1. Інструменти валютного ринку

• Переказ( телеграфний чи електронний) коштів з безстрокових вкладів ( депозитів до запитання )

• Банківські векселі на пред”явника

• Комерційні тратти

Переказ – наказ банка банку – кореспонденту в іншій країні виплатити

при вказівці свого клієнта визначену суму у іноземній валюті

зі свого рахунку.

Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ. В цьому випадку інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцю вексель на пред”явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю ( одержувачу платежу )

Банківський вексель

• вексель, виставлений банком даної країни на свого іноземного кореспондента

• купивши такий вексель у національних банків, боржники ( імпортери ) пересилають їх кредиторам ( експортерам ), погашаючи таким чином свої боргові зобов”язання.

Банківський чек

• Письмовий наказ банку – володаря авуарів за кордоном своєму банку – кореспонденту про перерахування визначеної суми з його поточного рахунку власнику чека. Експортери отримавши такий чек продають його своїм банкам.

Комерційна тратта ( переводний комерційний вексель )

• Вимоги, виписані експортером чи кредитором на імпортера чи боржника

Валютний ризик - це ймовірність виникнення можливих збитків унаслідок несприятливих змін курсів іноземних валют. Фактори, які впливають на ризик, можна розподілити на дві групи.

Можна виділити три основні складові валютної ризику:

· ризик зміни валютного курсу -  ризик знецінення вкладень в іноземну валюту унаслідок непередбаченої зміни обмінного курсу;

· ризик конвертації, пов'язаний з обмеженнями в проведенні обмінних операцій;

· ризик відкритої валютної позиції, що виникає  в разі невідповідності обсягів активів банку і його зобов'язань в іноземній валюті.

Деякі автори [10] у своїх працях структурують валютні ризики у такий спосіб:

а) кредитний ризик - ризик, обумовлений небажанням або неможливістю клієнта або контрпартнера розрахуватися за своїми обов'язками;

б) конверсійний ризик - ризики валютних збитків безпосередньо по конкретних операціях.

Інші [5, 8] розрізняють «конверсійний» (готівковий) ризик валютних збитків по конкретним операціям в іноземній валюті і «трансляційний» (бухгалтерський) ризик збитків при переоцінці активів і пасивів, прибутку закордонних філій в національну валюту.

На мою думку, за характером і місцем виникнення валютних ризиків варто виділити:

· Ризик трансакції (ризик угоди або операційний ризик), який полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Оскільки цей різновид ризику випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, цей ризик тісно пов’язаний з ринковим ризиком.

Ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик) – ризик того, що величина еквіваленту валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахунку залишків в іноземних валютах в базову (національну) валюту. Він впливає на показ­ники балансу, що відображають звіт про одер­жані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одини­цю.

· Економічний валютний ризик полягає у змінах конкурентоспроможності фінансової установи або її структур на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів. Економічний валютний ризик пов’язаний з можливістю втрати доходів через зміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і України. Насамперед, він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків, інтенсивність яких, у свою чергу, може залежати від коливань валютних курсів.

В економічній практиці окремі види валют­ного ризику дуже часто переплітаються між собою, а тому загальну суму ризику можна виз­начити лише тоді, коли складається підсумковий баланс, тобто як бухгалтерський ризик.

В залежності від форм і причин зміни, валютні ризики можуть бути класифіковані як:

· Поточні валютні ризики, які являють собою ризик випадкових вільних змін валют з плаваючими курсами.

Оскільки на теперішній момент валютні курси більшості країн є плаваючими (тобто коливаючись, вони відображають будь-які зміни платіжного балансу, фінансової політики країни, макроекономічні фактори, які впливають на курс, тощо), такі коливання піддаються дослідженню статистичними методами.

· Ризик девальвації валюти, під яким розуміють ризик різкого стресового зниження курсу валюти відносно інших валют. Яскравими прикладом девальвації валют служать події 1998 рік, коли курси валют десятків країн знизилися катострафічно - від 20 до 80%. Хоча девальвація пов’язана в першу чергу з дією макроекономічних факторів, безпосереднє зниження курсу є наслідком рішення регулюючих органів країни.

· Ризик зміни системи валютного регулювання являє собою ризик втрат, спричинених змінами валютного законодавства. Прикладами такого ризику можуть бути перехід від фіксованого валютного курсу та навпаки, фіксація курсу певної валюти відносно інших валют або валютної корзини, перехід до використання або відмова від використання ринкових методів регулювання валютного курсу. В силу того, що девальвація валюти як правило безпосередньо викликається змінами валютного регулювання, ризик девальвації з певної точки зору може розглядатись як окремий випадок ризику валютного регулювання.

За строком дії валютний ризик можна поділити на:

· Стратегічний (строковий) ризик, який виникає внаслідок політики, яку щоденно проводить Банк на ринку банківських послуг. Така політика зокрема може бути спрямована на збільшення обсягів операцій з іноземними валютами, проведення більш активних операцій на ринку валютних інструментів, залучення та подальше розміщення на внутрішньому ринку ресурсів іноземних банків та/або міжнародних фінансових організацій, тощо.

