2. Проблеми соціалізації та збереження психічного здоров'я дошкільників.

Дія інститутів соціалізації виступає зовнішнім чинником, задаючим зміст і форми соціалізації дитини, напрями формування її соціальній компетентності. До спеціальних соціальних інститутів, однією з найважливіших функцій яких є соціалізація особи, відносяться дошкільні учбові заклади, школа, професійні учбові заклади, дитячі і молодіжні організації і об'єднання, сім'я. До внутрішніх чинників соціалізації можна віднести вікові і індивідуальні особливості самої дитини, що утілюються в суб'єктивній системі переживань соціальних відносин і картині миру, що формується.

Поняття «соціалізація» при широкому тлумаченні є процесом входження в соціальну дійсність через розвиток психіки і особи дитини.

Соціалізація як процес і результат засвоєння і подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду, нерозривно пов'язаний із спілкуванням і спільною діяльністю людей.

Виховання, навчання, розвиток відносять до форм соціалізації особи, як керовані і цілеспрямовані процеси соціалізації.

Завданням цілеспрямованої роботи по соціалізації вважається формування соціально активної особистості, здібної до творчої діяльності, здібної до самореалізації, що встановила стійку гармонійну систему відносин до других людей, суспільства, праці, до себе.

Тенденція зростання деструктивних явищ (жорстокість, підвищена агресивність, відчуженість, тривожність) має свої витоки в дошкільному дитинстві.

Несформована в старшому дошкільному віці соціалізація веде до аутизму, низької успішності, агресивності, застосуванню фізичної сили.

Саме у дошкільному віці закладаються основи соціальної зрілості (компетентності) дитини, визначаючи траєкторії розвитку і успішної адаптації в змінному соціумі.

Приватні моделі соціалізації будуються з орієнтацією на формування ідентичності, будучи дослідженнями в розвитку статеворольової, професійної, етнічної, політичної і других типів соціалізації. П. Бергер, Т. Лукман в своїх роботах з проблеми соціалізації відзначають первинну і вторинну соціалізацію.

В питанні про генезисі соціалізації, А. Мудрік виділяє ряд послідовних етапів, що відображають проблеми вікової періодизації: дитинство, раннє дитинство, дошкільне дитинство, молодший шкільний вік, середній, пізню зрілість, літній вік, старість, довгожительство. Як агенти соціалізації А.В. Мудрік розглядає тих, що оточують і входять в круг спілкування дитини людей.

У структуру соціалізації входить: стихійна соціалізація, виховання, свідома самозміна людини. Взаємообумовленість трьох явищ соціального виховання (соціалізація, виховання і розвиток) забезпечує становлення «соціальності» людини.

Одним з провідних механізмів соціалізації особи є соціальна адаптація. У роботі Т.П. Авдулова і Г.Р. Хузєєва відмічені особливості психічного розвитку дітей старшого дошкільного віку і їх вплив на успішність соціальної адаптації.

Вікові особливості розвитку визначають магістральну лінію соціалізації дошкільників. До них відноситься ігрова діяльність, через яку дитина відтворює систему соціальних відносин в суспільстві. З погляду Д.Б. Ельконіна, гра – це спосіб освоєння соціальної дійсності, в якому виражається зв'язок дитини з суспільством. Крім того, гра є засобом освоєння соціальних цінностей, ролей і моделей поведінки. Високий рівень розвитку гри впливає на рівень популярності дитини.

На думку Е.О. Смірнової чинником популярності дітей-дошкільників є ігрові, пізнавальні, комунікативні здібності дитини, етичні якості.

У дошкільному дитинстві закладаються основи індивідуального стилю соціалізації (Т.Д. Марцинковська).

У концепції соціального виховання дитини під керівництвом М.І.Рожкової і І.І. Фрішман визначені критерії соціалізації: соціальна адаптованість, соціальна автономізація, соціальна активність.

Умовою соціалізації стає розвиток творчого потенціалу особи, а її практичними критеріями – активність емоційне благополуччя і соціальна компетентність

Кінцевим ефектом соціалізації у вигляді особи і у вигляді суб'єкта діяльності є утворення індивідуальності.

Протікання процесу соціалізації дітей старшого дошкільного віку розкривається через показники: статеворольова поведінка; здатність вирішення конфліктів; самосвідомість; самооцінка; засвоєння соціальної інформації.

У маленьких дітей довільна внутрішня увага зовсім не розвинена, в регуляції психічного життя переважають мимовільна увага, зовнішні стимули і контроль з боку. У міру дозрівання мозкових структур і певних нервових механізмів в дитину з'являються можливості самому управляти своєю поведінкою. Цьому процесу можна сприяти, створюючи умови для діяльності і тренування функцій дитини, що ростуть і дозріваючих. Здатність регулювати різні сфери психічного життя складається з конкретних контролюючих умінь в цих сферах.

У руховій сфері:

• уміння довільно направлять своя увага на м'язи, що беруть участь в русі;

• уміння розрізняти і порівнювати м'язові відчуття;

• уміння визначати характер відчуттів (напруга - розслаблення, тяжкість - легкість і так далі) і характер рухів, що супроводжується цими відчуттями (сила - слабкість, різкість -плавність, темп, ритм).

Перші три уміння можна з успіхом тренувати в кожну дитину, останнє ж багато в чому залежить ось природної обдарованості - точного м'язового відчуття і моторної спритності. Проте можна допомогти дітям розвинути це уміння, використовуючи механізм функціональної психофізичної єдності.

У емоційній сфері:

• уміння довільно направляти свою увагу на емоційні відчуття, що переживаються;

• уміння розрізняти і порівнювати емоційні відчуття, визначати їх характер (приємно, неприємно, спокійно, дивно, страшно і тому подібне);

• уміння одночасно направлять своя увагу на м'язові відчуття і на експресивні рухи, супроводжуючі будь-які власні емоції і емоції, які випробовують ті, що оточують.

У сфері спілкування:

• уміння уловлювати, розуміти і розрізняти емоційні стани інших людей;

• уміння співпереживати (тобто приймати позицію партнера по спілкуванню і повноцінно проживати - відчути його емоційний стан);

• уміння відповідати адекватними відчуттями (тобто у відповідь на емоційний стан другого проявить такі відчуття, які він чекає).

У поведінці:

• уміння визначати конкретні цілі своїх вчинків;

• уміння шукати і знаходить засоби досягнення цих цілей;

• уміння перевіряти ефективність вибраних шляхів, правильність вибору досвідом відчуттів в аналогічних ситуаціях;

• уміння передбачати кінцевий результат своїх дій і вчинків;

• уміння брати на себе відповідальність.

У розвитку в дітей цих умінь велике значення має можливість описати різні варіанти дії для того, щоб навчиться робити вибір. Вибір вчинків – перший крок на шляху до розвитку довільності управління поведінкою.

Способи поведінки, які демонструються дитині в буденному житті, часто обмежені власним досвідом і недоліками дорослих. Нерідко дорослі позбавляють дитину багатства вибору і, отже, можливості удосконалювати свою поведінку.