Тема 6. Принципи і методи екологічної психопедагогіки

Основний методологічний принцип екологічної психопедагогіки

Основний методологічний принцип екологічної психопедагогіки полягає у відповідності педагогічного процесу екологічної освіти психо­логічному процесу формування еко­логічної свідомості.

Для ефективності педагогічного процесу, який формує екологічну свідомість особистості, необхідно задіяти різноманітні психологічні фактори і механізми, що сприяють формуванню ексцентричного типу екологічної свідомості.

Основний методологічний принцип і онтогенез екологічної свідомості.

Найважливіше значення в стратегічному плануванні організації педагогічного впливу на особистість дитини завжди мають її вікові особливості. Здійснювати адекватний педагогічний процес екологічної освіти дозволяють дані про онтогенетичні характеристики прояву генетичних закономірностей формування екологічної свідомості особистості.

Так, у дошкільному віці діти мають таку специфічну властивість мислення, як «магія» (словам і жестам і додається сила впливу на зовнішні предмети). Це дозволяє ефективно використовувати в педагогічному процесі різні елементи ритуалізації їхньої екологічної діяльності, подібно тому, як це було властиво архаїчній людині. Діти можуть збирати для себе природний тотем і потім збирати про нього різні відомості або придумувати «лісове ім'я», «річкове ім'я», для того, щоб ідентифікуватися з відповідними природними об'єктами.

Педагогічна актуалізація властивого дошкільникам антропоморфізм/ дозволяє формувати партнерську позицію у взаємодії з природними об'єктами, як із рівними і самоцінними суб'єктами. У той же час особливу педагогічну увагу варто приділяти в цьому віці подоланню прагматичних установок, обумовлених впливом дитячого артифікалізму. Найважливіше педагогічне значення в дошкільному віці мають пізнавальні ігри, спрямовані на формування уявлень дитини про різницю між живим та неживим.

Таким чином, у дошкільному віці основний педагогічний акцент доцільно робити на систему уявлень дитини.

У молодшому шкільному віці високий пізнавальний інтерес дитини до світу природи, його допитливість і спостережливість можуть бути використані для розширення його натуралістичного кругозору й екологічної ерудиції. Книжки із зображенням різних тварин і рослин, екскурсії на природу і до музею можуть бути в цьому віці особливо ефективними.

Саме в молодшому шкільному віці з'являється бажання і можливість самому доглядати за природними об'єктами. Дитина активно хоче і реально може самостійно утримувати вдома живих істот, у взаємодії з якими вона набуває технологічного і психологічного досвіду партнерських взаємовідносин. У результаті ці живі істоти стають «значимими іншими», грають важливу роль в її індивідуальній картині світу. Важливо, щоб ці тварини і рослини підбиралися дорослими з урахуванням їх «невимогливості» до життєвих умов (морська свинка, хом'як, хлорофітум, кактуси), адже молодший школяр ще не здатний здійснювати складні технологічні прийоми догляду за природними об'єктами. При дотриманні цієї простої вимоги взаємодія з живими істотами буде супроводжуватися позитивними емоціями і вбереже дитину від психотравми [6].

Таким чином, педагогічні зусилля в цьому віці продовжують зосереджуватися на системі уявлень дитини, торкаючись формування екологічних стратегій і технологій.

Молодший підлітковий вік це період, особливо сприятливий для цілеспрямованого формування екологічної свідомості.

Дитина продовжує сприймати природні об'єкти в якості суб'єктів, однак відбувається заміна антропоморфізації на суб'єктифікацію, що обумовлює необхідність педагогічної актуалізації останньої.

Інтенсивність ставлення до світу природи в цьому віці висока. Поряд з пізнавальним інтересом до природи на високому рівні знаходяться прагнення до практичної взаємодії з природними об'єктами, а також бажання їх охороняти, сприяти благополуччю. Для педагогічної організації безпосередніх контактів дитини з різними природними об'єктами найбільше підходить молодший підлітковий вік. Це вік, коли визначається напрямок подальшого розвитку екологічної свідомості, або в об'єктно-прагматичному, або в суб'єктно-непрагматичному напрямку. Важливо актуалізувати у молодших підлітків процеси емпатії, ідентифікації стосовно природних істот.

Таким чином, у молодшому підлітковому віці педагогічний процес носить комплексний характер, він повинен забезпечити адекватний розвиток ставлень особистості до світу природи, поряд із продовженням формування системи уявлень і посиленням уваги до технологічної компетенції дитини.

У середньому підлітковому віці спостерігається зниження рівню суб'єктного сприйняття природних істот, що найчастіше осмислюються вже як об'єкти. Ця обставина обумовлює особливе значення педагогічної організації діяльності дитини, спрямованої на суб'єктифікацію природних об'єктів.

При цьому необхідно відзначити, що домінантність ставлення до природи знаходиться в цьому віці на високому рівні, діти охоче беруть участь у природоохоронних заходах.

Підлітки середнього віку здатні самостійно здійснювати досить складні технології взаємодії з природними об'єктами.

Важливо відзначити, що пізнавальний інтерес до світу природи починає втрачати своє першорядне значення, порівняно з молодшим віком, тому відомості про світ природи в цьому віці вже не є настільки ефективними.

