Тема 5. Зміст педагогічного процесу у формуванні екологічної свідомості особистості

Зміст екологічної освіти в сфері формування екологічних уявлень особистості

Першим завданням екологічної освіти є формування в особистості системи адекватних екологічних уявлень.

Найважливішою характеристикою екологічної особистості є психологічна включеність у світ природи, що, з позицій екологічної психопедагогіки, найбільшою мірою обумовлена існуючою в ній системою екологічних уявлень .

Відповідно до цього, головним орієнтиром при вирішенні даного завдання екологічної освіти є формування в особистості розуміння єдності людини і природи, що базується на таких основних положеннях.

Уявлення про складність системи внутрішніх взаємозв'язків у природі.

Кожний елемент природи взаємопов'язаний з іншими. Будь-який вплив на один з компонентів неминуче змінює безліч інших.

Уявлення про природу як про єдине ціле є базовим положенням. Глибоке розуміння цього має найсильніший вплив на формування психологічної включеності особистості у світ природи.

Слід зазначити, що поняття «рівновага в природі» є не зовсім вдалим. По-перше, породжувана ним асоціація (терези, які врівноважуються) представляє екологічні зв'язки як лінійні, горизонтальні, хоча ці зв'язки в реальності мають характер піраміди, що і фіксується прийнятим в екології поняттям «біотична піраміда». По-друге, образ думок, який формується під його впливом, припускає, що зрушені з точки рівноваги терези ніколи не пізно зрівноважити. В той час, як через поняття біотичної піраміди можна формувати образ думок своєрідного «карткового будиночку», який повністю руйнується, якщо вийняти хоча б один елемент.

Нагадаємо коротко сутність біотичної піраміди, уявлення про яку необхідно сформувати у особистості.

Рослини, які поглинають сонячну енергію, спираються на самий найскладніший щабель піраміди - грунт. Щабель, на якому розташовані комахи, спирається на рослини; щабель птахів і дрібних хижаків - на комах і т.д. На вершині піраміди знаходяться великі хижаки.

Види, які складають один щабель, об'єднані типом харчування. Представники кожного наступного щабля залежать від попередніх, які постачають тільки їжу і схованку. Кількість щаблів зменшується знизу вверх. Так, на кожного хижака припадає сотні особин його потенційної здобичі, мільйони комах, незліченна кількість рослин. Людина екологічно знаходиться на одному із проміжних щаблів.

Зв'язки передачі енергії від рослин, що її одержують, до наступних щаблів піраміди називаються ланцюгами харчування. Наприклад, таким ланцюгом харчування є послідовність: грунт - осика - лось - первісний мисливець, що в даний час перетворився в ланцюг: грунт - конюшина - корова - селянин.

Найважливішим, із погляду екологічної освіти, є уявлення про те, що кожний вид, включаючи і людину, - це ланка багатьох ланцюгів харчування. Смерть організмів і їх розкладання повертають енергію в грунт - так починається новий цикл.

Якщо на початку розвитку біосфери піраміда була низькою і дуже широкою, а ланцюги харчування короткими і простими, то потім, в процесі еволюції, додавалися щабель за щаблем, ланка за ланкою. Людина - це лише одне з тисяч доповнень, які ускладнюють біотичну піраміду і роблять її більш різноманітною. Зміна однієї частини системи неминуче приводить до змін інших її частин і ланцюгів, змушує організми пристосовуватися до нових умов. Після руйнівних впливів система екологічних зв'язків згодом так чи інакше відновлюється, але, як правило, на більш низькому рівні організації. Сучасна людина здатна так впливати на біотичну піраміду, як не впливав на неї багато тисячоріч жодний іншій біологічний вид: вона не має «досвіду» пристосування до змін такого масштабу .

При цьому, як виявилося, наука на сьогоднішній день ще здатна дати повний системний прогноз наслідків таких змін, які стають неочікуваними і навіть трагічними .

Безліч прикладів аналізу непередбачених наслідків вторгнення людини в біотичні зв'язки приводиться в екологічній літературі (ввезення кроликів в Австралію, тотальне винищування вовків і хижих птахів у Європі).

Таким чином, уявлення про складність системи внутрішніх взаємозв'язків у природі дозволяє особистості зрозуміти єдність людей і природи на спільному екосистемному рівні.

Уявлення про енергетичний обмін між техносферою і біосферою.

Вся історія людства, технічного прогресу - це історія поглиблення протиріччя між загальним екологічним законом, відповідно до якого всі природні істоти пристосовуються до еволюційно сформованого середовища їх проживання, і поведінковими стратегіями людини, яка активно пристосовує середовище свого проживання. Людина оточила себе антропогенним штучним : середовищем, «другою природою», створивши техносферу, яка стала потужним енергетичним фактором планетарного масштабу .

Технологічна могутність людства породила поширену ілюзію, яка полягає в уявленні про розділеність і незалежність розвитку антропогенної техносфери, з одного боку, і еволюції світу природи, біосфери - з іншого. Наслідком такого уявлення є пануюча стратегія розвитку суспільства, яка покликана поліпшити умови життя людини, підвищити комфортність її побуту, кількість і якість їжі.

Логіка самодостатності техносфери, доведена до гротеску у творах письменників-фантастів, виглядає приблизно так: не вистачить природних продуктів - будемо робити синтетичну їжу; не буде чистого повітря - будемо ходити в спеціальних скафандрах; та й взагалі, побудуємо підземні міста з люмінесцентними «сонцями»!

