Тема 5-іі: діяльність урср на міжнародній арені (середина 1940-х – середина 1960-х рр.) План.

1. Народний комісаріат закордонних справ урср: основні напрямки діяльності у 1944-1945 рр.

2. Участь урср у діяльності оон та інших міжнародних організацій.

3. Зовнішньоекономічні зв’язки урср з іншими країнами. Джерела і література

1. Історія держави і правам України: у 2-х томах / [За ред. В.Я.Тація, А.Й.Рогожина, В.Д.Гончаренка]. – К.: Видавн. дім ,,Ін Юре’’, 2003. – Т.2. – С.349.

2. Історія України від найдавніших часів до сьогодення: Збірник документів і матеріалів / [За аг. ред.. А.П.Коцура, Н.В.Терес]. – К.-Чернівці: Книги-ХХІ, 2008. – С.780-781.

3. Історія України. Новітня доба: Навч посібник / [За ред. В.М.Литвина]. – К.:Академвидав, 2012. – С.367-378.

4. Литвин В.М. Історія України (у трьох томах) / В.М.Литвин. – К.: Видавн. дім ,,Альтернативи’’, 2005. – Т.ІІІ. Кн.2. – С.5-13.

5. Литвин В.М. Україна у війнах і революціях ХХ століття: 1941-1945: Закономірності національного державотворчого процесу / В.М.Литвин. – К.: Наук. думка, 2012. - С.381-386.

6. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945-70-ті роки): підручник / [В.П.Манджола, Л.Ф.Гайдуков та ін.]. – К.: Либідь, 1999. – С.508-540.

7. Нариси з історії дипломатії України / [Під ред. В.А.Смолія]. – К.Видавн. дім ,,Альтернативи’’, 2001.– С.550-616.

І. Хронологічний матеріал

- 1 лютого 1944 – Верховна Рада СРСР прийняла закон ,,Про надання Союзним Республікам повноважень у галузі зовнішніх відносин і перетворення у зв’язку з цим Народного комісаріату закордонних справ із загальносоюзного в союзно-республіканський Народний комісаріат’’;

- 5 лютого 1944 – постанова політбюро ЦК КП(б)У про утворення Наркомату закордонних справ УРСР;

- 5 лютого 1944 – Президія Верховної Ради УРСР видала указ про створення Народного комісаріату закордонних справ УРСР;

- 4 березня 1944 – Верховна Рада УРСР прийняла закон про створення Народного комісаріату УРСР і внесла відповідні зміни до Конституції УРСР;

- 12 липня 1944 – Д.З.Мануїльський очолив Наркомат закордонних справ;

- серпень 1944 – міжнародна конференція Об’єднаних Націй у передмісті Вашингтона Думбартон-Оксі;

- осінь 1944 – Україну відвідала делегація Польського комітету національного визволення;

- лютий 1945 – на Ялтинській конференції нарком МЗС СРСР В.Молотов запропонував союзникам включити до майбутньої міжнародної організації хоча б дві союзні республіки – УРСР і БРСР, які найбільше постраждали у війні;

- 26 квітня 1945 – меморандум і заява уряду УРСР на міжнародній конференції у Сан-Франціско;

- 6 травня 1945 – делегація УРСР прибула на конференцію у Сан-Франціско;

- 26 червня 1945 – делегація УРСР разом з іншими 49 держав-засновниць підписала Статут нової міжнародної організації – ООН;

- 22 серпня 1945 - Президія Верховної Ради УРСР ратифікувала Статут ООН;

- 10 січня 1946 – УРСР стала членом Економічної і Соціальної ради (ЕКОСОР) ООН;

- 1946 – делегація УРСР взяла участь у Паризькій конференції, підписала мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією;

- 1947 – УРСР стала членом Економічної комісії для Європи;

- 1947 – УРСР обрали було обрано до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на 1948-1949 рр.

