Тема 4. Екологічна психопедагогіка

Становлення екологічної психопедагогіки

Важливу роль у розвитку екологічної освіти відіграли дослідження з екологічної психології. Ці матеріали дозволили з'ясувати особливості розвитку екологічної свідомості особистості, механізми його формування, що відкривало можливість установити чітку відповідність педагогічного процесу екологічної освіти психологічному процесу формування екологічної свідомості [5,7,35].

Все це привело до виникнення нового методологічного напрямку в педагогічній науці - екологічної психопедагогіки.

Екологічна психопедагогіка - це методологічний напрямок у педагогіці, у рамках якого розробляються критерії добору змісту, а також підходи до створення принципів, методів і форм екологічної освіти.

Екологічна психопедагогіка виникла на стику трьох наукових дисциплін: екології, екологічної психології, педагогіки.

Екологія обумовлює спільну проблематику, породжувану ситуацією екологічної кризи, на основі якої екологічна психопедагогіка виробляє конкретний зміст екологічної освіти: суму знань, вмінь і навиків, що необхідно засвоїти.

Екологічна психологія дає уявлення про закономірності і механізми розвитку екологічної свідомості особистості, на основі чого екологічна психопедагогіка розробляє відповідні специфічні принципи г методи педагогічного управління цим процесом.

Педагогіка визначає загальнопедагогічні принципи і методи, а також організаційні форми, що екологічною психопедагогікою відповідним чином використовуються конкретно для вирішення завдань екологічної освіти.

Таким чином, саме в єдності трьох своїх основ: екології, Екологічної психології і педагогіки, що інтегруються в рамках екологічної психопедагогіки, може ефективно здійснюватися реологічна освіта [71].

Мета екологічної освіти з позицій екологічної психопедагогіки. З позицій екологічної психопедагогіки, метою екологічної освіти є формування екологічної особистості. Екологічною особистістю є особистість, що володіє екоцентричним типом екологічної свідомості .

ЕКОцентричний тип екологічної відомості характеризується трьома головними особливостями: 1) психологічною включеністю людини у світ природи; 2) суб'єктним характером сприйняття природних об'єктів; 3) прагненням до непрагматичної взаємодії зі світом природи. Відповідно, ці ж особливості є і характеристикою екологічної особистості.

1. Для екологічної особистості властива психологічна включеність у світ природи, що базується на уявленні про взаємозв'язок світу людей і світу природи, в основі якого лежать наступні положення:

а) людина не стоїть ізольовано над природою, а включена в якості одного з елементів в складну систему неологічних взаємозв'язків - його дія може мати непередбачені наслідки, що порушують баланс в екосистемі. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно обережною;

б) відходи людської діяльності, «викинуті в природу», не зникають там безвісти, а так чи інакше повертаються до людини і роблять руйнівний вплив на його організм: усі закони функціонування екосистеми є для людини настільки ж обов'язковими, як і для інших живих істот. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно помірною;

в) світ природи є не тільки джерелом матеріальних ресурсів, але фактором особистісного, духовного розвитку людини. Тому екологічна особистість прагне до психологічної єдності зі світом природи, що дозволяє реалізуватися духовному потенціалу, яким володіє взаємодія з ним;

г) не тільки людське суспільство надає односторонній вплив на природу, але і природа впливає на характер розвитку суспільства. Тому екологічна особистість прагне впливати на інших людей, різні суспільні, економічні і політичні структури щоб їх діяльність була екологічно доцільною, не приводила до негативних змін у природі і суспільстві, іншими словами, вона прагне бути екологічно активною.

2. Для екологічної особистості властивий суб'єктний характер сприйняття природних об'єктів, що виявляється в наступному

а) природні об'єкти відносяться до сфери «людського», рівного їй у самоцінності і взаємодія з ними включається в сферу дій етичних норм, правил;

б) природні об'єкти можуть виступати в ролі референтних осіб, що змінюють погляди, оцінки, відношення до себе, речей, природи й інших людей;

в)природні об'єкти можуть виступати в якості повноправних партнерів у спілкуванні і спільній діяльності.