На жаль, і така логіка багатьом не здається абсурдною Уявлення про можливість самоізоляції людства під захистом техносфери не тільки безглузде, але і просто помилкове з погляду екології. Енергетичного обміну між техносферою і біосферою екологічно не уникнути. Кожна людина об'єктивно включена в цей енергообмін, про що вона повинна мати адекватне уявлення.

Будь-який технологічний процес починається з вилучення речовини та енергії з природи, потім супроводжується їх транспортуванням, переробкою і закінчується виділенням непотрібних відходів - викидом їх назад в атмосферу. Отже, існують не два взаємозалежні енергетичні цикли - один у біосфері, а іншій у техносфері, один спільний енергетичний обмін.

Вилучені з природи ресурси засвоюються на 2-10%, а 90-98% (!) складають викиди в біосферу відходів їх переробки. Причому ці відходи не розкладаються на вихідні речовини, а становлять комплекси, які не підлягають засвоєнню в біосфері, тобто забруднюють її. Природа перетворюється в смітник енергетичного і фізичного сміття.

У результаті експансії антропогенних викидів у біосфері відбуваються неминучі зміни, які викликають деформацію якості елементів і властивостей середовища. Такі процеси є екологічними факторами для кожної людини як біологічної істоти: чистота води і повітря, рівень радіації і шуму, спектр сонячного світла. В багатьох випадках параметри цих факторів перевершують критичні рівні і стають смертоносними для людини. Концентровані і масштабні порушення життєво важливих екологічних факторів називають екологічними катастрофами .

На даний час кожна людина використовує необхідні ресурси в «забрудненому» вигляді. В результаті люди менше живуть, частіше хворіють, народжуються діти-інваліди. Така ситуація називається екологічною кризою .

Таким чином, уявлення про енергетичний обмін між техносферою і біосферою дозволяє особистості зрозуміти єдність людей і природи на рівні людини як біологічного організму.

Уявлення про світ природи як про духовну цінність.

Панування в суспільній екологічній свідомості ентропоцентричної парадигми обумовлює абсолютне домінування розгляду цінності природи тільки з економічної точки зору. Ідея необхідності охорони природи, відповідно, спирається на економічну логіку - логіку заощадження «природних ресурсів», як різновиду економічних ресурсів. Однак більшість природних об'єктів не мають економічної цінності для людини. Дослідження показали, що тільки приблизно 5% видів рослин і тварин можуть з'їдатися, продаватися або вживатися в економічних цілях. Наприклад, на початку століття було відзначено, що птахи, які співають, починають зникати. Орнітологи кинулися їм на допомогу, наводячи, не надто переконливі, з погляду науки, але абсолютно психологічно вивірені розрахунки, відповідно до яких, комахи буквально з'їдять людство, якщо птахи не будуть контролювати їх чисельність.

Подібні доводи зустрічаються в сучасній школі, коли виготовлення шпаківень аргументується значенням шпаків у знищенні садових і городніх шкідників. Характерно, що при цьому замовчується про кількість плодів, покльованих зграями шпаків. Насправді, шпак просто симпатичний людям: шпак - «символ весни» (архетипічний соціальний психологічний релізер); він радісно співає і здатний наслідувати антропогенні звуки: скрип дверей, працюючий трактор і навіть людський голос (аудіальний природний релізер); нарешті, він просто дуже красивий (візуальний природний релізер), і, головне, живучи поруч із людиною, він не боїться її і дозволяє милуватися собою з близької відстані (поведінковий релізер).

Але того, що шпак просто симпатичний, виявляється замало, це ще недостатня підстава, щоб він мав право на турботу, і школярам доводяться аргументи про його економічну корисність.

Формування у школярів уявлення про світ природи як про духовну цінність має в педагогіці давні традиції (Я. А. Коменський, Ж.-Ж. Руссо та ін.). «Називайте мене варваром у педагогіці, писав К. Д.Ушинський, але я виніс із вражень мого життя глибоке переконання що прекрасний ландшафт має такий величезний виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко суперничати впливу педагога».

Таким чином, уявлення про світ природи як про духовну цінність дозволяє особистості відчути єдність людей і природи на психологічному, особистісному рівні

Уявлення про взаємозв'язок природних умов та розвитку суспільства

У суспільній свідомості панує уявлення про абсолютну незалежність суспільства від природних умов. Якщо можливість впливу різних екологічних факторів на організм людини люди ще якось готові визнати (завдяки зусиллям з екологічної освіти), то точка зору, відповідно до якої існує вплив природної сфери на розвиток суспільства в цілому: на соціальні, політичні, економічні і т.д. процеси, - здається їм абсурдом. Більше того, така система уявлень підкріплювалася авторитетом науки, пронизаної духом картезіанства: дослідження з даної проблеми оголошувалися «біологізаторськими», а самі дослідники звинувачувалися в «непорозумінні соціально-історичної детермінованості суспіль­ного розвитку». Проте для неупередженої людини наявність такого впливу досить очевидна.

• По-перше, природні умови в значній мірі визначали специфіку історичного розвитку суспільства. Наприклад, усі перші людські цивілізації (Єгипет, Межиріччя, Древня Індія, Древній Китай) виникли уздовж великих рік, .без яких на той час було неможливе землеробство [102]. І надалі, міста будувалися, в основному, саме на берегах рік: Рим на Тибрі, Київ на Дніпрі, Париж на Сені, Лондон на Темзі.

