Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
sem_2 Основні вимоги до побудови і функціонуван...docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
91.98 Кб
Скачать

7. Оцінка ризику небезпеки

Концепція прийнятного ризику містить дві складові, а саме оцінку і управління ризиком. Оцінка ризику - це аналіз походження (виникнення) і масштабів ризику в конкретній ситуації. Головне призначення її - це визначення пріоритетів серед спектра негативних впливів і в зв'язку з цим порівняння застосованих заходів (зіставлення позитивних та негативних факторів, вигод та шкоди). Оцінка ризику запроваджується, щоб визначити причини існуючих проблем.

Сьогодні оцінка ризику є єдиним аналітичним інструментом, котрий дозволяє, наприклад, визначити чинники ризику для здоров'я людини (стану екосистеми), їхнє співвідношення і на цьому підґрунті окреслити пріоритети діяльності щодо зменшення рівня ризику (тобто пріоритети управління ризиком). Якщо проаналізувати цей вид ризику з точки зору його зв'язку із забрудненням довкілля, можна побачити, що він виникає за умов існування джерела ризику, наявності даного джерела ризику в певній, шкідливій для здоров'я людини або для екосистеми дозі та знання ними впливу відповідної дози токсичної речовини. Така структуризація самого ризику дозволяє виділити основні елементи процедури оцінки рівня ризику (етапу або фази), які складаються з виявлення потенційної небезпеки, кількісної оцінки реакції людини (екосистеми), оцінки реальної величини впливу на людину (екосистему), що містить визначення масштабу (рівня) впливу, його частоти і тривалості. Заключна фаза процедури оцінки ризику є результатом попередніх етапів і містить характеристику ризику, котра складається як з якісних, так і з кількісних його оцінок.

Наукова вірогідність оцінки ризику на кожен момент є відносною, і всі її процедури потребують систематичного корегування з урахуванням досягнень фундаментальних наук. Сьогодні оцінка ризику виступає єдиним аналітичним інструментом, що дозволяє визначити фактори ризику для здоров’я людини, їх співвідношення і на цій основі окреслити пріоритети діяльності з мінімізації ризику (тобто пріоритети управління ризиком).

Існує чотири методологічних підходи до визначення ризику:

- інженерний – спирається на статистику, імовірнісний аналіз небезпек, розрахунок частот , побудова дерева небезпеки.

- модельний – основою є побудова моделі впливу небезпечних і шкідливих факторів на окрему людину, соціальні професійні групи;

- експертний – ймовірність різних подій визначається на основі висновків досвідчених фахівців, тобто експертів;

- соціологічний – заснований на опитуванні населення.

Усі ці методи використовуються у комплексі, ураховуються в комбінаціях для оцінки небезпечних ситуацій. Можливості електронно-обчислювальної техніки дозволяють сьогодні розвивати метод моделювання таких ситуацій.

Оцінка ризику являє собою процес надання цифрових значень можливостям і наслідкам. Вона не підтримує ніякого соціального чи економічного елементу. Однак під час використання оцінок ризику необхідно враховувати також і те, яким чином населення реагує на реальні або уявні види ризику. Не можна покладати надію на те, що уряди та органи регулювання будуть вживати заходи тільки спираючись на кількісні оцінки ризику – вони також мають ураховувати реакцію населення та розуміння ним ризику.

Ризик для здоров’я людини (чи екосистеми), що пов’язаний, наприклад, із забрудненням навколишнього середовища, виникає за таких умов: існування джерела ризику; наявності даного джерела ризику у певній, шкідливій для здоров’я людини дозі; схильності людини до впливу згаданої дози токсичної речовини. Такий приклад структуризації самого ризику дозволяє виділити основні елементи процедури його оцінки (етапи або фази):

виявлення потенційної небезпеки;

кількісна оцінка реакції людини;

оцінка реального підлягання людини впливу, що включає визначення його масштабу (рівня), а також частоти та тривалості;

заключна фаза процедури оцінки ризику являє собою результат попередніх етапів і полягає у характеристиці ризику, що включає як якісні, так і кількісні оцінки.

