Тема 3. Східна і західна модель філософствування

Філософія зародилася на ранніх етапах розвитку цивілізації в умовах поглиблення поділу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, поступового накопичення позитивного знання про процеси і явища навколишнього світу, яке вже не вкладалося в парадигми міфологічної свідомості. Історично філософія виникла шляхом виділення із первинного синкретичного міфологічного світогляду. Філософія долає установки міфологічного мислення і утверджує нове теоретичне відношення людини до світу та новий дискурсивний тип мислення (усвідомлений і послідовно розгорнутий). Можна виділити дві групи передумов виникнення філософії: соціально-історичні та духовно-культурні передумови.

Перші філософські системи виникли в 1 тис. до н. е. в Китаї, Індії та Стародавній Греції. Східний і західний типи культури досить відмінні. Настільки ж відмінні й типи філософствування, що витікають із них. Особливості східної філософії (Індії та Китаю) виявляються в тому, що вона: орієнтується на вихідні канонічні джерела, цінує традицію і минуле, намагається підпорядкувати чи розчинити індивідуальне у світовому цілому, часто має художньо-образний, інтуїтивний, афористичний характер, проникнута відстороненим життєвим спогляданням; її головною метою є не пізнання світу, а встановлення гармонії людини і світу; філософські системи Індії і Китаю мають одночасно і релігійний характер.

Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є «Веди» – збірники гімнів на честь богів, що виражають міфологію аріїв. Символічним трактуванням і коментарем Вед є Упанішади – твори релігійно-філософського характеру, в яких виділяються основні поняття – брахман і атман. На основі коментарів до Вед виникає релігійно-філософська течія брахманізм. Наприкінці 1 тис. до н. е. на зміну брахманізмові приходить індуїзм, головними ідеями якого є ідеї карми і сансари. У староіндійському світогляді простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.

Філософські школи Стародавньої Індії характеризуються неоднорідністю, а їхньою основою є ставлення до Вед. Ті школи, які визнають авторитет Вед, називаються ортодоксальними (астіка). До них належать веданта, міманса, санкх’я, ньяя, вайшешика, йога. Ті школи, які не визнають авторитету Вед, світоглядно протистоять брахманізму та індуїзму, називаються неортодоксальними (настіка). До них належать чарвака-локаята, джайнізм і буддизм. Буддизм виходить за межі індійської культури, набуває прихильників у багатьох країнах і перетворюється у світову релігію.

Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї відбувається із 7 ст. до н. е. Духовним каноном життя виступають старокитайські трактати: «Книга пісень», «Книга перемін», «Книга історії» та ін. У цих книгах простежуються такі філософські проблеми: про єдність і різноманітність речей, про дію протилежних сил у єдиній субстанції, про природну закономірність, про природність людської душі таі свідомості.

Однією з найдавніших релігійно-філософських течій Китаю є даосизм, що зробив великий вплив на розвиток усіх сторін китайської культури. Центральна ідея даосизму – це ідея Дао – шляху до світової гармонії. Дао властива блага сила де. Якщо Дао – це всезагальний шлях, якому підпорядковуються всі явища і речі, а також їхнє першоджерело, першооснова, то де – це конкретний шлях окремої речі або групи речей. Вчення про Дао і де вперше в завершеній формі зафіксоване в книзі «Дао-де-цзин», що приписується філософові 6 – 5 ст. до н. е. Лао-цзи.

Ще одним найдавнішим релігійно-філософським ученням Китаю є конфуціанство, що виникло на рубежі 6 – 5 ст. до н. е., його засновником є давньокитайський філософ Конфуцій. На відміну від даосизму, конфуціанство зосереджується не на особистості, а на суспільстві. За своєю спрямованістю вчення Конфуція є переважно етико-соціальним, у центрі його уваги – людина та її сьогоденне життя, засоби вдосконалення міжлюдських взаємин. Гармонійні соціальні стосунки залежать від упровадження умов пристойності та добропорядності. В основу етики Конфуція покладені принципи людяності (гуманності), справедливості й обов’язку, ритуальності, знання, довіри. Етична проблематика не відокремлюється тут від проблематики соціальної і державної. Суспільство і держава визнаються головними цінностями, через які набуває цінності й індивідуальне існування людини. Конфуціанство виступає також як релігійна система.

Основні поняття: ортодоксальні школи (астіка), неортодоксальні школи (настіка), брахман, атман, карма, сансара, Дао, де, ян, інь, даосизм, конфуціанство.

Література:

Філософія: Навч. посібник за ред. І. Ф. Надольного. – К., 2000. – Тема 2.

Філософія: Підручник / Бичко І. В. – К., 2001. Розділ 2.

Філософський енциклопедичний словник. – К., 2002.

Історія філософії. Підручник / За ред. В. І. Ярошовця. – К., 2002.

Чанышев А. Н. Философия Древнего мира. –М., – 1999.

Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С. Історія філософії. – К., 2000.