Розділ іі. Характеристика помірного кліматичного поясу Землі за б. Алісовим (1936 р.)

2.1.Помірний пояс і його розподіл по континентах

2.1.1. Помірний пояс Євразії

Найпоширеніші в Євразії континентальні типи клімату помірного поясу. З віддаленням від Атлантичного океану ступінь континентальності зростає, що проявляється у збільшенні різниці літніх і зимових температур, у зменшенні річної кількості опадів. Для більшої частини Європи, у тому числі й України, характерний помірно континентальний тип клімату. Йому притаманні значні відміни у температурі за сезонами. Зима помірно холодна, часом з морозами. Літо тепле: середня температура липня +18...20 °С. Річна кількість опадів, що випадають переважно влітку, становить 500-700 мм. У Західному Сибіру переважає континентальний клімат. У внутрішніх районах Євразії, де клімат різкоконтинентальний, узимку дуже холодно, але снігу мало. А влітку буває спека, що нагадує тропічну. Тому в Якутії визрівають навіть кавуни.

Територія Євразії розташована в усіх кліматичних поя­сах північної півкулі їхні розміри і конфігурація змінюються в широких межах.

Найбільші простори Євразії мають клімат помірних ши­рот, субтропічний, тропічний і субекваторіальний.

Суцільно простягаються тільки помірний і субтропіч­ний кліматичні пояси, а субарктичний, тропічний, субеква­торіальний і екваторіальний кліматичні пояси є тільки в Азії.

У межах помірного кліматичного поясу лежать значні площі Євразії. У зв’язку з інтенсивним перенесенням атлан­тичних повітряних мас з циклонами, сформованими в райо­ні Ісландської депресії, особливо взимку, далі на південь арктичний пояс у Європі переходить у помірний пояс.

Своєрідність кліматичних умов тропічного поясу Євра­зії полягає в тому, що високі гірські масиви Гімалаїв, Кунь­луню і Тібетського нагір’я перешкоджають поширенню тро­пічних повітряних мас, що спричинює виникнення високо­гірних кліматичних умов і виклинення тропічного поясу на схід від Аравійського півострова.

Таким чином, у межах Євразії в будь-яку пору року в умовах значної мінливості погодних процесів існують ви­сокі контрасти всіх кліматичних елементів.

Рис. 2. 1. Кліматичні пояси і області Євразії (за Б. П. Алісовим).

Області арктичного поясу; 1—центральна, 2— атлантична (західна), З — азіатська, 4 — тихоокеанська (східна); області субарктичного поя­су: 5—азіатська (континентальна), 6—тихоокеанська (східна); області помірного кліматичного поясу: 7 — атлантико-арктична, 8 — атлантико- континентальна, 9 — континентальна європейська, 10 — західносибір­ська, 11 — східносибірська, 12 — туранська, 13 — алтайсько-саянська гірська, 14 — прибайкальсько-забайкальська, 15 — центральноазіатська, 16 —мусонна; області субтропічного поясу: 17 — атлантико-середзем- номорська, 18 — середземноморська континентальна, 19 — малоазіат­ська, 20 — Південного берега Криму, 21 — західнокавказька, 22 — східно- кавказька, 23 — кавказька високогірна, 24 — середньоазіатська рівнина, 25 — середньоазіатська високогірна, 26 — іранська, 27 — центрально­азіатська високогірна, 28 — центральноазіатська рівнина, 29 — мусонна (східна); 30 — аравійська область тропічного поясу; області субеквато­ріального поясу: 31—індійська, 32—індокитайська; 33—індонезійська область екваторіального поясу.

Кліматичні умови помірного поясу характерні для ве­личезних просторів Євразії від Атлантичного до Тихого океану. Вони сформувалися під впливом повітряних мас помірних, тропічних і арктичних широт, тому дуже неодно­рідні за термічними режимом і запасами вологи.

У помірному поясі материка чітко виражені пори ро­ку— літо і зима. Восени та навесні на клімат впливає збільшення чи зменшення тривалості дня і ночі. Для кож­ної пори року важливим кліматоутворюючим показником є хмарність, особливо нижня. її тривалість, потужність, водність і протяжність залежать від циркуляційних про­цесів.

