2. 25 Лютого, в день пам'яті народження поета, о 12 годині дня відслужити панахиду по ньому - якщо можна, в Кафедральному соборі архиєрейським служінням.

О першій годині дня того ж 25 лютого провести урочисте засідання Думи, на якому один із гласних повинен виголосити промову, присвячену пам'яті поета.

О 8-й годині вечора влаштувати в Пушкінському будинку безплатний літературно-музично-вокальний вечір, присвячений пам'яті поета, який складався б лише з його творів. Там же на початку вечора прочитати реферат про Тараса Шевченка, а в заключній частині вечора - поставити живу картину на тему: "Апофеоз Тараса Шевченка".

Усе це розгнівило царських держиморд. Вже через чотири дні після ухвали Кам'янець-Подільської шевченківської комісії з'явилося грізне розпорядження київського генерал-губернатора Трепева київському, подільському та волинському губернаторам, в якому, зокрема, зазначалося:"Маючи на увазі, що подібні святкування ювілею Шевченка можуть бути намічені і в інших місцевостях Південно-Західного краю, вважаю своїм обов'язком повідомити... що... визнано необхідним утриматися до особливих розпоряджень з дозволом будь-яких вшанувань пам'яті названого поета, які носили б публічно-громадський характер".

На підставі цього документа подільський губернатор дає вказівку головам земських управ, міським головам, міським старостам і начальникам поліції Подільської губернії:"...прошу голів земських управ, міських голів і міських старост не допускати вшанування пам'яті Шевченка з боку земських і міських громадських управлінь, а начальникам поліції ввести в обов'язок суворо наглядати за недопущенням публічного вшанування пам'яті названого поета як з боку громадських груп, так і приватних осіб".

Відзначення ювілею Кобзаря в той рік було заборонено по всій Україні і Росії.

"Не везло Тарасу Григоровичу при житті, не везе і після смерті, - відзначалося з цього приводу в редакційній статті більшовицької газети "Путь правды". Нащадки кріпосників відносяться до народного поета, який вийшов із селян, з тією ж злісною ненавістю, що і їх пріснопам'ятні батьки.

"Царизм репресіями хотів зупинити потік народної шани і любові до великого сина України. ...Заборона вшанування Шевченка була таким чудовим, прекрасним, на рідкість щасливим і вдалим заходом з точки зору агітації проти уряду, що кращої агітації і уявити собі не можна. Я думаю, всі наші найкращі соціал-демократичні агітатори проти уряду ніколи не досягли б за такий короткий час таких запаморочливих успіхів, яких досяг у протиурядовому розумінні цей захід. Після цього заходу мільйони і мільйони "обивателів" стали перетворюватися в свідомих громадян і переконуватися в правильності того вислову, що Росія є "тюрмою народів".

І все ж, незважаючи на заборону, 100-літній ювілей Шевченка було відзначено як на Україні, так і в Москві, Петербурзі, Грузії, за кордоном. У Києві комітет РСДРП у спеціальній прокламації, зокрема, урочисто проголосив "Минуло сто років відтоді, як народився великий народний поет України Тарас Григорович Шевченко". А в Кракові цього ж року на українському вечорі пам'яті Т.Г. Шевченка були присутні В.І. Ленін і Н.К. Крупська.

На Поділлі ювілей улюбленого поета був відзначений виступами протестів студентів і учнів проти самодержавства, читанням його творів у молодіжних гуртках, сім'ях. "Ніколи не забуду першого дитячого потрясіння, - згадував незадовго до смерті уродженець Кам'янця-Подільського Микола Бажан. - Батько приніс під полою томик Тараса Шевченка "Кобзар" - в той час це була заборонена література. Батько читав нам з матір'ю книгу вголос, і ми всі троє плакали".

Заборонені царизмом твори поета продовжували поширюватися на Поділлі у виданнях, випущених за кордоном або нелегально в Росії, переходили з рук в руки і в рукописних копіях. Ніякі царські заборони не змогли зупинити доступ до мас революційного слова поета.