Природні умови істотно впливали на різні історичні події. Золото земель інків драматизувало колонізацію Америки. Новгороду вдалося уцілити під час походів Батия тому, що монголо-татарська кіннота не змогла пройти по весняній болотній драговині, що відокремлювала новгородську землю від середньоруських князівств. Тонкий лід Чудського озера допоміг одержати руським дружинам перемогу над лицарями Тевтонського ордена. Холодна зима 1812 р. була вагомим «аргументом», що сприяв прийняттю Наполеоном рішення покинути Москву. Острівне положення Англії дозволило їй уникнути в Другій світовій війні долі інших європейських країн.

• По-друге, природні умови істотно впливають на характер економічного розвитку суспільства. Так, Арабським Еміратам, що володіють величезними нафтовими ресурсами, не потрібно особливих зусиль, щоб мати один з найвищих у світі рівнів життя: досить лише займатися експортом нафти. Японія, яка позбавлена багатьох матеріальних ресурсів, була змушена розвивати наукоємні технології і тому істотно випереджає в цьому плані інші країни [80].

• По-третє, природні умови впливають на політичний розвиток суспільства. У Древній Греції, яка охоплювала ізольовані горами долини, утворився ряд самостійних «замкнутих держав (Ольвія, Спарта тощо.) з специфічною тюрмою державного устрою - поліс (єдність міста і навколишньої місцевості). Відокремленість Тайваню протокою від материка створила умови для формування на цьому острові принципово іншої політичної системи, ніж на території Китаю.

• По-четверте, природні умови мають визначний вплив і на особливості культурного розвитку суспільства Клімат Середньої Азії сприяв виникненню там особливої культурної традиції – чайних церемоній. Згадуване вже острівне положення Англії обумовлювало існуючу довгий час ізольованість жителів цієї країни від культурного впливу інших народів, наслідком чого став всесвітньо відомий британський консерватизм. У мові ескімосів Гренландії, для яких сніг є найважливішим фактором, що визначає спосіб життя, існує більш 20 різних слів, що характеризують сніг.

Таким чином, уявлення про взаємозв'язок природних умов і розвитку суспільства дозволяє особистості зрозуміти єдність людей і природи на рівні соціуму.

У цілому, формування системи екологічних уявлень, дозволяє домогтися розуміння особистістю єдності людини і природи, що приводить до її психологічної включеності у світ природи.

Зміст екологічної освіти у сфері формування відношення особистості до світу природи

Другим завданням екологічної освіти є формування в особистості суб'єктивного ставлення до природи.

Найважливішою характеристикою екологічної особистості є суб'єктне сприйняття природних об'єктів, яке з позицій екологічної психопедагогіки найбільшою мірою складається в процесі формування суб'єктивного ставлення до природи.

Відповідно до цього, головним педагогічним орієнтиром при вирішенні даного завдання екологічної освіти є необхідність домогтися того, щоб:

• природні об'єкти відносилися особистістю до сфери «людського», рівного їй у самоцінності, і взаємодія з ними включалася в сферу дії етичних норм та правил;

• природні об'єкти могли виступати для особистості в ролі референтних осіб, які змінюють її погляди, ставлення до себе, речей природи, інших людей;

• природні об'єкти могли виступати для особистості в якості повноправних партнерів по спілкуванню і спільній діяльності.

Поряд з формуванням суб'єктної модальності відношення, необхідно приділяти увагу і формуванню кількісних параметрів відношення .

Формування базових параметрів відношення особистості до природи.

Специфіка суб'єктивного відношення до світу природи може бути відображена шляхом змістовного опису таких його базових параметрів, як широта, інтенсивність і ступінь усвідомленості відношення.

• Широта ставлення до природи. Формування широти ставлення обумовлює необхідність організації педагогічного процесу таким чином, щоб включити до суб'єктивного простору особистості якнайбільше природних об'єктів.

Формування широти ставлення не повинно зводитися тільки до підвищення екологічної ерудиції школярів. Важливо, щоб для дитини природні об'єкти стали особисто значимими, щоб стосовно них виявлялися почуття дитини. Про високий показник широти ставлення до світу природи можна говорити, коли дитина виявляє емпатію до великої кількості природних об'єктів, здатна ідентифікувати себе з ними.

Якщо при низькому показнику широти дитина емоційно прив'язана тільки до своєї тварини або рослини, то при високому - його потяг, інтерес і схильність поширюються на багатьох тварин, різні рослини і неживі природні об'єкти. Чим більше таких особисто значимих об'єктів включено в суб'єктивний простір ставлення до природи, тим вище показник параметра широти.

Високий параметр широти ставлення до природи обумовлює також і розширення індивідуального екологічного простору особистості - простору, який є для людини особисто значимим, за порядок у якому вона почуває себе персонально відповідальною. Для когось це може бути тільки підвіконня, на якому в ідеальній чистоті і доглянутості зростають улюблені кактуси. Для іншого - газон і клумба під вікном. Третього турбує стан міського парку. Четвертий турбується охороною «рідної природи», але байдужий до долі світу природи в Африці або Південній Америці. І, нарешті, для розвинутої особистості індивідуальним екологічним простором є вся планета і навіть космос. Поняття «індивідуальний екологічний простір» може бути розкрите на такому реальному прикладі. Група школярів утримувала живий куток в ідеальному порядку. Однак сміття з живого кутка викидалося учнями на шкільний двір, поки цього не бачили педагоги. Індивідуальний екологічний простір цих учнів обмежувався стінами живого кутка, а двір був «чужий», «нічиєю територією», особисто не значимою.

Таким чином, чим більше природних об'єктів складають широту ставлення особистості до світу природи, тим більше територій, з якими вони безпосередньо пов'язані. Ці території стають небайдужими для особистості та розширюють її індивідуальний екологічний простір.

