38.Тема життя, смерті та безсмертя в філософії. Які способи подолання людиною небуття ви знаєте?

Людина смертна. Ця хоч і сумна обставина є цілком природною. По-перше, у світі все, що має початок, має й кінець. По-друге, смерть будь-якої живої істоти біологічно неминуча, вона запрограмована на генетичному рівні. Смерть не є просто зовнішньою протилежністю життя, вона — момент самого життя. Але в процесі обміну речовин, що є основою життя, постійно відмирає частина клітин організму. З цієї точки зору продовження життя — це неперервна перемога над смертю доти, доки зрештою остаточно не перемагає смерть. Проте слово "остаточно" тут стосується тільки певної істоти, індивіда, бо рід, до якого вони належать, продовжує жити. Більше того, біологічна еволюція можлива лише завдяки смерті індивідів, зміні поколінь. Так само, як матерія людського тіла не зникає зі смертю людини, а включається в природний кругообіг, біологічно людина продовжує себе у своїх нащадках, передає їм певні генетично закодовані якості. Нарешті, в соціологічному сенсі (з погляду науки про суспільство) смерть окремих індивідів, зміна поколінь — вже не тільки в біологічному, а й соціальному

розумінні — є передумовою суспільного розвитку. І тут кожне покоління робить свій внесок у скарбницю культури, і кожна окрема людина бере в ньому участь. У цьому полягає можливе для неї безсмертя.

У християнстві, яке виникло в кризову епоху історії, неприйняття смерті виступає як віра у воскресіння й вічне блаженне життя праведників.

У середні віки панівна церква вчила, що тимчасове земне життя — це тільки підготовка до вічного життя в потойбічному світі, а смерть — перехід від тимчасового до вічного.

Своє вирішення цих питань пропонує релігія, обіцяючи безсмертя в тому або іншому варіанті: або у вигляді переселення душ (індуїзм, буддизм), або як вічне блаженство праведників у потойбічному світі (іудаїзм, християнство, іслам). Але особисте безсмертя не доведено. Якщо дотримуватися наукової точки зору, то треба відмовитися від ідеї особистого безсмертя.

39. В чому ви вбачаєте сенс життя в сучасному інформаційному світі?

В сучасну епоху проблема сенсу життя набуває особливої гостроти. В умовах, коли відбувається глобальна переоцінка усіх цінностей та ломка традицій, дедалі більш виразніше виявляється хиткість, нестійкість людського буття, втрата, відсутність сенсу народжує у людини стан екзистенційного вакууму і призводить до важких наслідків, аж до психічного розладу та самогубства. Людину дедалі більш поглинає потік масової культури, масового споживання, масових стандартів. І щоб не захлинутися у ньому, не втратити ідентичності, людина потребує вироблення певної життєвої позиції, яка б ґрунтувалася на особистих уявленнях про сенс життя. Хоча сенс життя окремої людини є унікальний та неповторний, кожний власноруч вирішує питання про сенс життя, але й тут виявляється певна «єдність всупереч багатоманітності», якісь загальні основи, передумови ставлення та вирішення питання. Адже від того, що життя переживається людиною суб'єктивно, все ж життя не втрачає власних об'єктивних характеристик.

Центральна ідея, що спрямовує всі пошуки сенсу життя в історії філософії - це розуміння того, що задоволення лише віртуальних потреб не може надати осмислення людського буття. Ще Сократ зазначав, що людина живе не для того, щоб їсти, пити, одягатися, а навпаки - вона їсть, п'є тощо для того, щоб жити. У буддизмі ця ідея висловлена з особливою силою. Тут є навіть протиставлення життя та справжнього буття. Життя є страждання, які народжуються пристрастями, потягом до чуттєвих насолод. Тільки відмовившись від них, можна досягти повного спокою (нірвани) та злиття з абсолютом, цим ряд страждань розірветься, зруйнується, а буття набуде справжності та сенсу.

Але звідси стає зрозумілою й цілковита дезорієнтованість нашого часу в поглядах на життя та в його організації. Наш час став набагато сліпі – ший щодо тих вищих, духовних цінностей, з якими пов'язаний сенс життя. Суспільство охопила духовна розгубленість.

Сучасна культурна або, краще сказати, цивілізована людина живе переважно в площині нижчих, чуттєвих цінностей, що стосуються людини тією мірою, якою вона є як природна істота. Це — цінності економічні (згадаймо поклоніння перед грішми), технічні ("наш Бог — техніка")2, віталістичні (йдеться про нинішнє переоцінювання й перебільшення спортивних розваг) і цінності насолоди (згадаймо всі ті ознаки нашого часу, що спонукають нас говорити про "сексуалізм"). Поширюється консумізм як споживання заради споживання, який стає «смислом», що заміняє смисл з великої букви. Але консумізм сам по собі є деструктивним через те, що відволікає людину від її покликання, розсіюючи зусилля, поглинаючи її репродуктивний період, не говорячи вже про надлишкове споживання, що шкодить здоров'ю. Люди втрачають можливість жити «вертикально», тобто в устремлінні до смислу. В людей бувають «маленькі смисли», які прив’язують їх до життя, до світу: любов, хобі тощо. Для цього розв’язують кросворди, накопичувати гроші, які дають почуття впевненості та влади, спорт, шопінг тощо.