14. На як світи розподіляв буття Сковорода.

Все Існуюче, на думку Сковороди, розподіляється на три специфічні види буття (“світи”) – великий (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний(Біблія). Погляд на людину – мікрокосм, що є невід’ємною частиною макрокосму, активно розробляється за доби Відродження (М.Кузанський, Д.Бруно та ін.). Аналогічні ідеї, як вже зазначалося, обгрунтовувались у Києво-Могилянській академії. Симеон Полоцький, крім мікрокосму та макрокосму, виокремлює і третій світ – світ першообразний (Бог). На відміну від своїх попередників, Сковорода в окремий світ виокремлює Біблію як сутнісний вияв надприродної реальності, що утворює символічний світ, через який можливим є осягнення невидимої натури (Бога). Поясненню великого світу порівняно до інших двох світів Сковорода приділяє менше уваги. Великий світ – це весь світ речей. Великий світ нескінчений і безмежний, він складається з безконечної кількості світів.

Сковорода вказує, що субстрат тілесного світу утворюють чотири елементи – вогонь, повітря, вода і земля. В “Діалозъ или разглаголъ о древнем миръ” великий світ Сковорода називає старим світом, бо його давно й усі знають. На відміну від нього новий світ відкривається лише тим, хто за видимим бачить невидиме. У цьому розумінні старий світ є тінь нового світу. Новий світі – вічний і незмінний, натомість старий світ – мінливий, перебуває в постійному русі. Отже, макрокосм є антиномічним за своєю будовою і складається із видимого і невидимого, старого і нового світів. Людина, мікрокосм для Г.С.Сковороди – це центр, в якому сходяться і набувають свого значення усі символи макрокосму і Біблії. Вчення про малий світ, або людину, є стрижнем усієї філософської системи Г.С.Сковороди, на відміну від домінуючої в тогочасній західноєвропейській думці тенденції до осягнення сутності людини через пізнання природи, Г.С.Сковорода прагне, насамперед, з’ясувати сутність людини з середини її. Великий же світ філософ розглядає лише тією мірою, якою він дає змогу зрозуміти проблему людини, її щастя, до пошуків якого спрямовано основний зміст Філософії Г.С.Сковороди. Процес самопізнання, спрямований на осягнення невидимої натури в людині є, по суті, прагненням осягнути в собі Бога. Отже, самопізнання є разом з цим і пізнанням Бога. З цим пов’язане вчення Г.С.Сковороди про третій світ - світ символів або Біблію. Світ символів, відповідно до вчення Г.С.Сковороди, виступає як самостійна реальність, що забезпечує людині можливість осягнення Бога. Через цей світ Бог являється людині.

15. Діалектика буття і небуття Гегеля.

Німецька класична філософія (Кант, Гегель, Фейєрбах) поновлює небуття як окремий вид існування. Між буттям і небуттям існує діалектичний зв'язок. Небуття не є запереченням буття чи відсутністю буття. Небуття - певна форма буття, "потенційне буття" (Гегель), буття в можливості. Те, що є в можливості, може за певних умов стати дійсністю.

У 19 столітті, коли розщепили атом, матеріалістичні погляди похитнулись.

16. Рух як атрибут буття. Рух, спокій, розвиток, їх співвідношення.

Форми буття:

· Рух

o розвиток

· Час

· Простір

Рух

Зв'язок буття й руху - стародавня проблема. Буття не є незмінним. Воно переживає певні етапи свого буття. Ще з античних часів завдяки працям Геракліта та Зенона стало відомо, що рух є атрибутом (невід'ємною властивістю) буття.

В 17 сторіччі ця теза була поставлене під сумнів, оскільки в той час активно розвивалась механіка й рух звівся до механічного переміщення. Було багато спроб пояснити багато подій, в т.ч. людські вчинки, за допомогою законів механіки (дії/протидії/інерції). Якщо рух - механічне переміщення, то спокій - відсутність руху.

Гегель, Кант протестували проти цього визначення. Вони казали, що спокій - не відсутність руху. Це відсутність одного із видів руху. Стану буття без руху не існує.

Рух - це зміни взагалі.

Філософи на те й філософи, щоб узяти щось просте й зробити його складним.

Розрізняють вищі і нижчі форми руху, в залежності від носія руху.

Нижчі форми руху:

· Механічні

· Хімічні

· Фізичні

Вищі форми руху

· Біологічний (Носій життя у світі - білок)

· Соціальний

Правила взаємозалежності вищих та нижчих форм руху:

1. Всі нижчі форми руху містять у собі всі нижчі форми.

2. Вищі форми руху не зводяться до суму нижчих форм.

У філософській літературі по-різному трактується питання про співвідношення понять "рух" і "розвиток". Безумовним є те, що "розвиток" — конкретніша, глибша і змістовніша категорія, аніж "рух". Розвиток — це певним чином спрямований, упорядкований ряд змін, який включає кількісні й якісні зміни. В історії пізнання категорії "рух" і "розвиток" виступають співвідносними ступенями. Спочатку виникло поняття "рух", тобто відображення того, що доступне безпосередньому спогляданню. Поглиблене ждослідження проблеми привело до виникнення поняття "розвиток". Останній не відкривається безпосередньому спогляданню, оскільки потрібні спостереження, зіставлення його даних, їх мислена обробка і таке інше. Згідно з науковою філософією рух багатоякісний. Він здійснюється в різних, взаємозв'язаних формах. Вчення про форми руху матерії узагальнює дані природничих і суспільних наук, які в середині XIX століття накопичили багатий емпіричний матеріал. Відкритий на той час закон збереження і перетворення енергії допоміг зрозуміти і пояснити проблему єдності матерії й руху, різноманітності його форм.