Отже, педагогічно доцільно формувати широту ставлення школярів до світу природи як по лінії «систематичній» (різні царства, типи, класи природних об'єктів), так і по лінії «географічній» (належність природних об'єктів до різних ландшафтів, територій, регіонів).

Інтенсивність ставлення до природи. Педагогічний процес повинен направляти і розширювати можливості прояву дитиною свого ставлення до світу природи у сфері почуттів (перцептивно-афективний компонент); у пізнавальній сфері (когнітивний компонент); у його практичних діях (практичний компонент) і вчинках (вчинковий компонент інтенсивності).

Досягнення високого рівня сформованості перцептивно-афективного компонента інтенсивності ставлення до природи забезпечується, якщо процес екологічної освіти орієнтується на такі напрямки :

• Виявлення естетичної цінності всього різноманіття широти ставлення до природних об'єктів і явищ, естетичної неповторності і виразності.

• Актуалізація комплексу природних (візуальних аудіальних, тактильних, нюхово-смакових, поведінкових) і соціальних (естетичного і етичного характеру) релізерів у процесі сприйняття особистістю природних об'єктів.

• Формування можливості особистості емоційно і діяльно відгукуватися природним об'єктам почуттями; оцінкою, асоціацією, творчим порівнянням, трансформацією сприйманого способу в уяві, творчою дією з ними або їх образами (образотворчим, літературним, музичним, пластичним).

Досягнення високого рівня сформованості когнітивного компонента інтенсивності ставлення до природи забезпечується, якщо процес екологічної освіти поєднує такі орієнтири:

1. Актуалізація активності школярів у самостійному пошуку екологічної інформації. Необхідно сформувати високу сенситивність до відомостей про світ природи, показати, з яких джерел і яким шляхом ці відомості можна отримати.

2. Навчання школярів елементарним прийомам і правилам самостійних натуралістичних і екологічних спостережень. Самостійно «відкриті» відомості про «таємниці природи» виявляються найбільш особисто значимими, стимулюють подальшу пізнавальну активність школярів, забезпечують розвиток їхнього інтересу до світу природи .

Безумовно, педагог виступає як консультант школяра в потоці екологічної інформації, знайомить з науково-популярними матеріалами, доступними і цікавими для учнів даного віку, організовує зустрічі з натуралістами, екологами, аматорами.

Досягнення високого рівня сформованості практич­ного компонента інтенсивності відношення до природи забезпечується, якщо процес екологічної освіти ґрунтується на таких діях:

• Стимулювання прагнення школярів до непрагматичної взаємодії з природними істотами, спілкуванню, тобто суб'єкт-суб'єктної взаємодії з ними.

• Формування високої сензитивності до проявів природних об'єктів, їх «відповідей» у процесі взаємодії.

• Саме високий рівень сформованості практичного компонента, в першу чергу, характеризує людей з високо розвиненим суб'єктивним відношенням до природи Досягнення високого рівня сформованості вчинкового компонента інтенсивності відношення до природи Забезпечується, якщо процес екологічної освіти поєднує такі процеси :

• Формування сензитивності школярів до тих ситуацій, яких природні об'єкти потребують активної допомоги з боку людей.

• Формування готовності піти на певні жертви, піддатися тому чи іншому навантаженню заради природних об'єктів.

Вчинковий компонент відношення формується тільки в процесі природоохоронної діяльності. Слід зазначити, що її екологічна доцільність забезпечується координацією відношення особистості до світу природи і системи адекватних екологічних уявлень.

Наприклад, знайшовши на галявині «кинуте» пташеня, "яке випало із гнізда", школярі часто прагнуть йому допомогти» - впіймати і вигодувати. Не тільки діти, але й дорослі інколи не знають, що пташенят, які не вміють літати, (орнітологи називають їх «підлітками») «батьки» продовжують вигодовувати поза гніздом. Якщо пташеня вдається впіймати, воно, як правило, гине, оскільки вигодувати його в штучних умовах досить важко, а якщо ні - воно піддається смертельній небезпеці: привертає увагу різних хижаків.

Міра усвідомленості відношень.Педагогічно доцільно формувати усвідомленість відношень особистості до світу природи на ранніх етапах онтогенезу. Вже в молодшому шкільному віці школярам варто задавати питання про їх відношення до світу природи, пропонувати вербально описати, Охарактеризувати його. Безумовно, таке завдання спочатку викликає в учнів певні труднощі, однак можна домогтися підвищення рівня усвідомленості відношення до природи. Усвідомленість відношення до природи необхідна для рефлексивного аналізу, який є умовою вольової корекції особистістю екологічної поведінки .

Сталість відношення. Екологічна освіта повинна бути орієнтована на формування високої сталості відношення школярів до природи. Це досягається за рахунок безперервності педагогічного процесу.

Потрібно продумане планування різнобічної екологічної активності учнів, з орієнтацією не тільки на психологічні особливості школярів даного віку, але й з урахуванням «природного календаря природи». Восени це може бути збір плодів і насіння для зимового підгодовування тварин, виготовлення годівниць. Зимою - підгодовування звірів і птахів; знайомство з їхніми слідами, залишеними на снігу. Навесні - розвішування штучних гнізд, посадка дерев. Влітку - знайомство з світом рослин і комах.

Рівень сталості відношення школярів до світу природи може контролюватися шляхом періодичного тестування їх за допомогою методик екологічної психодіагностики . Такий еколого-психологічний моніторинг дозволяє також встановлювати індивідуальні особливості відношення школярів до природи, стежити за динамікою рівня різних параметрів цього відношення. Доцільно проводити тестування двічі на рік -на початку і наприкінці навчального року. Результати тестування дозволяють також робити висновки про ефективність педагогічного процесу.