Таким чином, особлива педагогічна увага в середньому підлітковому віці може бути зосереджена на організації участі школярів у природоохоронній діяльності, тобто в сфері формування стратегій і технологій екологічної діяльності.

Старший підлітковий вік - критичний і найбільш педагогічно складний онтогенетичний етап формування екологічної свідомості. У цьому віці вже домінує об'єктне уявлення про світ природи, а прагматизм ставлення до природи досягає максимуму.

У старшому підлітковому віці вже чітко викристалізовується група школярів із сформованим високоінтенсивним ставленням до світу природи (17%), яка відрізняється від більшості однолітків за характеристиками своєї екологічної свідомості. У той же час значна частина старших підлітків (37%) має дуже низьку інтенсивність непрагматичного ставлення до природи.

Педагогічний процес у цьому віці носить вимушено коррекційний характер. При цьому акцент варто робити на перцептивно-афективний компонент непрагматичного ставлення до світу природи, що є домінуючим у старших підлітків, тобто підкреслюються естетичні властивості природних об'єктів, збіг вітальних проявів з аналогічними проявами людини.

Об'єктно-прагматичний характер, властивий екологічній діяльності старших підлітків, може бути педагогічно «нейтралізований» шляхом стимулювання в них екологічного колекціонування, не пов'язаного з позбавленням життя природних об'єктів (пташині пір'їни, насіння рослин) або їхніх символів (марки «флора і фауна», фотографії). У такій діяльності, в трансформованій формі (безпечній для світу природи!), реалізується властива цьому віку потреба в добуванні «трофею», що підтверджує їх «дорослість».

Відзначається ріст симпатій старших підлітків, як хлопчиків, так і дівчаток, до «шляхетних хижаків».

Таким чином, педагогічний процес у старшому підлітковому віці є найбільш складним і носить в основному «нейтралізуючий» і коррекційний характер.

Нарешті, в юнацькому віці особливо виражене естетичне, «споглядальне» сприйняття природи, ставлення до якої носить об'єктний характер. Хоча і менш прагматично, ніж у старшому підлітковому віці, намічається підвищення рівня інтенсивності непрагматичного ставлення до природи, у якому домінує його перцептивно-афективний компонент.

Юнацький вік характеризується пошуком гармонії у світі природи, осмисленням особистої позиції у взаємовідносинах. Педагогічна стратегія для цього віку направлена на стимулювання інтелектуальної діяльності старших школярів. У результаті цього на світоглядному, абстрактному рівні формуються педагогічно бажані зв'язки в індивідуальній картині світу.

Практична взаємодія зі світом природи здійснюється шляхом оволодіння технологіями естетичного освоєння природних об'єктів: прояви почуттєво-естетичної сприйнятливості; індивідуально-значеннєвої оцінки вітальних (життєвих) станів; емоційної чуйності в ситуаціях спілкування; і, нарешті, в умінні знайти культурну форму зберігання і вираження свого враження про ці об'єкти (у малюнках, віршах, фотографіях, музиці).

Отже, психологічні особливості процесу формування екологічної свідомості в юнацькому віці детермінують концентрацію педагогічних зусиль на формуванні відповідної системи уявлень (в їх світоглядному аспекті) і на освоєнні естетичних технологій взаємодії особистості зі світом природи.

Основний методологічний принцип і механізми формування ставлення до природи.

Найважливішу роль у процесі формування екоцентричного типу екологічної свідомості особистості відіграє суб'єктивне відношення до світу природи субє'ктно-непрагматичної модальності. Уявлення про три канали формування відношення і відповідної системи психологічних механізмів дозволяє виробити відповідні педагогічні стратегії.

Так, по перцептивному каналу може формуватися потяг до природних об'єктів. Основне значення при цьому має система природних релізерів, характерних для цих природних об'єктів. Отже, у педагогічному процесі необхідно використовувати можливості самих природних об'єктів. Для демонстрації школярам або для процесу взаємодії з живими істотами пропонувати таких представників флори і фауни, що мають релізери, які викликають позитивну емоційну реакцію струнке тіло, великі очі, «приємний» спів, м'які, пухнасті, з приємним запахом).

Педагогу доцільно також акцентувати увагу школярів на відповідних властивостях тварин і рослин («Подивіться, які в нього...», «Доторкніться до нього...»). Ефективно підкреслювати елементи паралелізму з людиною як в аспекті якостей, так і в аспекті поведінкових проявів («піклується про дітей», «самовіддано захищає територію»).

Необхідно намагатися задіяти при цьому різні сенсорні системи дитини («подивися», «послухай», «торкнися»).

Реалізація основного методологічного принципу екологічної психопедагогіки в контексті дії механізмів перцептивного каналу формування суб'єктивного відношення до природних об'єктів орієнтує педагога на усвідомлений добір потенційно демонстративних природних об'єктів для взаємодії з дітьми і на актуалізацію дії позитивних стимулів. По когнітивному каналу відбувається формування інтересу особистості до світу природи. Психологічні закономірності дії стимулів когнітивного каналу визначають особливості педагогічної стратегії вихователя.