- 1948 – УРСР стала однією з країн-засновниць Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ);

- 1948 – ухвалення Об’єднаними Націями Загальної декларації прав людини;

- 1948 – делегація УРСР взяла участь у Дунайській конференції задля реалізації Придунайської ініціативи;

- 1949 – дипломати УРСР представлені на Женевській дипломатичні й конференції з вироблення конвенції про захист жертв війни;

- 1949 – створення Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ);

- 1954 – УРСР стала постійним членом Постійної комісії ООН з питань з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО), яка була створена ще 1946 р.;

- 1954 – УРСР стала членом Міжнародної організації праці (МОП);

- 1955 – УРСР стала членом Міжнародного бюро освіти (МБО);

- 1957 - відкриття Постійного представництва УРСР при ООН у Нью-Йорку;

- 1964 – стали до ладу нафтопровід ,,Дружба’’ і перша черга об’єднаної електроенергетичної системи ,,Мир’’;

ІІ ДІЯЛЬНІСТЬ УРСР НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ (середина 1940-х – середина 1960-х рр.) ОЧИМА ІСТОРИКІВ, МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ:

ІІ.І Народний комісаріат закордонних справ УРСР: основні напрямки діяльності у 1944-1945 рр.

Міжнародні відносини та зовнішня політика: Нагадаємо, що Україна мала власне зовнішньополітичне відомство ще в період з грудня 1917 р. до травня 1920 р., тобто за доби українських визвольних змагань. Зовнішньополітичний орган створила й УСРР, яка виникла після повалення УНР. Однак зі вступом до складу СРСР вона втратила свої зовнішньополітичні повноваження., а Народний комісаріат закордонних справ УСРР був ліквідований. Протягом наступного періоду аж до 1944 р. УРСР не мала свого зовнішньополітичного відомства. Повноваження в цій сфері цілком перебрала на себе Москва.

В 1944 р. вище політичне та державне керівництво СРСР ухвалило рішення про перетворення Наркомату закордонних справ СРСР із загальносоюзного на союзно-республіканський. Закон про затвердила 1 лютого 1944 р. Х сесія Верховної Ради СРСР. Було й внесено відповідні зміни до Конституції СРСР (ст.18,,а’’). За директивою з Москви VІ сесія Верховної Ради УРСР 4 березня 1944 р. ухвалила Закон про утворення Наркомату закордонних справ УРСР. Відповідні зміни було внесено до Конституції УРСР (ст.15,,б’’). УРСР делегувалося право брати безпосередню участь у міжнародних зносинах. Декларувалося також, що УРСР має право призначати й відкликати своїх повноважних представників в інших країнах, вступати в безпосередні зв’язки з іноземними державами. Разом з тим Конституція РСР залишила за Радянським Союзом право визначати загальні напрямки зовнішньої політики і відносин з іншими державами.

Нариси з історії дипломатії України: Відтоді й дотепер вітчизняні та зарубіжні експерти розмірковують над причинами й наслідками цього рішення [про утворення Наркомату закордонних справ УРСР. – О.З.]. На перший погляд воно здається нелогічним, адже, по-перше, в СРСР склалася жорстка система централізованої влади, що підминала під себе складові радянської імперії, й навіть часткова децентралізація могла послабити її. По-друге, формальне підвищення ролі союзних республік на міжнародній арені також підкладало політичну міну уповільненої дії під будівлю СРСР, оскільки несло потенційну загрозу генерування тенденцій національного сепаратизму, якого так боялася Москва та який викорінювала ідейно й фізично.