Формування параметрів другого порядку.

• Узагальненість. Підвищення рівня узагальненості відношення школярів до світу природи є найважливішим педагогічним орієнтиром в процесі екологічної освіти. Безумовно, екологічна особистість повинна мати позитивне відношення не тільки до окремих «симпатичних» природних об'єктів, але і до світу природи в цілому, тобто харак­теризуватися високим рівнем узагальненості свого відношення до природи.

Узагальненість відношення формується як через механізм стереотипізації, так і через розширення і поглиблення системи екологічних уявлень особистості.

Важливою умовою підвищення рівня узагальненості є формування широти відношення до світу природи.

Особистість, яка володіє високим показником параметра широти в процесі стереотипізації відношення до різноманітних природних об'єктів, все більше і більше підвищує і рівень узагальненості свого відношення до світу природи .

Слід зазначити, що узагальненість відношення може формуватися не тільки на основі позитивного відношення до окремих природних об'єктів, але й на основі негативного. Деякі люди негативне відношення до комарів, мух і тарганів, шляхом стереотипізації, переносять не тільки на всіх комах, але й «на всю цю дрібноту, що кишить», а часом навіть на весь світ природи. Вони уникають залишати «затишне», «безпечне» місце.

Узагальненість відношення до світу природи збільшується також на основі поглиблення екологічних уявлень школярів. Характерно, що для системи уявлень дошкільників типово, наприклад, розділеність «тварин» і «природи». «Природа» в їх уявленнях - це дерева, озера - «все, що за містом». А «тварини» - це собака, кішка, білочка, лисиця - все, що «само по собі». Таким чином, відношення дошкільників до тварин - це зовсім «інше» відношення, ніж їхнє відношення до «природи».

• Домінантність. Безумовно, навіть суб'єктивне відношення екологічної особистості до світу природи необов'язково повинно бути домінантним. Середній рівень домінантності відношення до світу природи є цілком педагогічно прийнятним.

Високі показники домінантності цього відношення характерні для натуралістів-аматорів, професійних біологів (працівників заповідників, зоопарків), активістів «зеленого» руху.

Слід зазначити, що абсолютне перевищення для особистості значимості відношення до світу природи над значимістю інших відношень (до людей, до себе, до праці тощо) може свідчити про соціально-адаптаційні проблеми даної [особистості. Висока домінантність відношення до світу природи може носити компенсаторний характер, як це відзначається у вихованців інтернатів, пацієнтів психіатричних клінік, дітей із неблагополучних сімей [56].

У той же час низький рівень домінантності відношення до світу природи свідчить про зневагу особистості до екологічних проблем і несформованість екологічної культури особистості.

Таким чином, найбільш педагогічно бажаним є середній рівень параметра домінантності відношення до світу природи, в цьому випадку відношення до природи органічно входить до системи відношень особистості, займаючи своє гідне місце поступаючись групі найважливіших соціальних відношень особистості.

• Когерентність. З педагогічної точки зору, найбільш вагомим є формування когерентності таких параметрів, як широта та інтенсивність.

Когерентність за широтою свідчить, наскільки погоджені, гармонійні суб'єктивні відношення особистості до різних природних об'єктів.

Досить часто зустрічаються ситуації, коли школярі люблять тварин і цілком байдужі до рослин, або з симпатією відносяться до птахів і з відразою - до земноводних та плазунів. Очевидно, що екологічна особистість повинна мати високий рівень когерентності за широтою свого відношення до природи - для екологічної особистості всі природні об'єкти рівноцінні.

У цьому плані педагогічне завдання полягає у виявленні «пригноблених» природних об'єктів і в педагогічній корекції відношення до них. Це дозволяє підвищити рівень когерентності відношення особистості до природи.

Когерентність показує, наскільки відношення особистості до світу природи має прояв в емоційній, пізнавальній і практичній сферах.

На практиці навчальний процес найчастіше будується таким чином, що актуалізує прояв відношення школярів до природи у пізнавальній сфері, приділяючи менше уваги естетичному, духовному освоєнню світу природи і технологіям взаємодії з окремими природними об'єктами. Показово, що екологічні ігри і практичні заняття носять більшою мірою пізнавальний характер.

Формування високого рівня когерентності відношення до світу природи в процесі екологічної освіти досягається комплексною педагогічною актуалізацією: 1)пізнавальної активності школярів; 2)ефективних проявів їх відношення до природи; 3)практичної взаємодії з природними об'єктами .

• Принциповість. Під час соціологічних опитувань школярі демонструють «розуміння важливості екологічних проблем», «готовність брати участь у природоохоронній діяльності». Однак на практиці ті ж самі учні виявляються байдужими до екологічних проблем, ухиляються від участі в природоохоронних заходах, можуть своєю поведінкою навіть наносити шкоду світу природи. Це низький рівень параметра принциповості їх відношення до природи. Даючи при опитуваннях соціально бажані відповіді, школярі можуть бути ділком щирими і дійсно вірити в правдивість своїх висловлень, але коли знімається «тиск» експериментальної ситуації, відразу ж виявляється низька принциповість їх відношення до природи. Формування високого рівня принциповості відношення до природи в процесі екологічної освіти здійснюється шляхом створення таких педагогічних ситуацій, у яких школярі вчаться відстоювати екологічні переконання .