Необхідно враховувати вплив на формування екологічної відомості дитини фольклорних образів тварин і рослин, мати увазі, що навіть етична оцінка казкової поведінки живих істот відіграє значну роль у процесі розвитку відношення до інших.

Отже, запропонований дітям фольклорний матеріал повинен піддаватися відповідному аналізові та педагогічному добору. Такий аналіз припускає орієнтацію на етнопсихологічні, культурні установки стосовно живих істот.

Повідомлення школярам екологічної інформації традиційно є основним способом екологічної освіти. Однак ці дані виявляються значимими для особистості тільки тоді, коли вони емоційно забарвлені.

У цьому плані значення інформації про поведінку і доціальну організацію живих істот набагато вище від інформації про їх молекулярну, клітинну або анатомічну будову.

Одним із психологічних механізмів, на основі якого може проводитися педагогічна корекція суб'єктивного відношення особистості до світу природи, є інтелектуалізація емоцій.

Інтелектуалізація емоцій може коригуюче впливати на процес формування суб'єктно-етичного відношення. Наприклад, «хижак» після ознайомлення з книгою Ф. Моуета «Не кричіть, вовки!» - уже сприймається по іншому. Канадський натураліст, що місяцями спостерігав за поведінкою вовчої сім'ї з намету розташованого неподалік лігвища, повідомляє такі факти про поведінку цих тварин, які змушують читачів змінити своє відношення до них.

Таким чином, орієнтація на психологічні закономірності дії механізмів когнітивного каналу формування суб'єктивного відношення вимагає від педагога специфічного аналізу і відповідного добору фольклорної і наукової інформації для повідомлення школярам. Можлива ефективна корекція негативного відношення до окремих природних об'єктів на основі створення механізму інтелектуалізації емоцій.

Психологічні закономірності дії механізмів практичного каналу формування суб'єктивного відношення до світу природи також обумовлюють ряд специфічних педа­гогічних вимог.

У дитини відбувається формування схильності до взаємодії з природними об'єктами на основі дії механізмів практичного каналу, іншими словами, до натуралістичної діяльності. Найважливішою умовою тут є педагогічне формування мотивації взаємодії зі світом природи.

Психологічний аналіз свідчить, що онтогенетичний розвиток мотивації рекреаційних контактів людини з природою - це рух від конкретно-предметного до абстрактного, від матеріального до духовного; від натуралістичного колекціонування до осмислення взаємозв'язків у природі і насолоді гармонією.

Природоохоронна діяльність стає особистісно значимою і необхідною для людини лише на «вершині» такої «мотиваційної піраміди», коли вона є зовнішньою реалізацією вже сформованого відношення до природи.

Таким чином, «включення» в природоохоронну діяльність школярів, які не пройшли попередньої онтогенетичні стадії розвитку контактів з природою, не може бути педагогічно високоефективним. У процесі природоохоронної діяльності, якщо вона організується поза рекреаційним і онтогенетичним контекстом, природа сприймається об'єктно. В цьому плані психологічно не відрізняється розчищення лісу від фарбування огорож. Якщо ж для людини характерне уявлення про ліс як про складний живий організм, як про партнера взаємодії, як про суб'єкта, то розчищення стає актом «допомоги», «підтримки», проявом екологічної активності особистості. В цьому випадку природоохоронна діяльність стає емоційно насиченою і значно (пливає на особистість, виступає як ефективний фактор нормування її екологічної свідомості.

Великим психолого-педагогічним потенціалом є використання в педагогічному процесі можливості дитини одержувати «відповіді» від природних об'єктів на свою активність у відношенні до цих живих істот. Педагогу необхідно розвивати в дітях сенситивність, чутливість до цих "відповідей". При цьому доцільно використовувати елементи бігу, перекривання комунікативних систем людини і тварин (навіть рослин (!): запах, краса квіток). Потрібно стимулювати у дітях рефлексивний аналіз екологічної поведінки і нейтралізувати механізм раціоналізації неадекватних екологічних дій.

Таким чином, орієнтація на психологічні закономірності механізмів практичного каналу формування суб'єктивного відношення вимагає від педагога підвищувати сенситивність дитини до «відповідей» природних об'єктів, впливати на рефлексивне осмислення екологічної поведінки.

Уявлення про системну модель процесу формування суб'єктивного відношення особистості до природи є своєрідною "психологічною матрицею", на яку може бути накладена "педагогічна калька" відповідних методів і прийомів формування екологічної особистості.

Методологічні принципи екологічної психопедагогіки

Класифікація методологічних принципів в екологічній психопедагогіці базується на теорії можливостей Дж. Гібсона.

У найзагальнішому вигляді, можливості навколишнього світу - це те, що він дає суб'єкту, чим його забезпечує і що йому пропонує. Головна інтегральна можливість, яка дається суб'єкту навколишнім світом, - це можливість жити в ньому.

Світ природи дає особистості цілий ряд найважливіших можливостей: функції, які може виконувати взаємодія людини з довкіллям (психотерапевтична, реабілітаційна, естетична, пізнавальна), є реалізація цих можливостей. Використання таких можливостей найважливіша умова формування екологічної свідомості особистості, ефективності екологічної освіти.