Однак, при ретельному аналізі тієї конкретно-історичної ситуації можна побачити основні мотиви дій радянського керівництва. По-перше, СРСР подолав передвоєнну зовнішньополітичну ізоляцію, здобув престиж впливово члена антигітлерівської коаліції й для майбутніх дій на світовій арені потребував поліпшення свого іміджу. Москві дуже хотілося пофарбувати фасад, щоб принаймні зовні не бути подібною до німецького тоталітарного режиму, проти якого воювали союзники. По-друге, на той час розпочинались дискусії про утворення міжнародної організації безпеки, й СРСР мав намір включити до неї суд’єкті в федерації, щоб одержати більшу кількість голосів. По-третє, в роки війни зруйнувалося чимало штучних бар’єрів між народами, зокрема радянська ,,граница на замке’’, зросла національна свідомість людей. Потрібен був клапан ,,випуску пари’’. Сталін та його оточення придумали його. По-четверте, ймовірно, що відчайдушна боротьба ОУН-УПА за незалежність України певною міро. Спонукала Кремль до внесення модифікацій у структуру державного управління СРСР. За свідченням тодішнього державного секретаря США Е.Стеттініуса, Сталін не приховував свого занепокоєння українською справою, заявивши Ф.Рузвельту в приватній розмові в Ялті 7 лютого 1945 р., що відчуває свою позицію в Україні складною і непевною. На його думку, місце для України в ООН потрібне для збереження цілісності СРСР як держави.

Можна також виразно бачити, що вказані зміни не зачіпали суті відносин центр-республіка. Москва аж ніяк не вважала за потрібне передавати республікам реальні можливості ухвалення самостійних рішень у галузі зовнішніх зносин. Для цього центр залишив за собою право ,,встановлення загального порядку’’ та ,,координації’’.

…Оцінка зарубіжними експертами змін, що відбувалися в структурі зовнішньополітичних органів СРСР і союзних республік, була реалістичною й майже суцільно негативною. Так, у таємному на той час звіті відділу досліджень і аналізу Управління стратегічних служб (УСС – розвідка) США від 16 грудня 1944 р. зазначалося: ,,Союзні республіки обмежені сьогодні тим, що вони не є суверенними державами, а натомість становлять невідривну частку вкрай централізованої держави. Вони позбавлені автономії у більшості урядових функцій’’. На думку авторів звіту, акція Сталіна ,,не скасувала остаточного контролю центрального уряду за здійсненням зарубіжних зв’язків’’. Знаний фахівець проблем СРСР В.Аспатуріан робив висновок, що ,,основна функція республіканського міністерства закордонних справ є церемоніальна й символічна’’. ,,Москва зважалися вивести на міжнародну арену деякі совєтські республіки, - підкреслював діаспорний дослідник М.Сосновський, - керуючися … внутрішньо- та зовнішньополітичними потребами імперії. Це сталося при рівночасному застосуванні далекойдучих охоронних засобів, щоб цілком і повністю унеможливити розвити якогось політичного сепаратизму’’.

Однак хоч би якими мотивами чи намірами Москви - ,,великою стратегією’’, тактичним ходом, вимушеним політичним маневром чи фарсом, - навіть формальне передання Україні функції зносин із зовнішнім світом стало історичною віхою в українській дипломатії. Так чи інакше Україна прилучалася до міжнародного життя, поступово створювала свій корпус кваліфікованих дипломатів. Вони здобували досвід діяльності в міжнародних організаціях, оволодівали методикою та мистецтвом ведення переговорів, етикою міжнародного спілкування, усвідомлювали силу й слабкість радянської дипломатії, бачили ущемлений статус УРСР у зовнішньополітичній сфері. Відтоді розпочався дрейф України до міжнародного життя, й жодні хитромудрі кремлівські фільтри не могли вихолостити глибокого змісту цього процесу.

В.М.Литвин (Україна у війнах і революціях…): Якщо хтось і не зрозумів радянських конституційних новацій, то все стало на свої місця з відкриттям у серпні 1944 р. у передмісті Вашингтона Думбартон-Оксі міжнародної конференції Об’єднаних Націй, на якій розглядалося питання утворення і принципів діяльності майбутньої організації з підтримання миру. Глава радянської делегації А.Громико запропонував включити до числа членів-засновників такої організації всі 16 союзних республік СРСР. Першою реакцією Ф.Рузвельта на несподівану вимогу стала зустрічна пропозиція: включити до числа членів організації всі 48 американських штатів. Проте це він запропонував тільки своїм радникам, а у листі до Сталіна ввічливо порадив не поспішати з визначенням членів-засновників…

Тим часом заступник державного секретаря США Е.Стеттініус заявив у Думбартон-Оксі, що радянський приклад можуть наслідувати англійці, щоб порушити питання про входження в ООН англійських колоній. Зі свого боку, глава британської делегації А.Кадоган ухильно заявив, що радянська пропозиція потребує додаткового вивчення. Небажання В.Черчіля заперечувати Й.Сталіну пояснювалося його наміром рекомендувати до ООН всі свої домініони.

