4.4.) Які характерні напрями менеджменту Німеччини?

Найчастіше в порівняльних дослідженнях виділяють такі особливості німецької моделі менеджменту.

1. Стимулювання професіональною підготовкою.

Характерні риси німецької моделі менеджменту можна знайти у національної до системи професійно-технічної освіти, котра увагою до інженерному справі, технічному навчання і ремесла й що є, за деякими оцінками, кращої у Європі. Вона забезпечує підготовку молоді 16-21 років, протягом 3 років із отриманням державного диплома. Освітній процес передбачає при підготовці робочому місці (4 дні), і теоретичне навчання (1 день була в тиждень). Зміст освітньої програми у системі професійно-тех-нічної освіти стверджується трьома інститутами – урядом, асоціаціями роботодавців України та профспілками. Загальне керівництво здійснюється місцевими торгово-промисловими палатами.

2. Технічна підготовленість менеджерів.

3. Шанобливе ставлення до компетентності. - Їхній професіоналізм і компетентність відіграють вирішальну роль німецької культурі, що вимагає значної самодисципліни і самоконтролю. Німецькі менеджери цінують кваліфікацію працівників і прагнуть бути ближчі один до цехах і виробничим підрозділам. Таке ставлення створює потенціал для взаємоприйнятнихвнутриорганизационних відносин, ефективної комунікації між штабними і лінійними структурами німецької організації.

4. Розширений обсяг відповідальності держави і повноважень. - Якщо лінійний персонал має високої кваліфікацією, він менше потребує постійному контролі й допомоги з боку адміністративно-управлінського апарату.

5. Лояльність менеджерів. - Від німецьких менеджерів менше поширена зміна місць роботи і відповідно вище рівень корпоративної лояльності. Середній стаж роботи з одному підприємстві Німеччині дорівнює 8 років, тоді як і американських фірмах – 3 року.

6. Якість та інновації. - Якість продукції, своєчасна її доставка і післяпродажне обслуговування є основна мета і конкурентним перевагою німецьких компаній. Високий рівень доходів німецьких споживачів, дозволяє їм платити за високу якість. Стратегією, що дозволяє зберегти й зміцнити свої конкурентні позиції над ринком, був і залишається технічне удосконалювання принципів і інновації.

7. Ефективні трудові відносини. - Стабилизирующим чинником для німецької економіки є стабільні і стійкі відносини між менеджерами і профспілками, і навіть робітниками порадами.

8. Формализованний виробничий менеджмент. - Німецькі менеджери надають важливого значення детальному опису трудових функцій і процедур. Щодо високої є ступінь формалізації як інструкції, правил, обов'язків тощо. Менеджери схильні менше імпровізувати, а діяти у відповідність до правилами й інструкціями. І ця особливість – точне визначення ролі й правил – особливо культивується у державних установах і великих корпораціях.

4.5.) Які характерні напрями менеджменту Швеції?

Управлінська політика Швеції спирається на теоретичну концепцію, яка являє собою так звану модель "державного благоустрою". Зміст її визначається такими якісними особливостями соціально-економічного розвитку країни: поєднання приватної власності на засоби виробництва з широкою соціалізацією сфер споживання та розподілу товарів і послуг; ефективно діюча державна система, яка забезпечує високу зайнятість та надійність соціальних гарантій;система демократичних методів, які дозволяють кожній людині впливати на вирішення всіх питань, пов'язаних з її життям, а також створюють особливий психологічний клімат у країні.

Порівняно з іншими країнами, влада та профспілки у Швеції активно впливають на відносини між державою та капіталом, на рівень оплати праці та зайнятості. На перше місце шведські менеджери, керівники вищих рівнів управління ставлять вирішення проблем соціальної забезпеченості своїх підлеглих.

У Швеції існує достатньо організований рух профспілок, завдяки чому працівники фірм можуть активно впливати на процес прийняття рішень вищим керівництвом, що дозволяє уникати конфліктних ситуацій на підприємствах. У цій країні в процесі прийняття рішень на рівні вищого керівництва беруть участь економісти, відомі не лише в країні, а й за кордоном. Вище керівництво прагне, щоб кожний працівник мав високий соціальний статус - це необхідно для досягнення цілей підприємства. Формування заробітної плати здійснюється на колективно-договірній основі - держава не бере участі в цьому процесі.