З погляду Дж. Гібсона, можливість представляє особливу єдність властивостей навколишнього світу і суб'єкта, вона в однаковій мірі є фактом навколишнього світу і поведінковим фактом. Можливість має два аспекти: стимули, що надходять з навколишнього світу, і діяльність особистості, зустрічно спрямована.

Таким чином, для реалізації завдань екологічної освіти необхідно цілеспрямовано, педагогічно організувати стимули, пов'язані зі світом природи, і педагогічно організувати відповідну діяльність особистості. Відповідно, в екологічній психопедагогіці виділяють дві групи принципів: організація стимулів і організація екологічної діяльності.

З основного методологічного принципу екологічної психопедагогіки випливає необхідність в процесі формування екологічної свідомості враховувати три аспекти: задіяти всі канали формування, 2)стимулювати дію відповідних механізмів, 3)будувати педагогічний процес відповідно до індивідуальних і вікових особливостей. Тому обидві групи принципів включають три принципи, кожний з яких відбиває певний аспект.

Принципи організації стимулів.

Принцип комп­лексності стимульного впливу полягає в тому, що педагогічно доцільно організовувати вплив на особистість системи різнорідних стимулів, що охоплюють всі можливі канали формування екологічної свідомості.

Умовою реалізації даного принципу є добір комплексу стимулів, одні з яких діють по перцептивному каналу, інші - по когнітивному, треті - по практичному.

Наприклад, система уявлень про птахів формується, по-перше, на основі наукових даних про морфологію, фізіологію, екологію птахів; по-друге, на основі літературних, фольклорних, музичних, графічних і художніх творів; по-третє, на основі інформації про різноманітну діяльність людини (полювання, птахівництво і охорона птахів).

Суб'єктивне відношення до птахів формується шляхом організації впливу на особистість різних позитивних психологічних релізерів: природних (у тому числі поведінкових), соціальних, емоційно значимих екологічних фактів, «відповідей» птахів у ситуаціях спілкування особистості з ними.

Для формування стратегій і технологій діяльності, пов'язаних з орнітологічним світом, в якості специфічних стимулів можуть виступати експонати виставки декоративних птахів, зразки пташиних годівниць і штучних гнізд, інструкції до догляду за птахами.

Принцип орієнтації на актуалізуючий потенціал стимулів полягає в тому, що педагогічно доцільно організовувати вплив на особистість таких стимулів, які актуалізують певні психологічні механізми формування екологічної свідомості.

Умовами реалізації даного принципу є:

Яскравість природних об'єктів, що демонструються, їх позитивне емоційне сприйняття; 2) індивідуалізованість природних об'єктів; 3)наявність у них факторів (як морфологічних, так і поведінкових), які сприяють встановленню паралелізму з людиною.

Наприклад, при формуванні системи уявлень про птахів, у якості базового природного об'єкта доцільно використовувати «симпатичних», таких, як папуга, синиця, шпак. Спосіб життя птахів краще розкривати як проблеми, які постають перед обраним конкретним птахом протягом календарного року (умова індивідуалізованості), акцентувати її вітальні прояви і соціальні контакти (умова паралелізму).

При формуванні суб'єктивного відношення до птахів, з огляду на ефект первинності, доцільно організовувати контакти з такими птахами, які мають комплекс психологічних релізерів, переважно позитивної модальності - природних, соціальних, «відповідей». При цьому організація стимулів на основі умов паралелізму та індивідуалізованості дозволяє «включати» такі психологічні механізми, як суб'єктифікація, інтелектуалізація емоцій.

У процесі освоєння технологій взаємодії необхідно виконання зазначених умов. Наприклад, підгодовування взимку конкретних, персонально впізнаних птахів («Наша синичка прилетіла!»), актуалізує психологічні механізми формування екологічної свідомості.

Принцип орієнтації на сенситивність до стимулів полягає в тому, що педагогічно доцільно організовувати вплив стимулів на особистість з урахуванням її індивідуальних, вікових, професійних особливостей, які детермінують міру значимості стимулів.

Умовою реалізації даного принципу є чітка відповідність стимулів і індивідуальної готовності даної особистості (або соціально-вікової групи) до сприйняття.

При формуванні системи уявлень варто орієнтуватися на індивідуальну значимість інформації.

Велике значення має реалізація даного принципу при формуванні суб'єктивних відношень. Так, для дошкільників і молодших школярів найбільш важливими об'єктами є великі, яскраві, добре знайомі, для підлітків - денні хижаки, що символізують силу і шляхетність - якості, привабливі для підлітків (орел, сокіл), а для старшокласників - птахи, що володіють цікавою поведінкою, винятковими особливостями (колібрі, пінгвіни).

Освоєння технологій також будується з урахуванням сенситивності особистості до стимулів. Наприклад, якщо для більшості школярів інформація про нюанси розведення папужок є практично байдужою, то для юних натуралістів представляє великий інтерес.

Принципи організації екологічної діяльності.

Принцип гетерогенності екологічної діяльності полягає в тому, що педагогічно доцільне включення особистості в максимально різноманітну діяльність, пов'язану зі світом природи .