Історія держави і права України: 5 лютого 1944 р. був утворений Народний Комісаріат Закордонних Справ УРСР на чолі з О.Є.Корнійчуком. У структурі НКВС попередньо передбачалося створити більш як 10 відділів, але фактично працювало лише три, а яких до червня 1944 р. працювало 40 дипломатів, які виконували окремі доручення союзного НКЗС та уряду республіки. 12 липня 1944 р. посаду наркома зайняв Д.З.Мануїльський. Робота цього наркомату значною мірою була обмежена, а після вирішення питання про вступ України в ООН робота наркомату закордонних справ стала майже фікцією.

Історія України. Новітня доба: Наркомом закордонних справ призначили українського письменника і громадського діяча О.Корнійчука, який з 1943 р. обіймав посаду одного із заступників наркома закордонних справ СРСР В.Молотова. Він вважав, що одним із найголовніших завдань зовнішньополітичної діяльності НКЗС УРСР є встановлення дипломатичних зв’язків з сусідніми країнами, а також з Великою Британією та США. Нарком прагнув забезпечити участь представників УРСР у розв’язанні повоєнних проблем на міжнародних конференціях. Великого значення він надавав пропагандистській діяльності з метою інформування світової громадськості про Україну. У НКЗС УРСР було створено політичний, протокольно-консульський, секретно-шифрувальний і кілька обслуговуючих відділів. Загальний штат наркомату мав охоплювати 75 осіб, але реально працювало лише 40 осіб.

Із часом партійно-державне керівництво СРСР дійшло висновку, що О.Корнійчук не зможе на високому професійному рівні виконувати обов’язки керівника НКЗС. Офіційним аргументом його усунення називали незнання іноземних мов. 12 липня 1944 р цю посаду обійняв Д.Мануїльський, якого одночасно призначили заступником голови Раднаркому УРСР, а 31 липня обрали членом Політбюро ЦК КП(б)У. Він здобув юридичну освіту в Сорбонському університеті, володів європейськими мовами, мав досвід дипломатичної роботи, тривалий час працював в Комінтерні. З вересня 1943 р. Д.Мануїльський увійшов до складу створеної рішення Політбюро ЦК ВКП(б) комісії з питань марних договорів і повоєнного миру. Свій досвід і здібності він використав для подальшого розгортання діяльності НКЗС УРСР, прагнучи перетворити його на ефективне знаряддя реалізації сталінського зовнішньополітичного курсу. Уже восени 1944 р. УРСР відвідали іноземні представники – делегації Польського комітету національного визволення, прем’єр-міністр Югославії І.Шубашич і заступник маршала Й.Броз Тіто – Е.Кардель. Тоді в Київському університеті ім. Т. Шевченка було створено факультет міжнародних відносин.

В.М.Литвин (Історія України): Навіть через два роки після утворення НКЗС УРСР коло його повноважень не було визначене. У січні 1946 р. Мануїльський писав заступнику наркома союзного відомства В.Деканозову: ,,На мою думку, союзному наркомату ближчим часом слід було б вирішити питання про систему керівництва республіканськими наркоматами. Ми мусимо знати, хто якими питаннями відає в союзному наркоматі, й до кого слід звертатися за розв’язанням тих чи інших питань, що постають у процесі нашої роботи’’.

