31. Вплив української культури ранньомодерного часу на розвиток культурних процесів у Росії: Стефан Яворський, Феофан Прокопович.

Стефан Яворський, Феофан Прокопович. Стефан Яворський — богослов, філософ, письменник, поет, публіцист, проповідник, релігійний, політичний і культурний діяч. Спадщина митрополита Яворського як оратора — величезна: нараховує понад 300 проповідей, виданих лише частково у XIX ст. Його ораторське мистецтво визнавали навіть супротивники: автор памфлету «Молоток на Камінь віри» писав, що митрополит міг змусити слухачів то плакати, то сміятися. Тяжко-вчений стиль його проповідей, усіяних вишуканими алегоріями і складними метафорами, вражав слухачів. Поезія займає досить незначне місце в його спадщині: після панегіриків київського періоду він писав переважно в малих жанрах, рідко призначених для широкого розголосу, як «Стихи на измену Мазепы» (1709). Але в його ліричній творчості були чудові знахідки: дружня епітафія Дмитру Ростовському (1709) стала популярним духовним віршем , а його чудова елегія до бібліотеки, написана латинською, тільки в XVIII ст. чотири рази перекладалася російською. Філософські погляди митрополита Яворського виявляють у ньому типового представника барокової схоластики. Феофан (Єлеазар) Прокопович — український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710-16 рр.), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький. Феофан Прокопович — визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф.Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології. В 1979 р. в Києві вийшов тритомник лекцій з риторики, логіки, фізики, математики й етики, які читав Ф.Прокопович у Київо-Могилянській Академії в 1705—1709 рр. Раніше в радянські часи були опубліковані твори Ф.Прокоповича в Москві та Ленінграді (Ф.Прокопович. Сочинения, М.-Л., 1961). Ф.Прокопович — автор «Букваря», за яким багато десятиліть вчилися українці, росіяни, білоруси, греки, молдавани, серби, грузини, болгари. Його твори були дуже поширені в усіх східнослов' янських країнах. Курс теології Ф.Прокоповича опубліковано латинською в Кеніґсберзі в 70-тих роках ХУІІІ ст. в трьох томах, і тоді ж у Лейпцігу в шести томах. В перекладі російською цей же курс видано в Москві в ХУІІІ ст. І це тільки деякі твори великого мислителя, письменника, політика, науковця. Твори Ф.Прокоповича видавалися книжною і літературною українською, латинською, старослов' янською, російською, німецькою, англійською, французською, шведською, іншими мовами. 32. Григорій Сковорода. Григо́рій Са́вич Сковорода́ — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа.  Вихований у дусі філософічно-релігійного навчання, Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики та духового гноблення московського православ'я, спираючись у своїй філософії на Біблію. Сковорода повчав: «Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе». З 1753 по 1785 рік Г.Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, що склали збірку «Сад Божественних пісень». Простий і образний стрій думок, доступність вчення, власний життєвий подвиг привертали до його особистості увагу всієї спільноти. Особливість же його подвижництва полягає в тому, що він прагнув збудити «мислячу силу» в свого народу, підняти в людині все краще, закладене у неї природою й Богом, і розвивати, долучаючи до цінностей вищих і вічних. Його філософські твори можна поділити на чотири цикли. До першого належить праця "Нарцис". Розмова про те: "Пізнай себе" та інші, де мислитель стверджує, що людина невіддільна від природи, спільна з нею за своєю натурою, а тому пізнання людини є водночас пізнання природи. Другий цикл, до якого входить декілька робіт, зокрема "Дружня розмова про душевний світ" подає вчення про людину, щастя і мораль. В центрі циклу стоїть принцип так званої "спорідненої" /"сродної"/ праці, найповнішого розкриття здібностей людини. В третьою циклі /"Ікона Алківіадська" та ін. Сковорода узагальнює думки про духовний світ /світ символів/, загальний ідеал життя. Четвертий цикл /"Сварка архістратиги Михайла з Сатаною про те, чи легко бути благим"/ визначає те, з чим повинна боротись справжня людина. Останній твір Сковороди - "Діалог". Ім'я йому - "Потоп зміїний" формулює основну доктрину про три світи; "макрокосм" - Всесвіт, "мікрокосм" - світ - людини та світ символів, який складають - Біблія, міфі, релігія, а також вчення про дві натури. Кожен світ складається з двох натур: "видимої" і "невидимої" ."Видимая натура называется тварь, а невидимая - Бог". Саме ці ідеї Сковороди розкривають гуманізм його поглядів, їх непересічний характер, їх життєву силу і значення для сучасності.