Умовами реалізації даного принципу є:

1) педагогічна організація різноманітної діяльності, яка репрезентує образи природних об'єктів, сформованих в особистості; 2)освоєння особистістю різноманітних технологій взаємодії з природними об'єктами. Іншими словами, мова йде про різнорідні реальні та ідеальні взаємодії особистості зі світом природи.

Поглиблення уявлень, формування відношень особистості до природних об'єктів відбувається в процесі різноманітних уявлень сформованих образів світу природи: у малюнку, творі, ліпленні, вірші, пластичній мініатюрі, науковому рефераті.

У сфері формування технологій доцільна педагогічна організація освоєння різних типів, в залежності від специфічних вимог, детермінованих різними природними об'єктами: акваріумістика, квітництво, садження дерев, підгодівля птахів.

Принцип формуючої спрямованості екологічної діяльності полягає в тому, що педагогічно доцільно включення особистості в таку діяльність, яка актуалізує, «запускає» психологічні механізми формування екологічної свідомості.

Умовами реалізації даного принципу є:

Пріоритет непрагматичної безпосередньої взаємодії особистості з природними об'єктами; 2)актуалізація в такій діяльності механізмів емпатії, ідентифікації, рефлексії тощо; 3) принципове уникнення ситуацій деструктивної діяльності стосовно природних об'єктів.

У сфері формування уявлень, на основі даних обліку птахів, наприклад, можна запропонувати провести аналіз динаміки гніздування білого лелеки за останні десять років. У процесі такого аналізу школярі виявлять тенденцію скорочення кількості гнізд, «відкриють», що це пов'язано з необережною діяльністю людини. В процесі даної аналітичної діяльності «включаються» лабілізуючі механізми, які коректують образ світу особистості.

При формуванні суб'єктивних відношень до птахів можна, наприклад, запропонувати придумати для них назви, які б викликали симпатію («дятел - старанний», «грак шляхетний»). Виконання цього завдання стимулює механізми суб'єктифікації, що обумовлює формування відношення до птахів, яке характеризується суб'єктною модальністю.

Даний принцип передбачає пріоритет таких стратегій і технологій взаємодії з світом природи, які забезпечують тісний контакт особистості з природним об'єктом, його партнерський характер, процес спілкування. Наприклад, навчання папужки проголошенню фраз представляється ефективним.

Відповідно до даного принципу, перевага надається тим видам діяльності, які забезпечують формування екологічної особистості, педагогічно спрямовані на саму особистість, а не тільки на світ природи.

Принцип індивідуальної психологічної адекватності екологічної діяльності полягає в тому, щоб педагогічно доцільна організація такої діяльності відповідала специфічним психологічним особливостям особистості. Умовою реалізації даного принципу є включення особистості в діяльність, що відповідає існуючій у неї домінуючій мотивації. Відповідно до цього принципу, наприклад, для молодших школярів переважно організується діяльність по вивченню птахів, спостереженню за ними, для молодших і середніх підлітків - діяльність по освоєнню технологій утримання птахів, біотехнічних технологій; для старших підлітків - колекційна діяльність; для старшокласників - діяльність по естетичному освоєнню світу птахів.

Наведені принципи регулюють педагогічну діяльність по формуванню системи екологічних уявлень, суб'єктивного відношення і стратегій та технологій взаємодії у відношенні окремих природних об'єктів або їхніх груп, категорій. Але для формування екологічної свідомості, здійснення цілей екологічної освіти необхідно сформувати їх у відношенні до всіх природних об'єктів, тобто природи в цілому. З цього випливає сьомий принцип екологічної психопедагогіки.

Принцип гетерогенності природних об'єктів полягає в тому, що педагогічно доцільно організовувати взаємодію особистості з різноманітними природними об'єктами, які представляють різні їх категорії: царства, типи, класи. Іншими словами, повинні бути подані найрізноманітніші природні об'єкти.

При взаємодії з природним об'єктом формуються уявлення, складається суб'єктивне відношення, освоюються відповідні технології. Це переноситься на інші подібні природні об'єкти, а на основі синтезу уявлень, відношень і технологій, відповідних різним категоріям природних об'єктів, формується екологічна свідомість особистості, яка відображає світ природи в цілому.

Наприклад, уявлення людини про свого хвилястого папужку, суб'єктивне відношення до нього, освоєні технології його утримання - є основою, на якій формуються уявлення про всіх папуг, відношення до них, що відповідають технології екологічної діяльності. Далі це переноситься на всіх птахів, царство тварин, світ природи в цілому. Чим з більшою кількістю різноманітних природних об'єктів взаємодіє людина, чим більш адекватним стає її особистий відбиток світу природи.

Методичні принципи і методи екологічної психопедагогіки

В екологічній психопедагогіці, відповідно до трьох підструктур екологічної свідомості, виділяються три групи методів: 1) формування екологічних уявлень, 2) формування об'єктивного відношення до природи, 3) формування стратегій технологій взаємодії з природою.

