8. В чому полягає внесок античної філософії в розвиток філософського знання
На грунті античної культури вперше з'явилися і почали розвиватися категорії наукового мислення, великий внесок античності в розвиток астрономії, теоретичної математики. Саме тому антична філософія і наука зіграли настільки важливу роль у виникненні науки нового часу, розвитку техніки. У цілому ж культура античності стала основою для подальшого розвитку світової культури. Антична філософія внесла винятковий внесок у розвиток світової цивілізації. Саме тут зародилася європейська культура і цивілізація, тут початок західної філософії, майже всіх її останніх шкіл, ідей і представників, категорій, проблем.
Філософія почалася з пошуку відповідей на питання, вже поставлений до неї в міфології, - про походження світу. Філософія сформувала його в більш чистому теоретичному вигляді і зуміла знайти принципово нове рішення з допомогою вчення про першооснову. Антична философия дала 3 основні підходи про вивчення свідомості. Матеріалізм виник в давньогрецькому світі.
Атомістична теорія пояснювала явища природи природними причинами, і звільняла людей від міфологічного страху. Демокріт казав, що світ не створений богами.
Антропологічний переворот в античній філ.. зробив Сократ. Його вислів – пізнай самого себе.
Сформулювався філософський ідеалізм – Платон. Арістотель- суб’єктивний ідеалізм. Він склав поняття категорій, створив логіку – як метод пізнання світу, був першим античним вченим, який створив систематичну науку про природу - фізики, заклав основи формальної логіки як науки про форми і закони правильного мислення.
У атомістичні навчаннях Демокріта (460-370 рр.. До н.е.) була висунута ідея множинного першооснови, яка дозволила мислити рух, виникнення і знищення речей. Демокріт виходив з того, що не тільки буття, але і небуття існують. При цьому він представляв буття у вигляді атомів (найдрібніших, неподільних, невидимих частинок), а небуття як порожнечу. Рухом атомів Демокріт пояснював ті властивості чуттєвого світу, які елеати оголосили порожній видимістю - мінливість всіх предметів і явищ.
Грецька філософська думка має свої етапи народження, розквіту і занепаду. На першому, досократовской, етапі грецька філософська думка носить космоцентріческій характер і зберігає спочатку риси міфології. Разом з тим філософи роблять значний крок від міфології до філософії намагаючись побудувати моноелементарную модель буття, яка однак базується не на доказах своїх тверджень, а на висловах, що особливо яскраво проявляється у Геракліта. На цьому етапі відбувається становлення філософської категоріальної системи. Після відкриття природи як об'єкта філософії стало можливим поставити питання про людину, а потім про Бога.
9. В чому полягає внесок філософії Середньовіччя в духовний розвиток суспільства
Основні світоглядні орієнтири під час переходу від античності до Середньовіччя змінюються на протилежні. Людина Середньовіччя зосереджується на внутрішньому, духовному. Спасіння душі для неї має не лише індивідуальний сенс: рятуючи себе, людина, по-перше, збільшує світовий потенціал добра та світла, а, по-друге, сприяє поверненню світу до того стану, в якому він перебував до гріхопадіння. Людське життя набуває цільового спрямування, а історія — часового виміру, оскільки все людство напружено очікує другого пришестя Христа. Бог створює світ із нічого, і тому останній весь час перебуває на межі буття і небуття. Світ існує лише тому, що Бог тримає його у своїй "десниці". Створений світ не впливає на Бога, оскільки Бог—це духовна сутність, абсолют усіх абсолютів, сукупність усіх можливих досконалостей. З цієї причини Бог постає для людини неосяжним і принципово позарозумовим (задум Божий невідомий); Бог лише із власного милосердя та любові може відкрити себе людині, і це відбулося, коли Він послав на Землю свого сина—Ісуса Христа. З іншого боку, кожна людина несе в собі "іскру Божу ", тому шлях до Бога лежить через духовне самозаглиблення та самозосередження і, врешті-решт, через самовдосконалення. Відповідно й розуміння природи, моралі, людських життєвих обов'язків визначали винятково релігійні догмати (вихідні незмінні положення).
Важливішою темою середньовічної філософії була тема відношення Бога та створеного ним світу. Особливо активно розроблялася ця тема так званою схоластикою (XI—XVI ст.), яка ставила своїм завданням раціональне обґрунтування віри. Це вже певною мірою сприяло виправданню людському розуму, визнанню його ролі в пізнанні, хоча це спочатку обмежувалося сферою релігійних догматів віри. В цей час знання розглядалося як абсолютне, незмінне, як "божественне одкровення". Джерелом всіх знань вважалася Біблія. Процес пізнання зводився до процесу викладання, передачі знання Біблії від знаючих до незнаючих. Під наукою розумівся зміст Біблії, під вивченням — засвоєння давно знайденого людством знання. Метою пізнання була перебудова душі за допомогою слова Божого.