійної компетенції. Структурно він поділяється на сектори за основними напрямами діяльності ЮНЕСКО. У Секретаріаті працює понад 2 тис. фахівців зі 130 країн.

Згідно зі Статутом, головним завданням ЮНЕСКО є сприяння зміцненню миру і безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки і культури, а також зміцненню у свідомості людей необхідності захисту миру. Організація є своєрідним інтелектуальним форумом, спеціальний мандат якого базується на постулаті, що мир і стабільність суспільства повинні ґрунтуватися на моральній та інтелектуальній солідарності людства. Так, місія ЮНЕСКО полягає в забезпеченні інтелектуальної та моральної солідарності людства, а отже, - створенні гуманітарних підвалин всеохоплюючої системи міжнародної безпеки та стабільності.

Штаб-квартира організації розташована в Парижі (Франція).

Офіційні мови ЮНЕСКО - англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька. Робочі мови Секретаріату - англійська та французька.

Крім центрального апарату, ЮНЕСКО має дуже розвинуту мережу організаційних утворень, які безпосередньо підпорядковуються їй, як, наприклад, регіональні відділення, або співпрацюють на договірних чи інших засадах як система асоційованих з нею установ. Існують регіональні бюро ЮНЕСКО з питань освіти для Африки (ПРЕДА, штаб квартира в Дакарі), арабських держав (ЮМЕДБАО, штаб квартира в Бейруті), Азії та Тихого океану (РОЕПАН, штаб-квартира в Бангкоку), Латинської Америки та Карибського басейну (ОРЕАЛК, штаб-квартира в Сантьяго, Чилі), а також Регіональні центри з питань вищої освіти в Бухаресті та Каракасі. Всесвітня система асоційованих шкіл ЮНЕСКО, утворена в 1953 році з метою інформаційного обміну між навчальними закладами, сьогодні включає понад 2 тис. шкіл у 90-ти країнах.

У безпосередньому контакті із Секретаріатом ЮНЕСКО працюють Міжнародний інститут планування освіти (МІПО), який у Парижі готує спеціалістів-планувальників та адміністраторів у галузі освіти для багатьох країн світу, а також Міжнародне бюро освіти (МБО) в Женеві. МБО координує діяльність Міжнародної мережі інформації в галузі освіти (ІНЕД), розповсюдженої у всіх головних регіонах світу.

Крім цього, існують Регіональні бюро з питань науки та технології, Регіональне бюро з питань культури для Латинської Америки в Гавані й Регіональне бюро з питань розвитку друкарства в країнах Азії та Тихого океану в Карачі. Діють також 20 регіональних і субрегіональних радників.

Майже кожен зі структурних відділів ЮНЕСКО має свій інформаційний документаційний центр. Найбільшими такими центрами є: 1. Документаційний центр Бюро зовнішніх зв'язків. 2. Документаційний центр Відділу публічної інформації. 3. Документаційний і довідковий центр Відділу термінології, документації і довідкової інформації. 4. Документаційний статистичний центр. 5. Документаційний центр Відділу у справах молоді. 6. Комунікаційний документаційний центр Відділу комунікації, інформації та інформатики. 7. Документаційний культурний центр. 8. Документаційний та інформаційний центр Відділу освіти. 9. Документаційний центр Міжнародного інституту освітнього планування. 10. Інформаційний центр вищої освіти Міжнародної асоціації університетів. 11. Документаційний центр Міжнародної гідрологічної програми. 12. Документаційний центр соціальних та гуманітарних наук.

Кожен із цих центрів має складну структурну побудову та широке коло компетенції.

• ЄС

Рис. 6 Наднаціональні європейські організації

• Європейська рада

Вищий політичний орган ЄС, що складається з глав держав та урядів країн- членів та їх заступників - міністрів закордонних справ. Членами Європейської ради також є голова Європейської ради і голова Єврокомісії. В основі створення Європейської ради лежала ідея французького президента Шарля де Голля про проведення неформальних самітів лідерів держав Європейського союзу , що покликане було перешкоджати зниженню ролі національних держав в рамках інтеграційного утворення . Неформальні саміти проводилися з 1961 р. , в 1974 р. на саміті в Парижі дана практика була формалізована по предложеніюВалері Жискар д ` Естена , який займав у той час пост президента Франції .

Рада визначає основні стратегічні напрямки розвитку ЄС. Вироблення генеральної лінії політичної інтеграції - основна місія Європейської ради . Поряд з Радою міністрів Європейський рада наділена політичною функцією , що полягає у зміні основоположних договорів європейської інтеграції. Його засідання проходять не менше ніж двічі на рік - або в Брюсселі , або в головуючому державі під головуванням представника держави - ​​члена , який очолює в даний час Рада Європейського союзу. Засідання тривають два дні. Рішення ради обов'язкові для підтримали їх держав.

