Зміст

Зміст 2

Вступ 3

Розділ І. Клімат, класифікація клімату 4

1.1. Поняття клімату і фактори його формування. 4

1.2. Класифікація клімату за різними вченими. 6

1.2.1. За В. Кеппеном (1900 р.) 6

1.2.2. Класифікація клімату за Л. Бергом (1925 р.) 8

1.2.3. Класифікація клімату за Б. Алісовим (1936 р.) 12

Розділ ІІ. Характеристика помірного кліматичного поясу Землі за Б. Алісовим (1936 р.) 16

2.1.Помірний пояс і його розподіл по континентах 16

2.1.1. Помірний пояс Євразії 16

2.1.2. Помірний пояс Північної Америки 19

2.1.3. Помірний пояс Південної Америки 24

2.2. Підвиди помірного клімату. 26

2.2.1. Континентальний помірний клімат 26

2.2.2. Морський помірний клімат 27

Висновки 31

Список використаних джерел 33

Вступ

Актуальність теми дослідження. Помірний кліматичний пояс займає обширні території нашої планети, головним чином у північній півкулі. Він займає більшу частину Північної Америки (США і Канада), Європу та Азію. У південній півкулі його поширення обмежене. Також він поширюється в самих південних частинах Південної Америки, Тасманії і на південному острові Нової Зеландії. В умовах помірного кліматичного поясу можна відрізнити чотири сезони - зима, весна, літо і осінь.

Метою данного дослідження є вивчити помірний кліматичний пояс планети Земля

Об'єктом дослідження є помірний кліматичний пояс

Предметом курсової роботи є фактори які формують саме помірний пояс, а також його відміни від інших поясів.

На земній кулі є багато типів клімату, які відрізняються умовами формування та показниками.

Тип клімату – це сукупність кліматичних показників для певної території. Показниками клімату є середня річна температура повітря, річна амплітуда коливання температури, кількість і час випадання опадів, панівні вітри.

Кліматичні пояси – широтні смуги земної поверхні, що мають відносно однорідний клімат. Пояси відрізняються один від одного температурою повітря і переважаючими повітряними масами, які, відповідно до своїх властивостей, визначають основні риси клімату поясу. Кліматичні пояси змінюються від екватора до полюсів, тобто зонально. Розрізняють 7 основних кліматичних поясів: екваторіальний, два тропічних, два помірних та два полярних (арктичний і антарктичний) – по одному у кожній півкулі. У кожному з них протягом усього року панує одна повітряна маса – відповідно екваторіальна, тропічна, помірна, арктична (антарктична).

Між основними поясами у кожній півкулі утворюються перехідні кліматичні пояси: субекваторіальний, субтропічний і субарктичний (субантарктичний). Їх називають субпоясами – з латинської “суб” означає “під”, тобто під основним (підекваторіальний, підтропічний та ін.). У перехідних поясах повітряні маси змінюється за сезонами. Вони надходять із сусідніх основних поясів: влітку панує повітряна маса південнішого основного поясу, а взимку – північнішого. Наприклад, у субекваторіальному поясі влітку панує екваторіальне повітря – настає вологий сезон року, взимку надходить тропічне повітря – настає сухий сезон. Тому клімат субекваторіального поясу влітку подібний до клімату екваторіального поясу, а взимку – до тропічного.

На карті кліматичних поясів добре видно, що їх межі проходять не суворо по паралелях, а відхиляються то на північ, то на південь. Це пояснюється впливом третього кліматотвірного чинника – підстильної поверхні: океанів, суходолу, рельєфу, течій, льодовикового покриву.

Виходячи із мети курсової роботи поставлено наступні завдання:

1. розглянути поняття клімату і фактори його формування;

2. дослідити класифікацію клімату за різними вченими;

3. проаналізувати характеристику помірного кліматичного поясу Землі за Б. Алісовим;

Розділ і. Клімат, класифікація клімату

1.1. Поняття клімату і фактори його формування.

Клімат – це багаторічний режим погоди, властивий певній місцевості.

Клімат формується під впливом таких чинників:

• географічної широти;

• атмосферної циркуляції;

• характеру підстилаючої земної поверхні;

• розподіл суші і моря;

• океанічної течії.

Залежність клімату від географічної широти, підстилаючої поверхні, циркуляції атмосфери.

Клімат залежить від географічної широти, тому що вона визначає кут падіння сонячних променів, а значить - приплив на Землю сонячної радіації. Цей чинник став причиною появи на планеті п'ятьох теплових поясів - жаркого, двох помірних і двох холодних.

При обертанні Землі навколо Сонця кут між полярною віссю і перпендикуляром до площини орбіти залишається постійним і складає 23°27'. Цим рухом визначається зміна кута падіння сонячних променів на земну поверхню опівдні на визначеній широті протягом року. Чим більше кут падіння сонячних променів на Землю в даному місці, тим ефективніше сонце нагріває поверхню. Тільки між Північним і Південним тропіками (від 23°27' пн.ш. до 23°27' пд.ш.) сонячні промені у визначене пору року падають на Землю вертикально, і тут Сонце опівдні завжди високо піднімається над обрієм. Тому в тропіках звичайно тепло в будь-який час року. У більш високих широтах, де Сонце стоїть нижче над обрієм, прогрівання земної поверхні менше. Там спостерігаються значні сезонні зміни температури (чого не буває в тропіках), а узимку кут падіння сонячних променів порівняно невеликий і дні істотно коротше. На екваторі день і ніч завжди мають рівну тривалість, тоді як на полюсах день продовжується всю літню половину року, а узимку Сонце ніколи не сходить над обрієм. [5. c.96].