Всередині кожної групи виділяються також три підгрупи: одна підгрупа - методи, переважно пов'язані з формуванням даної підструктури; дві інші підгрупи - методи, поряд з формуванням даної підструктури, пов'язані також з формуванням однієї з двох підструктур. Розглянуті 9 методів ілюструватимуть кожну підгрупу, які в свою чергу включають цілий ряд відповідних методів.)

Таким чином, система методів екологічної психопедагогіки носить динамічний характер: кожний метод може «перетікати» з однієї підгрупи в іншу в залежності від тих акцентів, які будуть зроблені при його використанні.

Кожна група методів ґрунтується на методологічному принципі, який регулює конструювання і використання цих методів в екологічній освіті. Так, принцип формування образів думок регулює використання методів, які формують систему екологічних уявлень; принцип; суб'єктифікації - суб'єктивного відношення до природних об'єктів; принцип коактивності з світом природи - стратегій і технологій екологічної діяльності.

Методи формування підструктури екологічних уявлень

Принцип формування образів думок. Даний принцип обумовлює використання в педагогічному процесі таких методів, які формують систему екологічних уявлень особистості на основі наукової інформації, творів мистецтва, аналізі лінгвістичного матеріалу, різних філософських теорій.

Метод екологічної лабілізації полягає в цілеспрямованому педагогічному впливі на визначені взаємозв'язки в образі світу особистості, в результаті якого виникає психологічний дискомфорт, обумовлений розумінням, яке відкрило неефективність сформованих (традиційних) стратегій екологічної діяльності [96].

Лабілізуючі прийоми можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, при створенні біотопних експозицій в одному біологічному музеї, навмисно «вводилися» у природний ландшафт декілька розкиданих недокурків, обривки молочного пакета. Дуже цікавими були реакції відвідувачів, які, милуючись «прекрасним природним пейзажем», раптом помічали ці «прикраси». Люди вже були «запрограмовані» на милування, а сміття в експозиції блокувало цей процес. Саме в малому об'ємі музейної вітрини особливо гостро відчувалася неприродність, чужерідність цих слідів індивідуальної людської діяльності. Відвідувачі відчували дискомфорт, у них починалися лабілізаційні процеси.

Поряд із формуванням екологічних уявлень, використання даного методу впливає на підструктуру стратегій і технологій взаємодії зі світом природи.

Метод екологічних асоціацій полягає в педагогічній актуалізації асоціативних зв'язків між різними образами в контексті поставленої перед особистістю проблеми. Метод асоціацій спрямований на збагачення і поглиблення уявлень особистості про природні об'єкти і світ природи [115].

Прикладами використання методу асоціацій у формуванні екологічних уявлень можуть служити: екологічна піраміда, ланцюги харчування, танці бджіл, шлюбний сезон у тварин [85,100].

Метод асоціацій часто використовується для встановлення певної аналогії між природними проявами природних об'єктів і відповідними соціальними проявами. Образ думок, який формується при цьому, сприяє більш повному, різнобічному розвиткові уявлення особистості про досліджуваний феномен.

Даний метод переважно пов'язаний саме з формуванням підструктури екологічних уявлень.

Метод художньої репрезентації природних об'єктів полягає у формуванні образів думок природних об'єктів засобами мистецтва.

Відповідно до даного методу екологічні уявлення особистості формуються не тільки на основі інформації наукового характеру, але й у великій мірі на основі літературних творів, образотворчого мистецтва, музики. Наприклад, уявлення особистості про ліс, безумовно, буде більш адекватним, якщо поряд з ботанічною, зоологічною, географічною та іншою науковою інформацією, воно буде поглиблюватися засобами мистецтва. Це вірші, казки, відповідні уривки з класичних літературних творів, творчість письменників-натуралістів, лісові пейзажі художників, різьбярство по дереву, музичні п'єси. Такий комплекс образів лісу, що відбиває все різноманіття його сприйняття людиною, дозволяє формувати більш глибоке уявлення про нього.

Особливо важливо, що таке уявлення не виявляється «сухим», чисто синтетичним, стимулює суб'єктивну значимість лісу для особистості, формує високоінтенсивне відношення до нього. Ліс представляється особистості не тільки «лісовим біоценозом», а вже як Світ лісу.

Використання даного методу, поряд з формуванням підструктури екологічних уявлень, впливає на підструктуру суб'єктивного відношення до природи.

Методи формування суб'єктивного відношення до природи.

Принцип суб'єктифікації природних об'єктів. Даний принцип обумовлює використання в педагогічному процесі методів, які сприяють формуванню суб'єктної модальності відношення до природи, передбачає стимулювання дії механізмів суб'єктифікації, що дозволяють природним об'єктам відкритися особистості в якості суб'єктів, які приводять до формування «суб'єктної установки» стосовно них. . Це кардинально змінює характер взаємодії, вибір стратегій і технологій екологічної діяльності.

Метод екологічної ідентифікації полягає в педагогічній актуалізації постановки особистістю себе на місце природного об'єкта, занурення в ситуацію, обставини, в яких він знаходиться.

Цей метод стимулює процес психологічного моделювання станів природних об'єктів, сприяє кращому розумінню цих станів, поглиблюючи тим самим уявлення особистості про даний природний об'єкт. Крім того, метод екологічної ідентифікації актуалізує поведінку стосовно природних об'єктів.

