5. Діафрагмальне дихання під час бігу.

Діафрагмальне дихання під час бігу виконується під час тренувальних пробіжок одноразово або серіями з 3–4 видихів-вдихів, без кашлю, у чергуванням вираженого діафрагмального дихання з природним диханням у межах 30 с.

Важливо кожному навчитися виконувати видих на 6–8 пар кроків, силою м'язів преса, утримуючи живіт сильно втягнутим. На вдиху ж треба тримати живіт випнутим на 1–3 пари кроків.

Досвід показує, що при щоденних напів-годинних кросах діафрагмальна м’язи набувають сили, як у оперного співака.

Мабуть, про це треба знати.

6. Діафрагмальне дихання під час ходьби.

Діафрагмальне дихання під час ходьби для тих, хто ще не може бігати підтюпцем або кому ходьба – це засіб відпочинку після хорошої пробіжки, виражене діафрагмальне дихання сприятиме такому: дасть необхідне фізичне навантаження або можливість переключитися з кросу, наприклад, на гімнастику.

Вправа виконується так.

Починаючи рух, відразу ж потрібно прагнути до форсованого видиху, використовуючи всю силу м'язів черевного преса і роблячи 6–8 пар кроків, доводьте видих до межі. Зупиніться. Стоячи, в легкому нахилі вперед, зробіть вдих животом і відразу ж глухо кашляніть (животом).

Вдих і кашель спробуйте повторити ще 1–2 рази. Потім, продовжуйте ходьбу.

Методичні зауваження:

Вижимання лежачи та стоячи краще виконувати після масажу грудної клітки: у цьому випадку ефективність дренажу буде найбільшою.

Якщо слизові пробки з бронхів відокремлюються важко, після 3–6 діафрагмальних вдихів і видихів робіть паузу і використовуйте її для масажу грудної клітки.

4.7. Методика вольової ліквідації глибокого дихання

К. БУТЕЙКА (ВЛГД)

Методика К. Бутейка (1983 р.) була запропонована, в першу чергу, для лікування бронхіальної астми. Дослідження, проведені у ряді науково-дослідних інститутів, показали ефективність модифікованого методу вольового зменшення глибини дихання при лікуванні бронхіальної астми у дітей та дорослих в комплексній терапії з медикаментозними і фізіотерапевтичними методами.

Перед початком лікування автор рекомендує провести пробу з глибоким диханням. Якщо у пацієнта під час дослідження виникає напад задухи, то йому необхідно тут же зменшити глибину дихання, тобто дихати дуже поверхнево, із включенням пауз після виходу на 3—4 с, аж до зменшення або зникнення задухи ( не більше 5 хв.). Після припинення нападу пацієнтові пропонують знову поглибити дихання, зафіксувавши напад задухи.

Проба вважається позитивною, якщо самопочуття пацієнта при поглибленні дихання погіршується, а при поверхневому диханні поліпшується. Ця проба не може бути проведена, якщо пацієнт за 4—6 годин до цього приймав бронхорозширюючі засоби. Якщо пацієнт якоюсь мірою позитивно реагує на пробу, що проводиться, то в процесі освоєння ним методики ВЛГД ліки, що знімають спазм бронхів, слід приймати зменшеними дозами. Надалі, при поліпшенні стану хворого, гормональні препарати поступово припиняють приймати.

Перед початком занять К. Бутейко рекомендує пояснити пацієнтові, яким має бути «нормальне дихання» у стані спокою і при фізичному навантаженні, познайомити його з тим, що дихання складається з вдиху, видиху і паузи. Дихати необхідно через ніс. Вдих повільний 2—3 с, більш поверхневий 0,3—0,5 л), майже непомітний для ока, за ним слідує спокійний, пасивний, повний видих і т.д. Частота дихання при цьому повинна бути 6—8 разів на хвилину.

Тренування проводиться постійно, не менше ніж 3 год. на добу. Потім у русі, зусиллям волі пацієнт зменшує швидкість і глибину вдиху, а також виробляє паузу після довгого спокійного видиху, прагнучи поступово наблизити дихання до нормального.

Крім того, слід не менше ніж 3 рази на добу (вранці, перед обідом і перед сном) проводити по 2—3 максимальних затримки дихання після видиху до 60 с і більш.

Початкове положення при цьому — сидячи в зручній і розслабленій позі. Після ненасильницького видиху потрібно затиснути ніс двома пальцями в кінці видиху і зафіксувати час початку і кінця паузи до появи відчуття граничної трудності при затримці дихання.

Після кожної затримки дихання пацієнт повинен 2—3 хв. відпочити на «малому» диханні. На думку автора, такі затримки дихання нормалізують вміст вуглекислоти в крові, знімають задуху і сприяють одужанню.

Показання до застосування ВЛГД: наявність синдрому гіпервентиляції (глибокого дихання і дефіциту вуглекислого газу в легенях), що, як правило, не спостерігається при бронхіальній астмі.

Ці протипоказання, що правда відносні. Тут право вибору залишається за лікарем: психічні захворювання і розумові дефекти, які не дозволяють пацієнтові зрозуміти суть методу і освоїти спосіб лікування, інфекційні захворювання в гострому періоді; часті кровотечі; загострення хронічного тонзиліту.

Метод лікування вольовою ліквідацією глибокого дихання (а в більшості випадків бажано застосовувати модифікований метод вольового зменшення глибини дихання, з чим, до речі, згоден і К. Бутейко) є досить ефективним для що хворих, страждають бронхіальною астмою, чи серцевими захворюваннями. Але тільки за однієї важливої умови: якщо він грамотно проводиться.

Помилки, яки найчастіше припускаються при проведенні ВЛГД:

1. Недостатньо засвоєна психологічна установка на те, що причиною хвороби є глибоке дихання.

2. Захоплення затримками дихання призводить до поглибленого дихання після них і погіршення самопочуття.

3. Вольову ліквідацію (там, де вона показана) глибокого дихання підміняють спорадичною затримкою дихання.

4. Увага хворого зосереджується не на глибині, а на частоті дихання, а рідке дихання призводить до його поглиблення. Але якщо хворий правильно тренується, тобто зменшує дихання (глибину вдиху), то це спочатку викликає почастішання дихання, що підтверджує правильність проведення тренувань.

5. Під час вимірювання максимальної затримки дихання (МЗД) дивляться на годинник, прагнучи затягнути паузу, тоді як по секундній стрілці потрібно відзначати тільки її початок і кінець.

6. Плутаються поняття «пауза» і «затримка дихання».

При проведенні лікування за методом К. Бутейка майже у 70% пацієнтів спостерігається реакція одужання. Передвісниками реакції одужання є: погіршення сну або, навпаки, сонливість, нервове збудження, невелике підвищення температури тіла, болі в м'язах і ін.

Така «реакція одужання» триває зазвичай 2—3 дні, після чого наступає зазвичай помітне поліпшення стану здоров'я.

За рекомендаціями лікаря, хворим, разом з лікувальною дихальною фізкультурою, що проводиться, за методом К. Бутейка, призначаються ті або інші медикаментозні засоби. У тому числі і гормональні, перш за все, для тих хто страждає важкою формою бронхіальної астми.