Циркуляція атмосфери – не менш важливий чинник, який утворює клімат, оскільки повітряні маси, що переміщують (теплі або холодні, сухі або вологі повітряні маси), спроможні сформувати усередині теплового поясу різноманітні режими погоди (тобто клімати). На глобальному рівні загальна, циркуляція атмосфери призводить до утворення поясів високого (у тропічних широтах і полярних областях) і низького (в екваторіальній смузі й помірних широтах) тиску.

Обертання Землі змушує повітряні потоки відхилятися вправо в північній півкулі і вліво – у південній. Таке відхилення зветься «ефект Коріоліса». Як у північній, так і в південній півкулі в приземних шарах атмосфери нараховуються до трьох головних зон вітрів. В внутрітропічній зоні конвергенції від екватора північно-східні пасат зближається з південно-східними. Пасатні вітри зароджуються в субтропічних областях високого тиску, найбільш розвинутих над океанами. Потоки повітря, рухаючи в напрямку до полюсів і відхиляючи під впливом сили Коріоліса, формують переважний західний перенос.

В області полярних фронтів помірних широт західний перенос зустрічається з холодним повітрям високих широт, утворюючи зону баричних систем з низьким тиском у центрі (циклонів), що рухаються з заходу на схід. Хоча повітряні плини в полярних областях виражені не настільки яскраво, іноді виділяють полярний східний перенос. Ці вітри дують головним чином з північного сходу в північній півкулі і з південно-сходу – у південній півкулі. Маси холодного повітря часто проникають у помірні широти. Вітри в областях сходження повітряних плинів утворять висхідні потоки повітря, що охолоджується з висотою. При цьому можливо утворення хмар, часто супроводжуване випаданням опадів. Тому у внутрітропічній зоні конвергенції і фронтальних зон у поясі переважного західного переносу випадає багато опадів. Вітри, що дують у більш високих шарах атмосфери, замикають систему циркуляції в обох півкулях. Повітря, що піднімається нагору в зонах конвергенції, спрямовується в області високого тиску і там опускається. При цьому зі збільшенням тиску воно нагрівається, що приводить до формування сухого клімату, особливо на суші.

Кліматичні пояси Землі (екваторіальний, субекваторіальні, тропічні і т. д.) - приклад спільної дії двох факторів – надходження сонячної радіації і планетарної атмосферної циркуляції.

Як приклад циркуляції повітряних мас, що призводять до формування клімату на регіональному рівні, можна назвати мусони - вітри, що змінюють свій напрямок два рази на рік. Літній мусон, дме з океану на сушу, а зимовий - навпаки.

Підстилаюча поверхня – це своєрідний фон, на якому відбувається перерозподіл тепла і вологи, це важливий кліматотвірний чинник. Так, висота місцевості над рівнем моря впливає і на кількість опадів (у горах їх випадає більше, ніж на прилягаючих рівнинах), і на температуру повітря (чим вище, тим холодніше). У результаті в горах формується висотна кліматична поясність.

Гори можуть перешкоджати проникненню холодних повітряних мас (наприклад, Кримські гори захищають південний берег Криму від холодного повітря північних широт. Гімалаї це – приклад гір, що перешкоджають проникненню вологих повітряних мас усередину материка.

На клімат впливають і прибережні течії. Так, холодна Бенгальська течія біля берегів Африки стала причиною утворення тропічної пустелі Наміб. У залежності від характеру підстилаючої поверхні (океан або суша) формуються морські і континентальні типи клімату.

Хоча кліматичні умови на нашій планеті дуже різноманітні, проте можна помітити їх подібність залежно від географічної широти. Кількість сонячного тепла зменшується від екватора до полюсів, а повітряні маси формуються відповідно до теплових поясів. Відповідно до цього клімат дзеркально повторюється від екватора до полюсів достатньо широкими смугами. Тому на Землі умовно виділяють кліматичні пояси. [5. c.96].

Розподіл суші і моря. Вода нагрівається й остигає повільніше, ніж суша. Тому температура повітря над океанами має менші добові і сезонні зміни, чим над материками. У прибережних районах, де вітри дують з моря, літо в цілому прохолодніше, а зима тепліше, ніж у внутрішніх областях материків на тій же широті. Клімат таких навітряних узбереж називається морським. Внутрішні райони материків у помірних широтах характеризуються значними розходженнями літніх і зимових температур. У таких випадках говорять про континентальний клімат. Акваторії є основним джерелом атмосферної вологи. Коли вітри дують з теплих океанів на сушу, там випадає багато опадів. На навітряних узбережжях звичайно вище відносна вологість і хмарність і більше днів з туманами, чим у внутрішніх регіонах.

Океанічні течії формуються під впливом приповерхніх вітрів і розходжень у щільності води, обумовлених змінами її солоності і температури. На напрямок плинів впливають сила Коріоліса, форма морських басейнів і обрису берегів. У цілому циркуляція океанічних плинів подібна з розподілом повітряних потоків над океанами і відбувається по годинній стрілці в Північній півкулі і проти годинникової стрілки – у Південному. Перетинаючи, прямуючі до полюсів теплі плини, повітря стає більш теплим і вологим і впливає на клімат. Прямуючі до екватора океанічні плини несуть прохолодні води. Проходячи уздовж західних окраїн материків, вони знижують температуру і вологоємність повітря, і, відповідно, клімат під їхнім впливом стає більш прохолодним і сухим. Завдяки конденсації вологи поблизу холодної поверхні моря в таких районах часто виникають тумани [4, c.82].