• Свідомість. Традиційно у вітчизняній педагогічній літературі саме свідомості відношення особистості до природи відводиться особливе значення. Під «свідомим» або «відповідальним відношенням до природи» розуміється відношення до природи як до об'єкта і предмета праці.

Свідомість відношення до світу природи формується під впливом системи екологічних уявлень особистості. Якщо школярі розуміють глобальне значення екологічних проблем, переконані, що рішення проблем залежить від особистого внеску, то вони свідомо коректують власне відношення до світу природи згідно з уявленням про екологічну доцільність.

Зміст екологічної освіти в сфері формування стратегій і технологій взаємодії зі світом природи

Формування є третім завданням екологічної освіти адекватних стратегій і конкретних технологій взаємодії з природними об'єктами.

Найважливішою характеристикою екологічної особистості є прагнення до непрагматичної взаємодії з світом природи. Така позиція формується через освоєння відповідних стратегій і технологій в процесі практичної діяльності з конкретними природними об'єктами.

Головним орієнтиром для вирішення даного завдання екологічної освіти є прийняття особистістю стратегій і освоєння технологій непрагматичної взаємодії зі світом природи.

В основі вибору стратегій взаємодії з природними об'єктами лежать екологічні уявлення і суб'єктивне відношення до даних природних об'єктів. Стратегії вважаються сформованими тільки в тому випадку, коли забезпечені відповідними технологіями .

Технології естетичного освоєння природних об'єктів. Експериментальні дослідження свідчать, що існує неузгодженість між потребою людей в естетичному освоєнні світу природи, насолоді її красою і перевагою певних видів діяльності, спрямованих на природу. Люди збирають ягоди, гриби, рибалять, а природою милуються «між справами». Проводити час серед природи, не мотивуючи це відчутною і зрозумілою користю (наприклад, «дихати свіжим повітрям для здоров'я» тощо), дотепер вважається не «гідним» серйозної людини.

Показовий випадок, що відбувся з групою наших співвітчизників у Японії. Відповідно до програми місцевої туристичної фірми, їх відвезли в гори і висадили на спеціально обладнаній оглядовій площадці. Передбачалося, що туристи будуть насолоджуватися «милуванням» прекрасним пейзажем. Автобус повернувся через дві години. Весь цей час більшість туристів знемагали від нудьги, шкодуючи про «витрачений даремно» час.

В європейській культурній традиції не поширені відповідні технології естетичної поведінки в природі, але на рівні стратегії насолода красою природи визнається «гідним і шляхетним» заняттям. У той же час система підготовки японських самураїв, поряд із бойовими мистецтвами, передбачала навчання віршуванню (в основному, на тему сприйняття світу природи) і упорядкуванню рослинних композицій (ікебана).

Таким чином, в процесі екологічної освіти необхідно особливу увагу приділяти оволодінню особистістю технологіями, необхідними для естетичного освоєння світу природи .

В Україні широку популярність здобула східна технологія естетичного освоєння світу природи - ікебана. Це слово перекладається з японського як «пробудити рослину до нового життя» або «мистецтво ставити гілки і квіти в посудини».

Ікебана - символ творчого співробітництва природи і людини. Ця технологія дозволяє відчути стан гармонії з світом природи. При упорядкуванні композиції потрібно «зрозуміти душу рослини», осягнути її красу, характер і нюанси вітальних проявів. Опановуючи технологію ікебани, люди вчаться виражати свої думки і почуття через рослини, які є наче живими знаками .

Безумовно, естетичному освоєнню світу природи сприяє образотворче мистецтво. Серед тисяч людей, які відправляються в ліс по гриби, у кращому випадку можна зустріти одного-двох, що йдуть з мольбертами. В процесі малювання окремої тварини, рослини чи пейзажу, органічно осягаються кольори і їхні сполучення, форми, пропорції, розміри, симетрія. Зображення природних об'єктів актуалізує асоціації, міркування про гармонію, досконалості світу природи, про його тендітність і вразливість.

Художня фотографія також сприяє естетичному освоєнню світу природи. У порівнянні з малюванням, Іротографування - більш динамічна технологія, яка дозволяє оперативно запам'ятовувати цікаві моменти в житті природи.

Цілям екологічної освіти може служити і літературна творчість на тему світу природи. Вірші і твори (розповіді) можуть присвячуватися окремим ландшафтам, конкретним рослинам або тваринам.

Поглиблювати своє естетичне освоєння природи можна також за допомогою музики, пластики, різних видів декоративно-прикладного мистецтва (орнамент, вишивка, аплікація, кераміка).

У цілому, арсенал технологій естетичного освоєння світу природи досить широкий і може бути ефективно використаний в процесі екологічної освіти.

Технології одержання наукової інформації про світ природи. Технології наукового пізнання світу природи традиційно широко подані в шкільній освіті. Методики їх освоєння відпрацьовані, і педагоги їх активно використовують.

Популярним серед школярів є колекціонування. Це природне, цікаве і пізнавальне для учнів заняття може ефективно використовуватися в процесі екологічної освіти.

Важливо, щоб при цьому не завдавати шкоди природним об'єктам. Можна колекціонувати елементи природних об'єктів (пір'їни птахів, листя рослин, залишені гнізда) або сліди діяльності тварин (погризені шишки і гілки), зразки мінералів цікаві коряги.

Пізнавальними є також колекції марок, значків грошових знаків, гербів, емблем із зображенням природних об'єктів, а також фотографії і записи голосів на платівках або аудіокасетах.

Важливо, щоб всі колекції були ретельно систематизовані, оформлені, мали етикетки і пояснювальні написи.