Серед атмосферних центрів дії поясу найважливішими є Ісландська депресія (цілорічно), Азіатський максимум (узимку) і Азорський субтропічний максимум (улітку).

Циклони, сформовані в системі Ісландської депресії, проникають на територію поясу із заходу і північного за­ходу, досягаючи Уралу, Північного Кавказу й навіть гір­ських масивів Алтаю.

Відроги Азіатського максимуму взимку зумовлюють тривалу безхмарну морозну погоду.

Азорський максимум активний у помірному кліматич- нрму- поясі не щороку. Особливо інтенсивний він улітку. Під час поширення Азорського максимуму настає безхмар­на і жарка погода, його вплив посилюється арктичними по­вітряними масами, що викликають збільшення посушливих процесів.

Потужні вторгнення арктичних повітряних мас узимку супроводжуються різким похолоданням, особливо при на­явності снігового покриву, бо сніг забезпечує високий рі­вень ефективного випромінювання, сприяючи цим збере­женню низьких температур повітря.

Улітку арктичне повітря спричинює приморозки на по­верхні грунту і в повітрі на півночі поясу й посилення посушливості у південних районах.

Тропічні повітряні маси найчастіше проникають у по­мірний пояс улітку. Вони формуються здебільшого над Атлантичним і Тихим океанами та рівнинами Середньої Азії, Ірану й Афганістану, Малої Азії та Центральної Азії,

Лише тихоокеанське повітря приносить зливи, інші повіт ряні маси зумовлюють посушливі процеси.

У зв’язку з надзвичайною різноманітністю кліматичниі умов помірного поясу материка тут виділяють ряд кліма тичних областей. У Європі — це атлантико-арктична, атлан-тико-континентальна і континентальна, в Азії — західно' сибірська, східносибірська, туранська, алтайсько-саянська гірська, прибайкальсько-забайкальська, центральноазіат­ська й мусонна (східна).

Уральські гори є своєрідним бар’єром між європей­ськими й азіатськими кліматичними областями. Тому біль­шість учених вважають ці гори межею між кількома об­ластями і вказують на подібність між кліматичними умо­вами схилів гір і суміжних областей. '

Інші вчені розглядають Уральські гори як окрему ме ридіональну кліматичну область із своєрідними кліматич ними умовами на західних і східних схилах.

У кожній із зазначених кліматичних областей виді-; ляють підобласті й райони (див. праці Б. П. Алісова, М. М. Іванова і Г. М. Вітвицького).

Атлантико-арктична кліматична область охоп­лює територію від Атлантики на заході до Уральських гір на сході.

Атлантико-арктична кліматична область характери­зується суворою зимою, особливо на сході. Це зумовлюєть­ся частими вторгненнями арктичного повітря, а також більшою активністю атлантичних циклонів на Скандінавії.

Середні місячні температури повітря взимку 0, — 1 °С на заході і —12, —15 °С на сході області; абсолютні міні­муми відповідно —20; —25 °С і —50; —55 °С. Дуже часто на суші в цей час нижчі температури повітря, ніж в Аркти­ці, що є результатом додаткового охолодження арктичного повітря над сухим і свіжим сніговим покривом цієї тери­торії.

Літо прохолодне, що пояснюється частим перенесенням циклонічних мас повітря із заходу, невисокою сонячною радіацією, значною кількістю опадів і витратами тепла на випаровування. Можливі приморозки не тільки на по­верхні грунту, а й у повітрі. Проте з надходженням по­тужних мас тропічного континентального повітря з півдня температури в атмосфері підвищуються до 30 °С, сприяючизростанню випаровування. У такі дні температура води в озерах і річках збільшується до 26 °С.

Для сільськогосподарського використання територій, зокрема південних схилів підвищень, створюються поле­захисні смуги з чагарників. Це сприяє підвищенню терміч­ного режиму поверхні та приземного шару повітря і дає змогу вирощувати ряд сортів овочів у відкритому грунті [13, c. 39].