Невідомо, як союзне відомство реагувало на цей демарш. Відомо, однак, що безпосередні дипломатичні відносини між Україною та іншими країнами встановлені не були. Контакти на посадовому або побутовому рівні між громадянами СРСР та іноземцями теж були фактично заборонені. Тому протокольно-консульський відділ МЗС УРСР ледь жеврів. Наприклад, у 1949 р. він організував зустрічі з трьома селянськими делегаціями країн ,,народної демократії’’, обслужив польських артистів, які прибули на гастролі, а також депутації від Румунії, Чехословаччини й Болгарії, які прямували в Москву на урочистості за нагоди 70-річчя Й.Сталіна. За весь цей рік відділ оформив тільки сім віз для виїзду громадян за кордон. Не дивно, що у січні 1950 р. під час чергового скорочення штатів він непомітно зник.

Міжнародні відносини й зовнішня політика: Майже весь 1944 і 1945 рр. пройшли під знаком очікування в Україні встановлення дипломатичних зносин з іноземними державами. Але цього не сталося. Разом з тим були зроблені перші кроки на шляху утвердження міжнародної присутності УРСР.

НКЗС УРСР взяв участь у підготовці Угоди між урядом УРСР та Польським комітетом національного визволення, а також угоди з ЮНРРА (Адміністрація допомоги й відбудови при Об’єднаних Націях)… Предметом особливої уваги Наркомату закордонних справ УРСР становили питання, пов’язані з забезпеченням участі УРСР у майбутній міжнародній організації.

Нариси з історії дипломатії України: Матеріально-технічне забезпечення НКЗС було дуже бідним, зважаючи на умови війни. НКЗС мав лише один службовий будинок, в якому розміщувався персонал, комендатура, їдальня й гараж. Ремонт приміщень виконувався попередній. А капітальний тільки планувався. Співробітникам виділили 9 квартир. Для потреб наркомату було придбано лише деякі конторські й квартирні меблі, малолітражний легковий автомобіль, узагалі не придатний до експлуатації. Відчувалася потреба і стильних меблях для представницьких цілей, обладнанні та житлових приміщеннях. НКЗС утворився на початку року й тому не потрапив у планове постачання, а через це не одержував фондових матеріалів ані від союзних, ані від республіканських організацій. За жорсткої мобілізації всіх матеріальних ресурсів на воєнні потреби брак фондових матеріалів обмежував господарські можливості НКЗС.

І все ж, він налагодив перші міжнародні контакти. Восени 1944 р. Україну відвідала делегація Польського комітету національного визволення, побували з офіційними візитами Прем’єр-міністр Югославії І.Шубашич та заступник маршала Тіто Е.Кардель, якого приймав нарком Д.Мануїльський.

Молода українська дипломатія восени 1944 р. зробила перший крок у розвитку двосторонніх відносин. Нею було ретельно підготовлено проект Угоди між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян – з території УРСР. На перший погляд, вона не відрізнялась від подібних угод, що їх у певні періоди укладали сусідні держави, що бажали уникнути конфліктів на етнічному грунті. Найголовнішою умовою мала виступати добровільність переселення.

…Українсько-польська угода про евакуацію населення стала єдиною на той час, надалі УРСР ще довго не підписував жодного двостороннього документа, за винятком міжнародних договорів і конвенцій. .,Пробуксовував’’ і намір УРСР установити дипломатичні відносини з іншими державами. До весни 1945 р. зусилля в цьому напрямку ще докладались, але поступово вони згасли з двох причин. По-перше, провідні держави світу реально оцінювали бутафорський характер квазідержави – УРСР, її фактично повну залежність від Москви. По-друге, сталінське керівництво дійшло висновку про недоцільність запровадження методу безпосередніх дипломатичних відносин союзних республік з іноземними країнами. Натомість було ухвалено ,,соломонове рішення’’ – формулу в закону зберегти, а на практиці не допускати її реалізації. Взагалі двосторонні відносини стали винятковою прерогативою Москви. Для Києва й мінська залишили вузький спектр – діяльність під суворим контролем тільки на терені міжнародних організацій для підтримки ініціатив СРСР.