Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
философия вся.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
827.39 Кб
Скачать

36. Особистістю народжуються чи стають ( за Евальдом Ільєнковим). Ваші пропозиції щодо становлення особистості в сучасну добу?

Для того щоб відповісти на це питання,необхідно, насамперед, провести розмежування понять «людина»,  «Індивід», « особистість ».

Поняття « особистість » вживається для характеристики загальних, притаманнихвсім людям якостей і здібностей. Це поняття підкреслює наявність у світітакої особливої історично розвивається спільності, як людський рід,людство, яке відрізняється від усіх інших матеріальних систем тількийому властивим способом життєдіяльності.

Отже, існує людство як специфічна матеріальнареальність. Але людство, як таке самостійно не існує.  Існування окремих представниківлюдства виражається поняттям «індивід».

«Індивід» - одиничний представник людського роду, конкретнийносій всіх соціальних і психологічних рис людства: розуму, волі,потреб і т.д. Поняття «індивід» у цьому випадку вживається взначенні «конкретна людина». Особистість  неможлива поза соціальної діяльності і спілкування. Тількивтручаючись у процес історичної практики, індивід проявляє соціальнусутність, формує свої соціальні якості, виробляє ціннісніорієнтації. Головна сфера становлення людини - його трудова діяльність.  Праця становить основу соціального буття людини, тому що саме впрацю він найбільшою мірою виражає себе як суспільний індивід. Наформування  особистості  впливають фактори трудової діяльності,громадський характер праці, її предметний зміст, форма колективноїорганізації, суспільна значущість результатів, технологічний процеспраці, можливість для розгортання самостійності, ініціативи,творчості.

 Особистість  не тільки існує, але і вперше  народжується  саме як  «Вузлик», що зав'язується в мережі взаємних відносин. Усередині тіла окремогоіндивіда реально існує не  особистість , а її однобічна проекція наекран біології, здійснювана динамікою нервових процесів.

Формування  особистості , тобто становлення соціального "Я" - цепроцес взаємодії із собі подібними в процесі соціалізації, коли однасоціальна група навчає "правил життя" іншу.

Людина більш універсальний, його біологічна організація дозволяє впорівняно з іншими біологічними видами адаптуватися до дуже широкомудіапазону зовнішніх умов. Людське дитинча  народжується  на менш зрілоюстадії, ніж тварина, а жити йому доводиться у більш складному світі - всоціально - сконструйованої реальності.

Народжуються індивідом, а особистість формуються суспільством, середовищем і власною волею та самовдосконаленням. Особистість наділена позитивною свободою бо на неї поширюється принципово моральна відповідальність за яким людина не відповідає за ті вчинки які вона не усвідомлює.

37. Прокоментуйте слова Макса Шелера» Те, що робить людину людиною, є протилежним життю взагалі…Людина- антипрородна істота.

Те, що робить людину людиною, є принципом, протилежним усьому життю взагалі, він, як такий, взагалі не може бути зведеним до «природної еволюції життя», і якщо його до чого-небудь і можна звести, то тільки до вищої основи самих речей – до тієї основи, частковою маніфестацією якої є «життя». Вже греки відстоювали такий принцип і називали його «розумом». Ми хотіли би вживати для зазначення цього більш широке за змістом слово, яке містить у собі поняття розуму, але поряд з мислення в ідеях охоплює і певний рід споглядання, споглядання першофеноменів або суттєвого змісту, далі певний клас емоцій та вольових актів, які ще мають бути схарактеризовані, наприклад, доброту, любов, каяття, шанування тощо – слово дух. Діяльний же центр, в якому дух з’являється всередині конечних сфер буття, ми будемо називати особистістю, на відміну від усіх функціональних «життєвих центрів», які, при розгляді їх з внутрішнього боку, називаються також «душевними» центрами.

Але що ж таке цей «дух», цей новий і настільки вирішальний принцип? (…) Якщо за головне у розумінні духу вважати особливу пізнавальну функцію, рід знання, яке може дати тільки він, тоді основним визначенням «духовної» істоти буде її – або її буттєвого центру – екзистенціальна незалежність від органічного, свобода, звільнення від примусу і тиску, від «життя» та усього, що належить «життю», отже, і її власного, пов’язаного з потягами інтелекту. Така «духовна» істота більше не прив’язана до потягів та зовнішнього світу, але «вільна від зовнішнього світу» і, як ми будемо це називати, «відкрита світу».