4.6.) Які характерні напрями менеджменту Фінляндії?

Фінська школа менеджменту за останні два десятиліття досягла міжнародного рівня. Вона визначає ряд найважливіших факторів, необхідних для успішної діяльності керівника, а саме: вміння досягати результатів та бажання наполегливо працювати для досягнення поставленої мети; бажання та здатність нести відповідальність за довірену роботу та приймати ризиковані рішення; вміння розпочинати процеси змін, керувати ними та використовувати їх в інтересах організації; вміння використовувати відкритий спосіб управління на підприємстві, розвивати співпрацю; мистецтво швидко приймати рішення; здатність зосереджуватися на нинішніх та майбутніх рішеннях; здатність визначати зміни всередині та зовні організації, ефективно використовувати їх; готовність до тісних соціальних взаємовідносин;здатність до спільного керівництва; використання творчого підходу до своєї праці; постійне самовдосконалення та добра загальна психологічна й фізична форма; вміння правильно використовувати свій час; здатність до мотивування себе та персоналу; готовність очолювати добре підготовлений, професійний персонал.

Фінській менеджмент використовує різні рівні управління, зокрема:

визначення результатів управління за ситуацією; контроль за результатами управління.

4.7.) Поясніть зміст ,,Моделі Гарцбурга”.

З середини 60-х років XX ст. в Академії управлінських кадрів (м. Бад-Гарцбург) під керівництвом Райнхарда Хена поетапно була розроблена модель управління, яка отримала назву "Модель Гарцбурга". Зміст цієї моделі означає перенесення відповідальності на нижчі рівні управління, взаємодія та рівні права всіх співробітників. Під час поетапного введення моделі підприємства враховували наступні моменти: визначення керівництвом підприємства кола поставлених завдань; фіксація сфер делегування відповідальності;розробка "Загальної конструкції керівництва" або "Загальної директиви управління". "Модель Гарцбурга" передбачає використання на підприємствах колегіальної співпраці, під якою розуміють взаємодію працівників, об'єднаних однаковими обов'язками. Важливими елементами колегіальної співпраці є горизонтальна інформація, взаємне інформування, можливість запитати та дати пораду, а також самокоординація. Ця модель ефективна в умовах використання нової техніки та сучасних технологій. Чим вищий технологічний рівень, тим вищі вимоги до керівництва. Вона оптимальна в тому випадку, коли необхідно застосовувати принцип делегування відповідальності як передумову кваліфікованих підприємницьких дій.

4.8.) Порівняйте японський і американський підхід до менеджменту.

Розвиток американського менеджменту свідчить про значні якісні зміни методів, форм і засобів організації спільної праці людей та впливу на них. Будь-яка американська компанія протягом XX ст. змінювала власну організацію та управління. Важливе завдання цих служб - розвиток потенціалу працюючих: профорієнтація та перепідготовка, атестація та оцінювання рівня кваліфікації, організація службового просування. Органічні їх функції - удосконалення організації та стимулювання праці, забезпечення дотримання правил техніки безпеки, соціальних виплат. Ці служби беруть участь у переговорах з профспілками при укладанні колективних договорів, у розгляді скарг та претензій, контролі за дисципліною. Сучасний американський кадровий менеджмент потребує специфічних форм і методів роботи. Одним із найважливіших його інструментів є атестація працівників з метою порівняння фактичного виконання ними робіт з нормативними критеріями їхніх трудових функцій. Атестація тісно пов'язана з добором персоналу, перепідготовкою, службовим просуванням, організацією оплати праці. Від її результатів залежить становище працівника, його матеріальна забезпеченість, задоволеність роботою і т. ін. Як правило, робітників і молодших службовців атестують через кожні шість місяців, спеціалістів і молодших лінійних керівників - щороку. Методи оцінювання та атестації диференційовані для конкретних категорій працівників

Організація управління в японських фірмах суттєво відрізняється від американської та європейської моделей. Відмінності стосуються організаційної побудови фірм, визначення стратегічних напрямів управлінської діяльності, вирішення кадрових питань, підвищеної уваги до якості продукції, системи соціальних відносин на виробництві та в управлінні.

Управління виробництвом, діяльністю японських фірм ґрунтується, як і в інших економічно розвинутих країнах, на дивізіональній організації. Однак в японських компаніях управління більш централізоване, внаслідок чого виробничі відділення менш самостійні при вирішенні виробничих питань. Але централізованість поєднується з особливим стилем управління, суттєвими елементами якого є погодженість і координація дій всіх ієрархічних ланок, розроблення і прийняття рішень після їх детального обговорення та схвалення виконавчою ланкою.