Будь-яка оцінка ризику починається з розгляду інформації про попередні події та їхні наслідки і, таким чином, являє собою процес передбачення, заснований на попередньому досвіді (рис. 2). Оцінка є кількісним описом виявлених ризиків, у ході якого визначаються такі їхні характеристики, як імовірність прояву та розмір можливих наслідків (збитку). Саме на етапі оцінки формуються сценарії розвитку несприятливих ситуацій і для різних величин ризиків можуть бути побудовані функції розподілу ймовірності прояву (реалізації) збитку в залежності від їхніх розмірів.

Необхідно відзначити, що оцінку ризику тих чи інших подій можна зробити тільки при наявності достатньої кількості статистичних даних. У протилежному випадку аналізовані дані будуть некоректні, оскільки для ''рідкісних явищ'' імовірнісний підхід не може бути застосованим. Так, до чорнобильської аварії ризик загибелі в результаті аварії на атомній електростанції вважався біля 2 10-10 на рік, що не відповідало дійсності.

Аналіз небезпек починають з дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Потім за необхідності дослідження можуть бути поглиблені, для чого виконується детальний аналіз. Існує багато причин, які визначають можливість настання небезпечної події. Їх можна розподілити на дві категорії: заздалегідь відомі, тобто ті, на які орієнтовано системи захисту, та невідомі, котрі не були враховані під час побудови існуючої системи безпеки. Саме остання категорія причин є найбільш небезпечною. Узагалі, фахівці, котрі відповідають за безпеку конкретної ланки, одержують відомості від системи, що контролює ті чи інші процеси та явища. У подальшому ці відомості аналізуються.

Рис. 2. Виявлення та кількісна оцінка ризику

8. Аналіз і оцінка стану умов та безпеки праці - це обов’язкова складова роботи керівництва адміністративно-територіальної одиниці, галузі, підприємства щодо планування відповідних заходів з охорони праці.

На підприємстві аналіз і оцінка стану умов та безпеки праці здійснюється на підставі наступних загальних показників:

рівень виробничого травматизму;

рівень професійних захворювань пов’язаних з умовами праці;

кількість працівників, що працюють в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам;

кількість обладнання, що не відповідає вимогам нормативних актів про охорону праці;

кількість технологічних процесів, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів з охорони праці;

кількість будівель та споруд, технічний стан яких не відповідає будівельним нормам і правилам;

забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

забезпеченість працівників санітарно-побутовими приміщеннями;

витрати на покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

витрати на відшкодування збитків потерпілим від нещасних випадків та професійних захворювань, що пов’язані з умовами праці;

витрати на розслідування та ліквідацію наслідків аварій, нещасних випадків та професійних захворювань.

Для ефективного вирішення питань, пов’язаних з обліком, аналізом та оцінкою стану умов та безпеки праці, необхідно, в першу чергу, впровадження єдиної державно-статистичної звітності щодо обліку, аналізу та оцінки стану безпеки та умов праці на підприємствах як державної, так і недержавної форм власності.

Відповідно до існуючого законодавства в галузі охорони праці для об'єктивної оцінки умов праці в обов’язковому порядку проводиться паспортизація виробництв та атестація робочих місць.

Відповідно до рекомендацій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, паспортизація санітарно-технічного стану умов і охорони праці будь-якого виробництва здійснюється згідно з чиною на даний час нормативно-правовою базою та "Паспортом санітарно-технічного стану умов праці на об’єктах" РД 51-559-97.

Паспортизація санітарно-технічного стану умов і охорони праці на виробництві включає у себе перевірку відповідності умов праці на робочих місцях існуючим санітарно-гігієнічним вимогам та вимогам безпеки з охорони праці та передбачає інструментальні вимірювання параметрів шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища.