3. Для екологічної особистості властиво прагнення до непрагматичної взаємодії зі світом природи, що виявляється в чотирьох основних сферах

а)естетичному освоєнні природних об'єктів і їх комплексів;

б)пізнавальної діяльності, обумовленої інтересом до життя природи, задоволенням від процесу пізнання;

в)практичній взаємодії з природними об'єктами, в основі якого лежить не бажання одержати «корисний продукт», а потреба в спілкуванні;

г)участі в природоохоронній діяльності, продиктованій не міркуваннями «далекого прагматизму» (необхідністю зберегти природу, щоб нею могли користуватися майбутні покоління), а потребою піклуватися про природу заради неї самої.

Завдання екологічної освіти з позицій екологічної психопедагогіки. Спільним завданням екологічної освіти є формування екологічної свідомості особистості. Відповідно до трьох підструктур екологічної свідомості це спільне завдання конкретизується на рівні трьох основних завдань екологічної освіти:

1) Формування адекватних екологічних уявлень. Така система уявлень дозволяє особистості знати, що і як відбувається у світі природи і між людиною і природою, і як варто поступати з погляду екологічної доцільності.

З позицій екологічної психопедагогіки саме через ід структуру уявлень найбільшою мірою формується психологічна включеність у світ природи, що властива психологічній особистості. Тому головним орієнтиром при вирішенні даного завдання екологічної освіти є формування в особистості розуміння єдності людини і природи, що сприяє виникненню в неї психологічної включеності у світ природи.

2) Формування ставлення до природи. Сама по собі наявність екологічних знань не гарантує екологічно-соцільної поведінки особистості, для цього необхідно ще відповідне ставлення до природи. Воно визначає характер взаємодії з природою, його мотивів, готовність вибирати ті або інші стратегії поведінки, іншими словами, стимулює діяти з точки зору екологічної доцільності.

З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру відношень найбільшою мірою формується Іуб'єктний характер сприйняття природних об'єктів, що властивий екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при вирішенні даного завдання екологічної освіти є формування к особистості суб'єктної модальності суб'єктивного ставлення до природи.

3) Формування системи умінь та навичок технологій взаємодії з природою. Для того, щоб екологічно доцільно поступати, особистості необхідно вміти це робити: і розуміння, і прагнення виявиться недостатньо, якщо вона не зможе їх реалізувати в системі дій. Знання відповідних технологій і вибір правильних стратегій дозволяють поступати з погляду екологічної доцільності.

З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру стратегій і технологій взаємодії з природою найбільшою мірою формується прагнення до непрагматичної (Взаємодії з нею, що властиво екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при вирішенні даного завдання екологічної освіти є організація такої діяльності особистості, у процесі якої відбувається освоєння непрагматичних стратегій і відповідних технологій взаємодії з природою.

Таке розуміння завдань екологічної освіти випливає з аналізу тенденцій розвитку суспільної екологічної свідомості що показує, що антропоцентричний тип пануючої суспільної екологічної свідомості є психологічною «базою», основою екологічної кризи. Альтернативою, що дозволяє знайти шляхи вирішення екологічних проблем, є ексцентричний тип екологічної свідомості, що саме і характеризується психологічною включеністю людини у світ природи, суб'єктним характером сприйняття природних об'єктів і прагненням до непрагматичної взаємодії з ними.

Методологічні особливості екологічної психопедагогіки.

Постановка таких завдань вимагає принципової зміни орієнтації екологічної освіти. Одним із дискусійних питань про стратегії екологічної освіти є питання про те, що повинно стояти в центрі уваги: «навколишнє середовище» чи «світ природи».

Базою для такої дискусії є об'єктивно подвійне положення, у якому виступають природні об'єкти. З одного боку, вони є елементами довкілля. А з іншого, кожний природний об'єкт може бути для людини представником світу природи, що сприймається ним відносно до природного середовища.

Природний об'єкт, що виступає в якості елемента навколишнього середовища, можна порівняти з окремою цеглиною у великій цегляній стіні. Для людини, що дивиться на цю стіну, вона нічим не відрізняється від інших і може бути з успіхом замінена будь-якою іншою цеглиною, - вона узагалі не відрізняється, як щосьтаке, що існує самостійно. Саме в цій ролі, як правило, виступають, наприклад, для міського жителя дерева на вулицях: кожне конкретне дерево є скоріше навіть не «деревом», а лише одним з елементів навколишнього середовища, поряд із тисячами інших воно ніби «розчиняється» у довкіллі. Але якщо людина за власною ініціативою посадила дерево, то воно вже ні в якій мірі не буде сприйматися як знеособлений елемент навколишнього середовища: людина стане чітко виділяти його зі всіх інших, постійно стежитиме за його розвитком, переживатиме, якщо воно раптом занедужає.