Необхідно навчати технологіям спостереження за природними об'єктами: планувати спостереження, грамотно і точно фіксувати факти, робити елементарне статистичне опрацювання спостережень, представляти матеріали в табличному вигляді, робити узагальнення і висновки. Велику педагогічну цінність має правильне і систематичне ведення щоденника спостережень, у якому доцільно розміщати також замальовки і фотографії.

Все сказане відноситься і до постановки натуралістичних експериментів. Яким би це не здавалося дивним, але повна відмова від експериментів, пов'язаних із деструктивним впливом на світ природи, більше сприяє реалізації цілей екологічної освіти, ніж поглиблення біологічних понять, яке досягається в процесі подібних експериментів.

Таким чином, оволодіння технологіями дослідницької діяльності необхідне для вирішення завдань екологічної освіти.. Крім цього, необхідно володіти технологіями роботи з навчальною, науковою і науково-популярною літературою: конспектування, реферування, рецензування, робота з бібліотечними каталогами, інформаційними комп'ютерними засобами.

Технології взаємодії з природними об'єктами в умовах антропогенного середовища.

Кожна людина стикається з проблемами утримання кімнатних рослин і тварин. Популярність собак, акваріумних рибок, декоративних птахів постійно зростає. Кімнатні рослини можна зустріти на кожному підвіконні. Однак живі істоти в людській оселі не завжди виглядають здоровими і життєрадісними. Бліді, кволі рослини в брудних горщиках і млява риба в акваріумі зустрічаються в шкільному інтер'єрі.

У процесі екологічної освіти доцільно познайомити учнів із технологією утримання найближчих супутників людини. Існують спеціальні галузі науки, кінологія і фелінологія, у яких дуже ретельно розроблені правила і прийоми годівлі, лікування, утримання і розведення тварин. Учнів також варто ознайомити з характеристиками різних порід, принципами оцінювання тварин на виставках, прийомами виховання і дресирування.

Цілком особлива технологія утримання водяних організмів - акваріумістика. У багатьох методичних посібниках для вчителів акваріумістика базується на матеріалах книги А.Я.Герда «Живі тварини в школі», виданої у 1954 р. Безумовно, за піввіку технологія утримання акваріумних рослин, безхребетних і риб значно удосконалилася.

Школярі повинні довідатися про сучасне технічне оснащення (освітлення, обігрів, фільтрацію) акваріумів, різні групи акваріумних тварин і рослин; прийоми устаткування акваріума (підготування й укладка ґрунту, заповнення водою, розміщення рослин). Оволодіння акваріумною технологією дозволить школярам відкрити незбагненний, фантастичний світ підводної природи, світ, який продовжує залишатися для людини малодоступним і таємничим.

Утримання тропічних птахів не менш захоплююче і дуже поширене заняття. Однак у порівнянні з хвилястим папугою і канарейкою, інші птахи як у школах, так і в квартирах зустрічаються значно рідше. Проте такі «надійні» птахи, як ткачики (японські і зеброві амадіни), можуть зайняти гідне місце серед мешканців живих кутків, якщо школярі будуть володіти технологією утримання птахів у людській оселі: вимогами до їхніх помешкань; особливостями годівлі, профілактикою хвороб і лікування, розведенням і селекційною роботою.

Нарешті, кімнатні рослини. На підвіконнях зустрічається невеликий набір рослин - витривалих.

Різноманіття кімнатних рослин не поступається різноманіттю акваріумних риб і, безумовно, перевершує кількість видів екзотичних птахів, які містяться в житлі людини. Але, щоб прикрасити інтер'єри тропічним садом необхідно засвоїти ряд технологічних прийомів, пов'язаних з добором посуду, пристроєм дренажу, добором субстратів, правилами посадки, вибором режиму освітлення, поливу в залежності від виду рослини і пори року, застосуванням добрив, захистом від шкідників, нарешті, з особливостями розмноження різних груп кімнатних рослин.

Учні повинні знайомитися також з менш поширеними, але настільки ж цікавими технологіями утримання терраріумних тварин, екзотичних комах, дрібних гризунів.

Загальна стратегія утримання рослин і тварин полягає в доборі природних об'єктів, які стали вже одомашненими, успішно живуть і розмножуються в неволі .

Друге стратегічне положення полягає в прагненні створити природним об'єктам умови для «повної самореалізації», щоб живі істоти почували себе в умовах штучного середовища добре, могли розмножуватися, виховувати нащадків. У цьому випадку школярі дійсно зможуть пишатися своєю технологічною озброєністю. Індивідуальні технології природокористування в природному середовищі. Кожна людина є індивідуальним природокористувачем. її екологічне поводження в природному середовищі частіше усього реально пов'язано з добуванням матеріальних продуктів, «дарунків природи». В процесі екологічної освіти доцільно сформувати в школярів як стратегії «дбайливої» діяльності, так і відповідні адекватні «ресурсозберігаючі технології».

Головне стратегічне положення діяльності полягає в подоланні широко поширених екологічних установок типу: «Природа не зубожіє», «На мій вік вистачить» тощо. Основним психологічним контекстом такої діяльності повинна стати радість від зустрічі з світом природи, ставлення до його «дарунків» як до дивних витворів. У процесі видобувної діяльності важливо ставити відповідні пізнавальні й естетичні педагогічні акценти.