Метою паспортизації виробництв стосовно санітарно-технічного стану умов і охорони праці є гігієнічна оцінка фактичного стану умов і характеру праці на робочих місцях, одержання й узагальнення достовірної інформації, необхідної для встановлення пріоритетності в розробці та проведенні заходів, спрямованих на поліпшення і оздоровлення умов праці на виробництві.

При проведенні паспортизації санітарно-технічного стану умов і охорони праці на підприємстві (в організації), в першу чергу, визначаються:

умови праці на робочих місцях (клас та ступінь шкідливості умов праці);

кількість робочих місць, які не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам щодо безпечних умов праці за рівнями шкідливих та небезпечних виробничих факторів (вібрація, шум, запиленість та загазованість повітря робочої зони, електромагнітні випромінювання і т. ін.);

чисельність працівників зайнятих на важких фізичних, небезпечних та шкідливих для їх здоров’я роботах;

небезпечні ділянки виробництв;

технологічні операції та виробниче обладнання, що не відповідають вимогам безпеки праці;

наявність засобів індивідуального захисту;

показники виробничого травматизму, професійної захворюваності, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності;

стан санітарно-побутового забезпечення працівників підприємства (організації) тощо.

9. Із 06.11.2012 р. на підставі наказу Міністерства юстиції України від 13.11.2012 р. №1672/5 втратило чинність НПАОП 0.00-4.33-99 Положення щодо розроблення планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій, затверджене наказом Комітету з нагляду за охороною праці України від 17.06.1999 р. № 112.

Базовими нормативними документами, які визначають вимоги щодо розроблення суб’єктами господарювання плану локалізації і ліквідації аварійних ситуацій та аварій (далі – ПЛАС) на небезпечних територіях, є:

• стаття 11 Закону України від 18.01.2001 р. № 2245-III «Про об’єкти підвищеної небезпеки»;

• Правила техногенної безпеки у сфері цивільного захисту на підприємствах, в організаціях, установах та на небезпечних територіях, затверджені наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 15.08.2007 р. № 557, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 3 вересня 2007 р. за № 1006/14273 (далі – Правила № 557);

• Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництвах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 р. № 1232 (далі – Порядок № 1232);

• Інструкція з обліку та розслідування технологічних порушень в роботі енергетичного господарства споживачів, затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України від 04.08.2006 р. № 270, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 22 серпня 2006 р. за № 993/1286, відповідно до п. 1.5 якої на підприємстві має бути розроблений і затверджений керівником план ліквідації аварії, в якому зазначаються можливі аварії, прогнозуються їх наслідки, передбачаються заходи щодо їх ліквідації, строки виконання цих заходів, а також сили і засоби, що залучаються з цією метою.

Відповідно до НПАОП 0.00-4.33-99 всі аварії поділяються на такі рівні:

• рівень «А» – характеризується розвитком аварії в межах одного виробництва (цеху, відділення, виробничої дільниці), яке є структурним підрозділом підприємства.

• рівень «Б» – характеризується переходом аварії за межі структурного підрозділу і розвитком її в межах підприємства;

• рівень «В» – характеризується розвитком аварії з переходом за межі території підприємства, можливістю впливу вражаючих чинників аварії на населення розташованих поблизу населених районів та інші підприємства (об’єкти), а також на довкілля.

Відповідно до п. 100 Порядку № 1232 аварії поділяються на такі категорії:

• перша – коли смертельно травмовано п’ять та більше осіб або травмовано десять і більше осіб; спричинено викид отруйних, радіоактивних та небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства; збільшилася більш як у 10 разів концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі; зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя й здоров’я працівників підприємства чи населення;

• друга – коли смертельно травмовано до п’яти осіб або травмовано від чотирьох до десяти осіб; зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя й здоров’я працівників цеху, дільниці з чисельністю працюючих 100 і більше осіб

Метою планів локалізації і ліквідації аварій на об'єктах підвищеної небезпеки (ПЛАС) є планування системи узгоджених дій персоналу підприємства, аварійно-рятувальних служб, спецпідрозділів, центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо локалізації та ліквідації наслідків будь-якої аварії чи надзвичайної ситуації, що може виникнути на об'єкті, своєчасне надання допомоги постраждалому населенню в разі виявлення аварії, мінімізація шкідливого впливу аварії на здоров'я людей, навколишнє середовище та майно, виведення об'єкта зі стану аварії з мінімальним збитком.