У рамках Європейської ради здійснюється так зване « церемоніальне » керівництво , коли присутність політиків найвищого рівня надає ухваленим рішенням одночасно і значимість і високу легітимність. З моменту набуття чинності Лісабонського договору, тобто з грудня 2009 року , Європейська рада офіційно увійшов в структуру інститутів ЄС. Положеннями договору засновано нову посаду голови Європейської ради , який бере участь у всіх засіданнях глав держав і урядів країн- членів ЄС.

Європейська рада слід відрізняти від Ради ЄС та від Ради Європи

• Європейська коміся

Європейська комісія - вищий орган виконавчої влади Європейського союзу. Складається з 28 членів, по одному від кожної держави - ​​члена. При виконанні своїх повноважень вони незалежні , діють тільки в інтересах ЄС , не має права займатися будь -якою іншою діяльністю . Держави - ​​члени не вправі впливати на членів Єврокомісії.

Єврокомісія формується кожні 5 років таким чином. Рада ЄС пропонує кандидатуру голови Єврокомісії , яка затверджується Європарламентом. Далі Рада ЄС спільно з кандидатом на голову Комісії формують передбачуваний склад Єврокомісії з урахуванням побажань держав-членів. Склад « кабінету» має бути схвалений Європарламентом і остаточно затверджений Радою ЄС . Кожен член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і очолює відповідний підрозділ (так званий Генеральний Директорат) .

Комісія грає головну роль у забезпеченні повсякденної діяльності ЄС , спрямованої на виконання основоположних Договорів . Вона виступає із законодавчими ініціативами , а після затвердження контролює їх втілення в життя. У разі порушення законодавства ЄС Комісія має право вдатися до санкцій , у тому числі звернутися до Європейського суду. Комісія володіє значними автономними правами в різних областях політики , зокрема аграрної , торгової , конкурентної , транспортної , регіональної і т. д. Комісія має виконавчий апарат , а також управляє бюджетом і різними фондами і програмами Європейського союзу (такими , як програма «TACIS»).

Основними робочими мовами Комісії є англійська, французька та німецька. Штаб -квартира Європейської комісії перебуває у Брюсселі.

Рада Європейського союзу ( офіційна назва - Рада , зазвичай неофіційно згадується як Рада міністрів) - поряд з Європейським парламентом , один з двох законодавчих органів Союзу і один з семи його інститутів . До Ради входять 28 міністрів урядів країн- членів у складі , що залежить від обговорюваного кола питань. При цьому, незважаючи на різні склади , Рада вважається єдиним органом. На додаток до законодавчих повноважень Рада також володіє деякими виконавчими функціями в області спільної зовнішньої політики та політики безпеки.

• Європейський парламент

Європейський парламент є зборами з 754 депутата (у редакції Ніццького договору ) , безпосередньо обраних громадянами держав-членів ЄС строком на п'ять років. Голова Європарламенту обирається на два з половиною роки. Члени Європейського парламенту об'єднуються не за національною ознакою , а відповідно до політичної орієнтацією.

Основна роль Європейського парламенту - законодавча діяльність Крім того, практично будь-яке рішення Ради ЄС вимагає або схвалення Парламенту , або принаймні запиту його думки . Парламент контролює роботу Комісії і володіє правом її розпуску.

Схвалення парламенту потрібно і при прийнятті до Союзу нових членів, а також при укладанні угод про асоційоване членство і торгових домовленостей з третіми країнами.

Останні вибори до Європарламенту проводилися в 2009 році. Європарламент проводить пленарні засідання в Страсбурзі і Брюсселі.

• Суд Європейського союзу

Суд Європейського союзу проводить свої засідання в Люксембурзі і є судовим органом ЄС вищої інстанції .

Суд регулює розбіжності між державами - членами; між державами - членами і самим Європейським союзом; між інститутами ЄС; між ЄС і фізичними або юридичними особами, включаючи співробітників його органів (для цієї функції недавно був створений Трибунал цивільної служби).

Суд дає висновки за міжнародними угодами; він також виносить попередні (преюдиціальні) постанови за запитами національних судів про тлумачення установчих договорів і нормативно- правових актів ЄС. Рішення Суду ЄС обов'язкові для виконання на території ЄС. За загальним правилом юрисдикція Суду ЄС поширюється на сфери компетенції ЄС.

Відповідно до Маастрихтського договору, Суду надано право накладати штрафи на держави - ​​члени, які не виконують його постанови.

Суд складається з 28 суддів (по одному від кожної з держав - членів) і восьми генеральних адвокатів. Вони призначаються на шестирічний термін , який може бути продовжений. Кожні три роки оновлюється половина складу суддів.

Суд зіграв величезну роль у становленні та розвитку права ЄС. Багато , навіть основоположні принципи правопорядку Союзу засновані не на міжнародних договорах , а на прецедентних рішеннях Суду.

Суд ЄС слід відрізняти від Європейського суду з прав людини.