Збір грибів - унікальне, захоплююче заняття, що дозволяє повністю реалізувати мисливський інстинкт людини. Це заняття дозволяє педагогу органічно «підставляти» пізнавальну мотивацію замість вузько прагматичної. У процесі екологічної освіти учні можуть оволодіти також методикою упорядкування карти грибів, спостереженням ва динамікою їх росту, способами закладки грибних плантацій, прийомами заготівлі, мистецтвом грибної кулінарії і т.д. У змістовному плані стратегія і технологія збору ягід багато в чому аналогічні тому, що говорилося про гриби. У відношенні ягідних рослин можуть бути розглянуті всі вказані аспекти. Для прикладу відзначимо тільки одну принципову різницю у стратегії збору. Якщо при зборі грибів краще залишати найменші (їх практично неможливо відокремити від грибниці, не пошкодивши її), то, збираючи ягоди, екологічно доцільно залишати великі, тому що в них дозріває великоплідне» насіння. Можна навіть спеціально збирати великі ягоди для закладки у лісі нових ягідних плантацій.

Хоча риболовля суперечить принципам екологічної психопедагогіки, її величезна популярність вимагає уваги в процесі екологічної освіти. На щастя, риболовля в більшості випадків розглядається школярами не з прагматичних, а з Естетичних і пізнавальних позицій. Експериментально встановлено, що ступінь непрагматичного відношення до світу природи у активних рибалок-любителів вища, ніж у середньому в однолітків.

Педагогічно доцільно формувати у юних рибалок таку стратегію - упіймай велику рибу на тонку снасть; лови ту рибу, що задумав упіймати заздалегідь - вивчи її спосіб життя і місцеперебування, підготуй відповідну снасть і насадку. Необхідно залучати учнів-рибалок до участі в міжнародному рибальському русі за випускання пійманої риби. Слід зазначити, що в деяких школах Німеччини рибальство викладається як навчальний предмет (зокрема і для дівчаток).

У процес екологічної освіти корисно включити освоєння технологічного збору лікарських рослин, фотомисливства, польового визначення різних природних об'єктів.

Технології природоохоронної діяльності.

Основним стратегічним положенням природоохоронної діяльності школярів може служити ідея посильної індивідуальної допомоги світу природи. Це положення виражається у формулі «ми - природі». Діяльне зіткнення з світом природи, турбота про благополуччя природних об'єктів породжує особливе відчуття включеності у світ природи, психологічної єдності з цим світом.

Однією з найбільш популярних природоохоронних технологій є підгодовування тварин у важкий зимовий період У процесі екологічної освіти школярі повинні засвоїти специфіку використання різних типів годівничок для птахів, вибір матеріалів і прийоми їх виготовлення, правила розміщення. Особлива увага приділяється літній і осінній заготівлі насіння різних трав для зимової підгодівлі птахів.

У сільських районах школярі можуть брати участь у зимовій підгодівлі копитних. Поширене встановлення штучних гнізд для птахів. Важливо, щоб школярі добре орієнтувалися в розмірах і особливостях пристрою гнізд для різних видів птахів, розбиралися в правилах їх розвішування, захисту від хижаків. Відзначимо, що гнізда можуть призначатися не тільки для дрібних птахів, але й для лелек, водоплаваючих, хижих.

В останні роки в багатьох місцях створюються шкільні ентомологічні мікрозаказники для охорони комах. Мікро-заказником може служити просто некошена ділянка луга або пустиря. Вченими розроблені спеціальні «будиночки», які можуть спорудити школярі. Головне в мікрозаказнику - незайманість рослинного співтовариства, яке служить комахам і кормом, і притулком. Школярі можуть брати участь в обліку і захисті мурашників.

Традиційно школярі беруть участь у порятунку мальків риб з водоймищ, які пересихають. Важливо, щоб вони навчилися технології не травмуючого вилову, правильному транспортуванню (вибір ємності, щільність посадки, постачання киснем), грамотного випуску мальків (місце, час доби). На малих ріках і озерах можуть влаштовуватися штучні нерестовища й укриття для риб.

У зміст екологічної освіти доцільно включати відомості про екологічно грамотні прийоми проведення сільгоспробіт (застосування отрутохімікатів і добрив; біологічні засоби захисту рослин в саду і городі). Школярі повинні навчитися веденню природоохоронної пропаганди (плакати, листівки, виставки, виступи), організації акцій по благоустрою природних територій (очищення берегів водойм, лісопосадки).

У цілому, утримання стратегічної і технологічної підготовки школярів до взаємодії зі світом природи спрямовано та формування екологічного непрагматизму. Навіть «видобувні» технології орієнтуються непрагматичним способом, акцентуються їх пізнавальні, естетичні складові.

Висновок

• У сфері формування екологічних уявлень, зміст екологічної освіти базується на таких основних положеннях: а)складність системи внутрішніх взаємозв'язків у природі, б)енергетичний обмін між техносферою і біосферою, в)світ природи як духовна цінність, г)взаємозв'язок природних умов і розвиток товариства. Зміст екологічної освіти в сфері формування екологічних уявлень треба спрямовувати на стимуляцію психологічної включеності особистості у світ природи.

• У сфері формування суб'єктивного ставлення до природи зміст екологічної освіти полягає в розвитку цього ставлення. Критерієм сформованості ставлення до природи є високі показники всіх параметрів. Найбільше педагогічне значення має формування суб'єктної модальності ставлення до природи.

• У сфері формування стратегій і технологій екологічної діяльності школярі повинні оволодіти такими уміннями і навиками: а)естетичного освоєння природних об'єктів, б)отримання наукової інформації про світ природи, в)взаємодії з природними об'єктами в умовах антропогенного середовища, г)природокористування в природному середовищі, д)природоохоронної діяльності. У процесі навчання даним технологіям формуються непрагматичні стратегії екологічної діяльності.