ПЛАС складається з аналітичної та оперативної частин. Аналітична частина має містити:

o опис особливостей небезпечних речовин, що застосовуються на об'єкті підвищеної небезпеки, із зазначенням класу їх небезпеки, реакційної здатності, дії на організм людини тощо;

o аналіз небезпеки та загроз виникнення аварій;

o виявлення всіх джерел небезпеки, визначення тих установок, на яких можливий викид (витік) небезпечних речовин;

o перелік подій, що ініціюють виникнення аварії з викидом (витоком) небезпечних речовин;

o розробку та аналіз ймовірних сценаріїв розвитку аварій, масштабів їхніх наслідків;

o вплив зовнішніх чинників, які не залежать від умов експлуатації об'єкта підвищеної небезпеки; визначення достатності заходів для забезпечення стійкості об'єкта до зовнішніх впливів; перелік можливих зовнішніх впливів;

o прогнозування розвитку аварій і можливих їхніх наслідків для населення та територій;

o оцінку можливості виникнення пожеж і вибухів у населених пунктах внаслідок впливу уражальних чинників аварії;

o оцінку достатності фінансових, матеріальних, технічних та людських ресурсів підприємства для ліквідації (мінімізації) наслідків аварії.

Оперативна частина ПЛАС регламентує порядок дій та взаємодії персоналу підприємств (об'єктів), аварійно-рятувальних спец-підрозділів, що обслуговують об'єкт, центральних і місцевих органів виконавчої влади та населення, які виконуються негайно в разі виявлення аварії. Зміст оперативної частини ПЛАС змінюється залежно від рівня аварії.

Оперативна частина має містити ситуаційний (масштабний) план, на якому позначено промисловий майданчик об'єкта на місцевості, а також житлові райони, населені пункти, інші підприємства й організації, що знаходяться поруч із ним і на які може поширюватися дія уражальних чинників; розмір території, яку наносять на цей план, визначається масштабом можливих зон ураження за різними сценаріями розвитку аварії.

На ситуаційний план наносять: зони можливого ураження населення прилеглих до підприємства територій з урахуванням поширення вибухових та ударних хвиль, напрямку руху вибухонебезпечних і токсичних хмар за різними сценаріями розвитку аварій; чисельність людей у цих зонах ураження; час досягнення людей уражальними чинниками аварії з урахуванням швидкості й напрямку вітру, погодних умов тощо; можливі шляхи евакуації населення і безпечні зони для укриття, сховища, що не потрапляють під вплив уражальних чинників аварії; місця знаходження засобів протиаварійного захисту, джерел аварійного водопостачання, енергопостачання, наявність і місцезнаходження запасів засобів пожежогасіння (води, піноутворювачів, засобів захисту органів дихання); місця розташування аварійно-рятувальних підрозділів, пожежних частин, місця їх розгортання й маневрування; місця скупчення небезпечних продуктів поза територією підприємства із зазначенням їх найменування та маси.

Крім того, має бути: план підприємства, де визначено місця розташування виробництв, місця скупчення небезпечних речовин із зазначенням їх маси; місця найімовірнішого виникнення аварій; евакуаційні виходи і маршрути евакуації; шляхи під'їзду, ділянки для встановлення і маневрування спецтехніки; сховища і місця укриття персоналу, а також список і схема оповіщення посадових осіб про аварію, які мають бути терміново оповіщені про аварійну ситуацію чи аварію, порядок оповіщення і взаємодії місцевих органів і територіальних органів МНС, спецпідрозділів та організацій, що залучаються до ліквідації наслідків аварії.