Використання даного методу, поряд з формуванням підструктури суб'єктивного відношення до природи, впливає на підструктуру екологічних уявлень.

Метод екологічної емпатії полягає в педагогічній актуалізації співпереживання особистістю стану природного об'єкта, а також співчуття йому.

Даний метод стимулює проекцію, переживання станів рослини або тварини, через ототожнення з ним (співпереживання), а також переживання власних емоцій і почуттів з приводу стану природних об'єктів (співчуття). На основі психологічних механізмів, що актуалізуються даним методом, формується суб'єктифікація природних об'єктів.

Метод екологічної емпатії припускає використання питань, які актуалізують прояв емпатії до живих істот: «Що він зараз відчуває?», «Який в нього зараз настрій? », «Йому хочеться спати? А може йому сумно?».

Даний метод переважно пов'язаний саме з формуванням підструктури суб'єктивного відношення до природи.

Метод екологічної рефлексії полягає в педагогічній актуалізації самоаналізу особистістю своїх дій і вчинків, спрямованих на світ природи, з погляду їх екологічної доцільності.

Даний метод, відповідно до принципу суб'єктифікації природних об'єктів, стимулює усвідомлення особистістю того, як її поведінка могла б «виглядати» з погляду природних об'єктів. Цей метод має важливе значення в корекції стратегій і створенні мотивації удосконалення індивідуальних технологій взаємодії з природними об'єктами.

Наприклад, якщо школяр забув вчасно полити свої кімнатні рослини, то йому можна поставити запитання: «Ще вони могли б про тебе подумати?». З погляду рослин він безумовно, «виглядає» як безвідповідальна, жорстока людина яка піддала їх «катуванню спрагою».

Використання даного методу, поряд із формуванням суб'єктивного відношення до природи, впливає і ні підструктуру стратегій і технологій взаємодії зі світом природи.

Методи формування стратегій і технологій взаємодії з природою.

Принцип коактивності зі світом природи. Цей принцип обумовлює використання в педагогічному процесі таких методів, які сприяють формуванню екологічно доцільних стратегій і технологій екологічної діяльності.

Даний принцип передбачає стимулювання стратегії допомоги світу природи та освоєння відповідних технологій, які дозволяють особистості «бути спільником» в житті самої природи, процесах, що протікають у ній. Це турбота про мальків, що залишилися в калюжі, яка пересихає, і виготовлення годівниці для птахів, і посадка дерев на вирубці.

Важливо застосовувати методи, які дозволяють організовувати і координувати екологічну діяльність школярів і методи, що стимулюють підвищення власної екологічної компетентності.

Метод екологічних експектацій полягає в педагогічній актуалізації чекань майбутніх контактів особистості зі світом природи.

Особистість заздалегідь технологічно готується до зустрічі з природними об'єктами. Це стимулює суб'єктифікацію природних об'єктів ще до безпосередньої взаємодії особистості з ними.

Використання даного методу, поряд з формуванням стратегій і технологій взаємодії з природою, впливає на підструктуру суб'єктивного відношення до природи.

Метод ритуалізації екологічної діяльності полягає в педагогічній організації ритуалів і традицій, пов'язаних з діяльністю, спрямованою на світ природи.

Даний метод дозволяє створити мотивацію екологічної активності особистості, регулювати стратегії екологічної діяльності, стимулювати удосконалювання технологій цієї діяльності.

Ритуалізація, заснована на ексцентричній ідеології, обумовлює вибір особистістю стратегії співучасті, співробітництва з світом природи, здійснюваної за допомогою відповідних технологій.

Даний метод дозволяє мотивувати і структурувати діяльність школярів шляхом організації екологічних клубів загонів, рухів. Важливими умовами реалізації цього методу наявність відповідної символіки (емблема, прапор, девіз нагороди), ієрархії (звання і привілеї), статуту.

Даний метод переважно пов'язаний з формуванням підструктури стратегій і технологій взаємодії з природою.

Метод екологічної турботи полягає в педагогічній актуалізації екологічної активності особистості, спрямованої на надання допомоги і сприяння природним об'єктам, особливо у важких для них ситуаціях.

Даний метод стимулює прояв співчуття, співучасті, підтримки, піклування, тобто діяльної участі в життєвих ситуаціях природних об'єктів. При цьому, у контексті турботи про світ природи, особистість намагається підвищити свою екологічну компетентність.

Використання даного методу, поряд з формуванням стратегій і технологій взаємодії з природою, впливає на підструктуру екологічних уявлень.

Етапи формування екологічної особистості

Процес формування екологічної особистості проходить декілька етапів.

На першому етапі відбувається її лабілізація. в результаті якої людина починає переконуватися в неадекватності своїх об'єктно-прагматичних стратегій екологічної поведінки, сприймати їх як значна особиста поразка, бажання перебороти який викликає готовність до засвоєння нових стратегій і відповідних технологій.

На другому етапі в процесі екологічної діяльності освоюються адекватні технології взаємодії з природними об'єктами. В результаті відбувається інтеріорізація суспільно вироблених уявлень про екологічну доцільність, причому особистість набуває відповідних операційних засобів для реалізації свого нового відношення.

