17. Простір і час як форми присутності людини у бутті. Загальні і специфічні риси простору і часу

 є найзагальнішими формами буття. Без них воно не має дійсної визначеності, не стає загальною умовою достотного існування.  Найважливішими формами буття є простір, час, рух, системність.

В історії філософії існували дві точки зору про відношення простору і часу до матерії. Першу з них можна умовно назвати субстанціальною концепцією. В ній простір і час трактували як самостійні сутності, що існували наряду з матерією та незалежно від неї. Відповідно відношення між простором, часом і матерією поставало як відношення між двома самостійними субстанція ми. Це вело до висновку про незалежності властивостей простору і часу від характеру матеріальних процесів, що в них відбувалися.  Другу концепцію можна називати реляційною (від слова relatio – відношення). Її прихильники розуміли простір і час не як самостійні сутності, а як системи відношень, що утворюються взаємодіючими матеріальними об’єктами. Поза межами цієї системи взаємодій простір і час вважалися неіснуючими. В цій концепції простір і час виступали як загальні форми координації матеріальних об’єктів та їх станів. Відповідно допускалася і залежність властивостей простору і часу від характеру взаємодії матеріальних систем.  Простір і час приставляють собою форми, що виражають певні методи координації матеріальних об’єктів та їх станів. Змістом цих форм є рухома матерія, матеріальні процеси, та саме особливості і характер останніх повинні визначати їх загальні властивості.

наявність у просторі і часі єдиного змісту – рухомої матерії – вказує і на взаємозв’язок між самим простором і часом, на неможливість їх існування абсолютно незалежно один від одного. 

15.3. ОБЩИЕ СВОЙСТВА ПРОСТРАНСТВА И ВРЕМЕНИ Из свойств материи быть объективной реальностью следует ОБЪЕКТИВНОСТЬ пространства и времени. Второе свойство — АБСОЛЮТНОСТЬ. Третье - ОТНОСИТЕЛЬНОСТЬ. Четвертое общее свойство пространства и времени — БЕСКОНЕЧНОСТЬ, вытекающая из признания бесконечности материального мира. Пространство и время существуют вне и независимо от сознания человека, т.е. они объективны. Человеческие представления о пространстве и времени относительны. Из этих относительных представлений складывается абсолютная истина, эти относительные представления, развиваясь, идут по линии абсолютной истины, приближаясь к ней.

СПЕЦИФИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА ПРОСТРАНСТВА И ВРЕМЕНИ Пространство и время имеют не только общие характеристики, но и специфические свойства, которые относятся только к пространству или только ко времени, что позволяет рассматривать их как разные атрибуты материи. Наряду с такими свойствами, как прерывность и непрерывность, противоречивость, к наиболее общим свойствам пространства и времени относят: ? структурность; ? протяженность; ? трехмерность пространства; ? одномерность, однонаправленность и необратимость времени.

18. Матеріальне та ідеальне. Їх співвідношення у всіх напрямах філософії

Ідеальне, як і взагалі свідомість, не має самобуття, не є субстанцією. Воно породжується матеріальним началом, залежить від нього, "вписується" в матеріальну єдність світу.

Залежність ідеального від матеріального виявляється в трьох відношеннях: 1) ідеальне (образи, думки, ідеї тощо) є продуктом діяльності матеріального органа (людського мозку); воно будується на основі нервово-фізіологічних процесів, нейродинамічних структур, які утворюються в мозку; 2) ідеальне має своїм початком відображення об'єктивного, матеріального світу; 3) ідеальне відображення дійсності виникає і функціонує на основі чуттєво-предметної, матеріально-практичної діяльності й спілкування між людьми, причому воно відіграє роль суттєвої ланки в цій діяльності.

Ідеальне є продуктом не ізольованої свідомості окремої людини (таке взагалі неможливо), а діалектичної взаємодії індивідуальної та суспільної свідомості. Ідеальні утворення — поняття, ідеї, вчення, теорії, художні образи, правові й моральні норми тощо — набувають своєрідного надіндивідуального буття, незалежного від кожної окремої людини.

К. Маркс дает следующее определение идеального: «Идеальное – это материальное, пересаженное в человеческую голову и преобразованное в ней». Сознание есть акт соединения знания о предмете с самим предметом и соотнесения одного знания с другим. Сознание – синтез материального и идеального, объективного и субъективного. Идеальное же, как  считает  замечательный  философ современности Э. В. Ильенков, рождается и существует не в голове, а с помощью головы в реальной предметной деятельности человека.

Смысл основного вопроса философии заключается в признании двух фундаментальных типов реальности – материальной и идеальной, а также их подвидов – объективной и субъективной. Решение первой (онтологической) стороны основного вопроса философии напрямую связано с тем, какой из этих типов реальности признавать в качестве первичного и доминирующего. Философский материализм исходит из признания первичности материи как первоосновы всего существующего, а идеальное начало, сознание и дух считает вторичными и производными по отношению к их материальной основе, без и вне которой они не могут существовать.

Система философского материализма не представляет собой единого и цельного образования, а разделяется внутри себя на несколько теоретических направлений. Механические материалисты (Ньютон, Лаплас) односторонне трактовали материальность мира, считая материю неким косным и пассивным веществом, не способным к самостоятельному развитию, превращению и порождению новых форм из самой себя, но являющуюся полностью инертной и подчиненной строгим законам классической механики.

Близкие к ним вульгарные материалисты (Гоббс, Кабанис) предельно абсолютизировали материальность мира, объявляя безусловно материальными все его элементы, даже такие, как сознание, дух и разум. Английский философ Томас Гоббс отождествлял наш разум с телесными ощущениями, а французский философ и врач Пьер Кабанис вообще заявлял, что наше мышление материально и является таким же физиологическим продуктом мозга, как желчь,   вырабатывающаяся из печени или желудочный сок из поджелудочной железы.

Противоположную позицию в вопросе о соотношении материи и сознания, телесного и духовного занимают представители диалектического материализма. Они считают материю и сознание противоположными элементами единого Бытия, в котором материя выступает не только как первооснова всех вещей, явлений и процессов, но и является активным самопорождающим началом, способным к саморазвитию и самопорождению новых форм в силу своих внутренних источников развития, коими являются зарождающиеся и разрешающиеся противоречия внутри самого материального мира. Сознание понимается ими как вторичный и производный от материи элемент, обладающий, однако, относительной самостоятельностью, активностью и творческой силой. Сознание не только не является материей, но и само оно как идеально-духовное начало несводимо полностью к физическим процессам человеческого тела, а выступает особой функцией сложноорганизованной материи – мозга и связанных с ним органов.

(девочки, в интернете там полный бред по этому вопросу, вот то, что нашла, а вообще у нас про материальное и идеальное в конспекте вроде есть)