Відомості щодо місць знаходження засобів протиаварійного захисту, джерел аварійного водопостачання, енергопостачання, засобів захисту органів дихання теж включаються до оперативної частини. Оперативна частина ПЛАС для аварій рівня "В" має бути затверджена органами місцевого самоврядування.

Орган управління техногенно небезпечного об'єкта має визначити і затвердити перелік виробництв (цехів, відділень, виробничих дільниць), для яких треба розробляти ПЛАС, попередньо узгодивши його з територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до відома якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Розробку й затвердження ПЛАС треба переглядати через кожні 5 років.

1 Інтегровані системи менеджменту в галузі охорони праці

2 Основні складові Інтегрованої системи менеджменту

3 Функціональні та організаційні особливості

4 Галузеві системи управління охороною праці

5. Мета та принципи функціонування

6 Організаційна та функціональна структури СУОПГ

7 Регіональні системи управління охороною праці мета принципи

основні функції

8 Служби охорони праці місцевих державних адміністрацій та органів

місцевого самоврядування

1

Найбільш ефективним способом удосконалення керування підприємством на сьогодні є впровадження інтегрованих систем менеджменту, створених відповідно до вимог міжнародних стандартів: 180 9000, 180 14001, ОН8А8 18000 та деяких ін-ших. Створені на базі світового управлінського досвіду, ці стандарта є рекомендациями по удосконаленню управлінської діяльності підприємств.

Поняття «Інтегровані (іноді їх називають інтегральні)» системи менеджменту з'явилося наприкінці 90-х років минулого століття у зв'язку з розробкою систем, що відповідають вимо-гам кількох міжнародних стандартів на системи менеджменту (Мапа§етепі Зузіетз Зіапсіагсіз (М88). Спочатку його застосо-вували, якщо організація розробляла дві документовані системи менеджменту, у тому числі якості і навколишнього середовища, і забезпечувала їх одночасне функціонування.

У подалыпому до групи М88 була приєднана третя система - стандарт ОН8А8 18001 Система керування професійною без-пекою і здоров'ям. Це стало можливим після того, як у процесі його розробки стало очевидно, що впровадження подібної системи потребує одночасно оцінки факторів, пов'язаних з впли-вом на навколишнє середовище, а також з впливом устаткування і виробничого середовища. Тому стандарт ОН8А8 18001 на системи менеджменту професійної безпеки та здоров'я стали застосовувати в комплексі і взаємозв'язку з системами менеджменту І8Р 14 001 і І8Р 9001.

Останніми роками з розвитком стандартизації менеджменту, появою нових стандартів на різні системи менеджменту, ство-рення інтегрованих систем практикується все ширше, оскільки при цьому вдається знизити витрати на розробку, впроваджен-ня і сертифікацію та одержати ефект «два в одному», «три в одному» і так далі. Шд впливом перерахованих вище факторів сформувалося визначення інтегрованої системи менеджменту як частини системи загального менеджменту організації, що відповідає вимогам кількох міжнародних стандартів на системи менеджменту і функціонує як єдине ціле.

Нині інтегровані системи менеджменту можуть створювати-ся за участі таких міжнародних стандартів:

1) 180 серії 9000 (Одаіііу тапа§етепі зузіемз - системи менеджменту якості) на системи менеджменту якості;

2) 180 серії 14000 (Епуігоптепіаі тапа§етепі зузіемз - системи екологічного менеджменту) на системи екологічного менеджменту;

3) ОН8А8 серп' 18000 (Оссираііопаі Неаііп апсі 8а£еіу А88Є88ШЄПІ 8егіе8 - система керування професійною безпекою і здоров'ям) на системи менеджменту промислової безпеки й охорони праці;

4) 8А 8000 (8осіа1 АссоипіаЬШіу - Соціальна відповідаль-ність) на системи социального й етичного менеджменту;

5) І80 серп' 17 799 (Іпгошіаііоп іеснпо1о§у - Сосіе о£ ргасіісе £ог Іп£огтаііоп 8есигііу тапа§етепі - Інформаційні технології. Звід правил по керуванню інформаційною безпекою) на системи менеджменту інформаційної безпеки;