· Денний ризик – більшою мірою пов’язаний з поточним рухом валютних курсів та цін на банківські метали на ринках фінансових засобів. Також значною мірою на денний ризик впливають обсяги грошових потоків Банку. Денний ризик визначається як обсяг втрат, які понесе Банк внаслідок реалізації ризиків від діяльності та/або бездіяльності Банку протягом одного дня.

· Поточний (короткостроковий) ризик – ризик який виникає в період між початком та закінченням (розрахунком) по кожній окремій банківській операції з валютними цінностями.

Основні види валютного ризику: операційний, трансляційний, економічний.

Джерелом операційного ризику є невизначеність, пов’язана з випадковими зменшеннями чистого припливу грошових засобів, зниженнями прибутків і чистого доходу на одну акцію, зменшеннями частки ринку збуту. Цей вид валютного ризику пов’язаний, в основному, з торговельними операціями, а також з угодами щодо фінансового інвестування і дивідендними (відсотковими) сплатами. Операційним ризиком обтяжений як оборот грошових засобів, так і рівень прибутку.

Джерелом трансляційного ризику є невизначеність, пов’язана з випадковим зменшенням у звітності вартості пасивів в іноземній валюті, що призводить до зниження чистої вартості компанії (підприємства), зменшенням у звітності прибутків і показника чистого (нетто) доходу на кожну акцію компанії (підприємства). Цей ризик пов’язаний з інвестиціями за кордон й іноземними кредитами. Він впливає на величину показників статей балансу і звіту щодо прибутків і збитків у разі їх перерахунків у національну валюту, а також змінює показники консолідованого балансу групи компаній.

Джерелом економічного ризику є невизначеність, пов’язана з випадковим зниженням конкурентоспроможності, зниженням довготермінової рентабельності. Цей ризик стосується майбутніх контрактних угод. Він має довготерміновий характер, пов’язаний з перспективним розвитком компанії (фірми). Вважається, що його не важко спрогнозувати.

Якщо компанії (фірми) регулярно купують чи продають товари за кордон, вони постійно обтяжені ризиком скорочення виручки чи зростання витрат, пов’язаних з несприятливими змінами курсів валют.

Ринок євровалют

Специфічним міжнародним ринком грошей є ринок євровалют, який функціонує по всьому світу як автономний і незалежний гуртовий ринок, де здійснюються депозитно – кредитні операції у євровалютах за межами країн – емітентів чи кредиторів, і на них не поширюються грошово-кредитні норми та обмеження, що діють у цих країн.

Наприклад, долари США на рахунках закордонних банків називають євродоларами, аналогічно відбувається метаморфоза японської єни в євроєни єни та інших валют. Використання євровалют пов’язане з необхідністю взаємної конвертованості національних валют, поліпшення стану платіжних балансів країн, забезпечування міжнародних розрахунків та прискорення обігу іноземних капіталів.

Найбільшим ринком євровалют покищо є ринок євродоларів приблизно 45% фінансових угод укладається саме в цій валюті. Європейські долари (англ. eurodollars) – це долари США, що вкладені в іноземних банках поза межами США або в закордонних філіях банків США. Їх ще називають „гроші без громадянства”, більшість яких представляють собою міжбанківські трансіери, що „кочують” по світу. Поряд з доларами США значного поширення на ньому набули операції з англійськими фунтами стерлінгів та японськими єнами. Також запроваджено колективну європейську валюту „євро” з метою створити значну конкуренцію ринку євродоларів та змінити структуру ринку євровалют.

Для ринку євровалю примтаманні такі риси:

а) ринок євровалют належить до офф-шорного ринку, діяльність якого не підлягає державному регулюванню та контролю з боку країни – емітента. На євроринку інвестори мають можливість отримати більш високі прибутки, оскільки їхні доходи не підлягають під національні правила валютного регулювання та оподаткування. Саме це робить євровалютні операції більш прибутковими у порівнянні з депозитними та кредитними операціями на внутрішньому (“офф-шорному”) ринку. Євробанки намагаються залучати депозити у євровалюти від банків, парабанків, міжнародних торговців, корпорацій та урядових структур з усіх куточків світу, пропонуючи вищі процентні ставки, ніж національні банки. Одночасно євробанки надають позики в Євровалюті цим же суб’єктам ринку за ставками, дещо нижчими ніж за еквівалентними позиками в окремих країнах. це можливе тому, що „спред” між ставками за депозитамами та кредитами менший ніж на внутрішніх ринках. Отже, євровалюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця. Окрім того, євроринок приваблює приватних інвесторів, котрі намагаються зберегти свою ананонімність за рахунок використання цінних паперів на пред’явника.

б) ринок євровалют – це автономний гуртовий, головним чином міжбанківський ринок (мінімальна сума депозиту становить 1 млн. дол. США або еквівалент цієї суми), до участі в якому допускається лише першокласні позичальники. Ризики і затрати на євроринку зведені до мінімуму.

в) євровалютні депозити є високоліквідними активами, оскільки 90% з них розміщуються на строки в межах 6-ти місяців. Вони вільно можуть використовуватися при міжнародних розрахунках і платежах або обміняні на певні фінансові інструменти.