Ліхеноіндикація
Одним із розділів біоіндикації є ліхеноіндикація – спосіб визначення стану довкілля на досліджуваній території за допомогою лишайників. В останні десятиліття цей метод знаходить широке застосування для оцінки забрудненості повітря, зокрема оксидами сульфуру і нітрогену, галогенами, простими органічними речовинами, пилом різного походження тощо. Хоч ліхеноіндикаційні методи застосовуються також і для визначення забруднення оточуючого середовища важкими металами (Мэннинг, Федер, 1985), а також для виявлення змін клімату на даній території (Herk van et al., 2002).
На сьогодні за допомогою ліхено- та бріоіндикаційних методів складені карти забруднення повітря більш, ніж для 100 міст світу. Одне з чільних місць серед модельних об’єктів займають епіфітні мохоподібні, які завдяки специфічності мінерального живлення, широкому спектру реакцій на полютанти, дають можливість охопити різні рівні забруднення. На підставі аналізу частоти трапляння, проективного покриття та кількості місцезнаходжень епіфітних мохоподібних, використовуючи індекс чистоти повітря (De Sloover J., LeBlanc F., 1968), видiлені чотири зони забруднення повітря.
Оцінка значимості впливів
Значимість впливу безпосередньо залежить з його ґатунку або природи (шумове, радіаційне, викиди певних речовин, у повітря тощо.), фізичної величини і ймовірності її виникнення [>Черп та інших., 2000]. Поняття величини охоплює тут чинників, як-от інтенсивність впливу (наприклад, підвищення величини показникаБПК5 у річці до 10 мг/л); тривалість впливу; масштаб поширення впливу. У цьому масштаб поширення впливу оцінюється як і термінах площі (наприклад, територія, де зафіксовано підвищення радіаційного рівня), і у термінах чисельності біологічних об'єктів, наявності особливо охоронюваних територій тощо., що піддаються впливу даного чинника. Додатковим аспектом, який найчастіше до уваги береться в оцінці значимості впливів, є його контекст. Вплив, однакові за величиною і ймовірності, можна розглядати як більше більш-менш важливі, проводити прийняті рішення на більшої або меншою мірою залежно від цього, де вони мають місце, як вони сприймаються зацікавленими особами, як і що склалася соціальна обстановка тощо.
Для оцінки значимості є безліч методів: наприклад, М. Лі описує 24 методу. Найпростішим і найчастіше застосовуваним методом оцінки значимості є порівняння його з універсальними стандартами. Стандарти може бути кількісними (наприклад, гранично припустимі концентрації забруднюючих речовин) чи носити характер якісних норм (наприклад, обмеження визначені види господарської діяльності межах особливо охоронюваної природної території чи поблизу культурних пам'яток). Проте слід пам'ятати важливі обмеження застосовності стандартів з метою оцінки значимості:
· на багатьох видів впливу стандарти відсутні (наприклад, в останній момент писання цієї книжки - у Росії немає стандарту на концентрації чи викиди діоксинів);
· багато стандарти розроблено з урахуванням приблизних даних (недостатньо перевірених, неточних чи неповних) отже, їх сферу застосування обмежена;
· стандарти засновані виставі про ">пороговом вплив", тоді як багатьох видів впливу (наприклад, іонізуюче випромінювання) немає граничного значення: цілком можливо, що вплив проявляється при як завгодно малих величинах;
· стандарти який завжди годяться для обліку непрямих, кумулятивних впливів, синергетичного дії кількох чинників;
· стандарти рідко застосовні для обліку унікальних умов, притаманних конкретної історичної ситуації.
Дуже близький до порівнянню до стандартів метод оцінки значимості, заснований на порівнянні величини впливу з усередненими значеннями даного параметра для аналізованої місцевості. Такий метод вносить в оцінку значимості елемент "контексту", обліку місцевої ситуації. До цього типу методів належить порівняння параметрів стану довкілля з фоновими значеннями. Порівняння величини впливів до стандартів чи із наступними характерними значеннями є "об'єктивним" методом оцінки значимості впливів (хоча стандарти, звісно, можна розглядати як суб'єктивна величина).