6) стандартів, що базуються на принципах НАССР (Нахагсі Апа1у8І8 апсі Сгііісаі Сопігоі Роіпі8 - Аналіз ризиків і критичні точки) на системи керування безпекою харчових продуктів;

7) стандартів, що базуються на принципах СМР (Соосі Мапи£асШгіп§ Ргасіісе - Надежна виробнича практика) на системи менеджменту виробництва лікарських засобів;

8) стандартів, що базуються на принципах Р8С (Роге8і 8іе\уагсІ8пір Соипсіі - Лісова піклувальна рада).

Перераховані вище стандарти мають багато спільного. Серед основних спільних моментів можна назвати такі:

1) визначення основних процесів;

2) розробка політики і вимірних цілей;

3) планування дій, необхідних для реалізації політики і цілей;

4) встановлення і розподіл відповідальності та повноважень між працівниками;

5) моніторинг процесів і програм, що реалізують політику та цілі;

6) регулярне проведения внутрішніх аудитів;

7) прийняття коригувальних і попереджувальних дій;

8) аналіз ефективності системи менеджменту вищим керівництвом. Організаційно-методичною базою для побудови інтегрова-

них систем залишаються стандарти 180 серії 9000. Це пов'язано з тим, що основні поняття і принципи, сформульовані в них, найбільше відповідають поняттям і принципам загального менеджменту.

Інтегровані системи менеджменту будуються на основі за-стосування системного і процесного підходів до управління підприємством, що дозволяють пов'язати в єдине ціле різні процеси і види діяльності. Діяльність будь-якої організації по-в'язана з ризиками, що визначають основні втрати.

Метою створення інтегрованої системи менеджменту є спі-льне оптимальне керування ризиками, що дозволяв скоротити необхідні підприємству матеріальні та організаційні ресурси.

На сьогодні сформувалося два підходи до створення інтегро-ваних систем менеджменту [12].

Перший підхід отримав назву «адитивний» (від лат. аййійо -додаток). Він полягає в послідовному впровадженні систем менеджменту, заснованих на сумісних стандартах.

У цьому випадку використовується той факт, що багато стандарте на системи менеджменту мають подібну структуру, склад об'єктів стандартизації і спільні процеси (додаток И). Сюди можна віднести такі стандарти, як ІЗО 9001, І5Р 14 001, ОН5А5 18 001, 8 А 8000, а також всі інші, розроблені після 2000 року, та розраховані на можливість спільного застосування. Спільним для цих стандартів є також застосування циклу Де-мінга РОСА.

Спочатку обирається і впроваджується стандарт, що стае ба-зовим (як правило, це ІЗО 9001). Потім створена система менеджменту послідовно доповнюється стандартами 180 14001, ОН8А8 18 001, 8А 8000 і т.д. Причому період між початком впровадження першої системи і наступної може коливатися від кількох місяців до кількох років.

Другий підхід називають моделлю одночасного інтегрування. Він передбачає одночасну розробку систем менеджменту, об'єд-наних у єдиний комплекс. Цей комплекс розглядається як суку-пність взаємозалежних процесів, яка збалансовано враховує інтереси всіх зацікавлених сторін. Однак для побудови цієї модели крім вимог стандартів на системи менеджменту (І8Р 9001, І8Р 14001, ОН8А8 18001 і т.д.), приймаються до уваги й інші вимоги та очікування зацікавлених сторін. При цьому викорис-товуються різні методи: бенчмаркінг, збалансована система по-казників, шість сигм, ТРМ, реінжиніринг, самооцінка та ін.

При розробці такої інтегрованої системи здійснюється всебі-чний аналіз на якість продукції і задоволеність споживача, на-вколишнє середовище, здоров'я, безпеку і задоволеність працівників, фінансові результати, етику і т.д. В якості побудови такої інтегрованої моделі може бути впровадження Європей-ської моделі ділової досконалості Європейського фонду керування якості (ЕРЦМ).

4. 5. 6 .