На другому етапі складаються передумови для переходу від одностороннього впливу на природу до взаємодії з нею: реакції природних об'єктів на активність особистості починають суб'єктивно інтерпретуватися як «відповіді природи», які через механізм рефлексії коректують поведінку.

Нарешті, на третьому етапі в результаті суб'єктифікації природні об'єкти починають осмислюватися і сприйматися як рівноправні партнери по взаємодії. Людина перестає сприймати себе відокремленою від природи, а відчуває себе її частиною. Особистість, що володіє подібним гармонічним способом світу, і є екологічна особистість.

Психологічна включеність у світ природи, суб'єктне сприйняття природних об'єктів і велика міра прагнення до непрагматичної взаємодії збігається з типом екологічної свідомості, властивої культурі Сходу.

Таким чином, напрошується висновок, що Заходу варто запозичати східні філософські принципи і традиційні для Сходу технології взаємодії зі світом природи, щоб домогтися аналогічних результатів. Однак існують принципові «ментальні» розходження, які визначають «педагогічний глухий кут» подібної стратегії.

Для філософсько-релігійної світоглядної системи Сходу споконвічно характерна суб'єкт-об'єктна нерозділеність у сприйнятті світу. Більше того, цілий ряд методик особистісного удосконалювання передбачає зниження почуття власної суб'єктності, «розчинення свого Я», злиття з навколишнім світом. Досить згадати один із основних принципів східних єдиноборств: забути своє «Я», психологічно злитися з суперником, стати з ним елементами однієї системи). З іншого боку, всі живі істоти представляються рівноцінними складовими Всесвіту, гідними поваги і милування. З погляду суб'єкт-об'єктної парадигми ці об'єкти вважаються суб'єктами.

Таким чином, можна констатувати, що для східного світосприймання властивий «зустрічний процес»: з одного боку, зниження власної суб'єктності особистості, з іншого, суб'єктне сприйняття світу природи.

Така динамічна гармонія між рівнем почуття власної суб'єктності і суб'єктності світу природи сприяє психологічній включеності у світ природи і непрагматичному відношенню до нього.

Для Заходу, з властивим йому індивідуалістичним типом свідомості, характерна постійна необхідність у підтвердженні особистої суб'єктності. Процес історичного розвитку західного типу світосприймання - це процес постійного посилення особистої суб'єктності, причому світ природи служив об'єктним фоном, «трампліном», від якого люди прагнули психологічно відштовхнутися. Протиставлення власної суб'єктності об'єктному світу природи дозволяло підсилювати почуття власної значимості, винятковості «Я».

Таким чином, педагогічні прийоми, спрямовані на зниження особистої суб'єктності, на наближення її рівня до рівня світу природи, суперечать основним канонам західного світосприймання, викликають неусвідомлений психологічний протест, блокування і, природньо, були б малоефективними. Отже, для західної свідомості залишається тільки один напрямок - динамічного зближення рівнів сприйманої суб'єктності особистості і світу природи, підвищення суб'єктності останнього, тобто педагогічно організована суб'єктифікація природних об'єктів.

Висновок

1. Головний методологічний принцип екологічної психопедагогіки полягає у відповідності педагогічного процесу екологічної освіти психологічному процесу формування екологічної свідомості.

2. Класифікація методологічних принципів в екологічній психопедагогіці базується на теорії можливостей Д. Ж. Гібсона, яка ґрунтується на двох групах принципів: організації стимулів і організації екологічної діяльності.

3. Принципи організації стимулів об'єднують такі положення: принцип комплексності, стимульного впливу, принцип орієнтації на актуалізуючий потенціал стимулів, принцип орієнтації на сенситивність до стимулів. До принципів організації екологічної діяльності відносять: принцип гетерогенності, принцип формуючої направленості, принцип індивідуальної психологічної адекватності. Загальним принципом є принцип гетерогенності об'єктів.

4. Відповідно до трьох під структур екологічної підсвідомості відокремлюють три групи методів. Кожна група методів грунтується на певному методологічному принципі, який регулює використання цих методів. Принцип формування відповідних образів координує використання методів, які розвивають систему екологічних уявлень; принцип суб'єктифікації - суб'єктного ставлення до об'єктів природи; принцип коактивності з світом природи - стратегій та технологій екологічної діяльності.

5. Формування екологічних уявлень відбувається при використанні таких методів: екологічної лабілізації, екологічних асоціацій, художньої репрезентації об’єктів природи. Формування суб'єктивного ставлення до світу природи досягається завдяки таким методам: екологічної ідентифікації, екологічної емпатії, екологічної рефлексії. Формування стратегій і технологій взаємодії з світом природи забезпечується методами екологічної експектації, ритуалізації екологічної діяльності.

6. Процес формування екологічної особистості охоплює три етапи: а) лабілізація, б) освоєння адекватних екологічних технологій, в) суб'єктифікація об'єктів природи. Формування екологічної особистості в системі екологічної освіти Заходу повинно ґрунтуватися на технологіях екологізації особистості, які адекватні особливостям західного світосприйняття.