Таким чином, при сприйнятті природи як «довкілля» кожний окремий природний об'єкт не має самостійної цінності, є взаємозамінним іншими аналогічними природними об'єктами. Тому для фахівців з охорони природи, що підходять і до неї як до «навколишнього середовища», важливо збереження тих або інших популяцій тварин і рослин, а не окремих конкретних організмів. При сприйнятті природи саме як «світу природи» - кожний окремий природний об'єкт принципово унікальний і неповторний. У цьому випадку зусилля по охороні природи спрямовані на цілком конкретних тварин і рослин, окремі організми.

Таке подвійне положення, у якому природні об'єкти можуть виступати у взаємодії з людиною, приводить до неоднозначного розуміння природи: з одного боку, вона «навколишнє середовище», а з іншого боку - «світ природи». І, як правило, у психолого-педагогічній літературі ці два поняття змішуються, внаслідок чого поняття «природа», «світ природи», «довкілля», «навколишнє середовище» використовуються як повні синоніми. Але ці значення принципово розрізняються, у чому можна легко переконатися, порівнявши, наприклад, фрази «пробудження природи», «пробудження світу природи» і «пробудження навколишнього середовища» (останнє взагалі неможливо уявити!).

Подвійність розуміння природи знайшла відбиток в екологічній освіті, у якій реалізуються обидві орієнтації: на «навколишнє середовище» і на «світ природи». У першому випадку екологічна освіта спрямована на формування системи уявлень, відношення і стратегій, і технологій взаємодії з довкіллям, у другому - зі світом природи.

• Перша орієнтація втілюється в так званій інвайронментальній педагогіці. З позицій цього підходу, у процесі екологічної освіти необхідне формування, по-перше, системи уявлень про навколишнє природне середовище як цілісну систему, яка забезпечує життєдіяльність людини як біологічного виду, по-друге, яка потребує свідомого, від відповідального відношення до неї і, по-третє, стратегій і технологій раціонального природокористування.

• Друга орієнтація втілюється в екологічній психопедагогіці. З позицій цього підходу, у процесі екологічної освіти необхідно формування, по-перше, системи уявлень про світ природи як сукупності конкретних природних об'єктів (і їх комплексів), по-друге, суб'єктивно значимого відношення до природних об'єктів, що володіють як унікальністю, неповторністю і самоцінністю і, по-третє, стратегій і технологій непрагматичної взаємодії з ними.

• При цьому екологічна психологія не заміняє «природу як середовище» на «світ природи», а доповнює ним екологічну освіту.

Висновок

1. Проблеми екологічної освіти знаходяться в центрі уваги міжнародного співтовариства. Стратегічним напрямком вирішення екологічних проблем ЮНЕСКО вважає створення мережі освіти, що передбачає постановку екологічних питань у центр усіх навчальних програм, починаючи з дитячих дошкільних установ і кінчаючи вузами, підготовкою вчителів і управлінського апарату.

2. У Росії, починаючи з XVIII ст. і до 20-х рр. XX ст. окремі екологічні питання розглядалися в рамках викладання природознавства. Потім інформація екологічного характеру повідомлялася школярам, в основному, у зв'язку з навчанням основам сільськогосподарського виробництва. Починаючи з 30-х рр. екологічне просвітництво здійснювалося в процесі біологічної освіти школярів. З 80-х рр. формується система екологічної освіти школярів. Наприкінці 90-х рр. під впливом об'єктивних факторів почалися наукові дискусії про подальші стратегії вітчизняної екологічної освіти, пошук нетрадиційних підходів.

3. Екологічна психопедагогіка - це методологічний напрямок у педагогіці, у рамках якого розробляються критерії добору змісту, а також підходи до створення принципів, методів і форм екологічної освіти.

4. Метою екологічної освіти є формування екологічної особистості. Екологічною особистістю є особистість, яка володіє екоцентричним типом екологічної свідомості.

5. Спільною завданням екологічної освіти є формування екологічної свідомості особистості. Вона конкретизується на рівні трьох основних завдань екологічної освіти: а)формування адекватних екологічних уявлень, б)формування ставлення до природи, в)формування системи вмінь і навиків (технологій) взаємодії з природою.