38. Журналістика в системі сучасних інститутів.

Людина в суспільстві одночасно є суб’єктом і об’єктом виховання. Виховний вплив на людину здійснюється і в рамках всієї соціальної системи, і в рамках духовної сфери суспільства. Владні структури можуть розраховувати на стабільне становище лише в тому випадку, коли вони будуть приділяти достатньо уваги не тільки економічному, але й духовному розвитку суспільства. Для реалізації цієї мети будь-яке суспільство створює відповідні організації, служби і центри. З’являються і спеціальні канали, по яких ціннісні настанови можуть бути донесені до широких верств населення. Таких каналів немало: політичні, громадські партії, організації і рухи, школа і церква, преса і телебачення, радіомовлення і т.д. Але, безсумнівно, найбільш оперативним, дохідливим і дійовим каналом формування громадської думки є система ЗМІ – преса, телебачення, радіо, документальне кіно тощо. Для нормального функціонування будь-якої соціальної системи необхідний безперервний потік інфо. Він відповідно орієнтує кожну особу і тримає її у стані інфо насиченості. Інфо потік неоднорідний. Можна виділити два основних компоненти: організовану (офіційну) і неорганізовану (неофіційну) інфо. Під організованою інфо ми розуміємо будь-які повідомлення, що виходять із інституційних джерел суспільства. Під неорганізованою – ту, що надходить у розпорядження особи стихійно, поза контролем громадських організацій (міжособистісні форми інфо спілкування, чутки, анекдоти, інфо закордонних джерел). Уся система ЗМІ – це засіб здійснення єдиного процесу поширення ідей, вчень, теорій, суспільно значущої інформації, виховання соціальних почуттів, звичок, намірів тощо.

39. Поняття інформації як складової частини суспільних обов'язків і взаємодій.

Спочатку інфо сприймалась у науці як повідомлення, що передається людьми. Із середини 20 ст. вона описується як загальнонаукове поняття, що включає в себе обмін відомостями між людьми, людиною і автоматом, автоматом і автоматом, обмін сигналами у тваринному і рослинному світах, передачу ознак від клітини до клітини, від організму до організму. Людина оцінює, насамперед, зміст усього того, що відбувається в оточуючій її дійсності. Змістова інфо складає основу спілкування між людьми: обмін ідеями, досвідом, емоціями, результатами інтелектуальної діяльності. Жодна людина не може набути необхідних їй знань про світ, спираючись лише на особистий досвід. Для всебічної орієнтації індивіду, колективу чи суспільству в цілому служать відомості, накопичені людством за його довгу історію. Інфо, що виникає у процесі пізнання світу людьми є соціальною. Оскільки людина завжди має на собі «відбиток» суспільних умов життя, то і соціальна інфо відображає стосунки та уявлення, що побутують у суспільстві, його протиріччя і проблеми.

40. Преса і проблеми національного відродження.

Своєрідним аспектом у процесі відродження української нації є міф і національні архетипи, які реалізуються зокрема через національний міф. Посилену увагу до міфу не як до тексту, а насамперед як до міфічної свідомості, а також активізації глибинних архетипічних структур колективного несвідомого (особливо національного) можна пояснити двома причинами.

1. Україна перебуває під впливом постмодерного світу, де панує глобалізація, яка стирає всі національні ознаки. А з постмодерном, який за формою є міфічним утворенням (своєрідні уламки – "бріколаж" К. Леві-Строса, постійна змінність тощо), але не є міфічним за свою суттю, відкидаючи справжність буття і роблячи єдиною реальністю "гру з уламками" та "деконструкцію світу", що перебуває у суперечності з єством міфу. Недаремно творці постмодерністської течії, яка швидко стає всесвітнім світобаченням, поширюючись на всі сфери життя суспільства, зокрема Р. Барт, вбачали в живому міфі єдиного справжнього ворога: "Можливо, краща зброя проти міфу – в свою чергу міфологізувати його, створити штучний міф; такий реконструйований міф саме і виявився б істинною міфологією. Якщо міф – викрадач мови, то чому б нам на вкрасти сам міф?" [2, 262].

2. Україна перебуває у стані непевності, спровокованому розпадом Радянського Союзу. На думку О. Литвиненко, коли імперія "відпускає" колонію, існує три можливі шляхи розвитку: 1) еліта як і раніше орієнтується на метрополію, щоб продовжити "старі добрі часи"; 2) її змінює національна еліта, але таке можливо лише за наявності в народу нездоланного та відчайдушного прагнення до незалежності, надзвичайно високого визвольного руху (це можливо лише завдяки визвольній війні), коли незалежність "державна", відбувається імітація зміни; 3) квазінаціональний режим і орієнтація на провідну силу сучасного світу, що спроможна дати ідеологію, визначити стратегію (нині такою силою є США). Другий шлях дослідник вважає найуспішнішим [14, 88–89]. Але нині можемо говорити радше про перший шлях, репрезентований Л. Кучмою і В. Януковичем та їхньою командою, або про третій, якого, трохи змінивши політичні орієнтири, дотримується команда Президента В. Ющенка. Найголовніше те, що за п'ятнадцять років від часу здобуття незалежності, з нагромадженням досвіду "Помаранчевої революції", яка достатньо змінила суспільство, триває стан непевності, своєрідної "доби хаосу", розчарування у діях політиків, вчинки яких іноді сприймаються масовою свідомістю як "зрада". Якраз у переломні історичні моменти відроджується міфічна свідомість, апелюючи до глибинних архетипів, насамперед національних, коли події стосуються цілої нації, стаючи головною рушійною силою для національного порятунку і відродження національної свідомості.

Таким чином, актуалізація міфічної свідомості й самого міфу як світобачення в сучасній Україні, можливо, лишається єдиним шансом для формування сильного конкурентоспроможного інформаційно-культурного поля, в якому відродиться українська нація, позбувшись чужих інформаційних і світоглядних впливів, які сьогодні продукуються Російською державою і становлять зовнішню загрозу, підкріплену внутрішньою українською психологічною та політичною роз’єднаністю.

41. Закон "Про друковані засоби масової інформації (пресу) України".

Цей Закон створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України, Закону України "Про інформацію" та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових документів. Стаття 1. Друковані засоби масової інформації (преса) в Україні. В цьому Законі під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Головне у Законі «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні – це 2 стаття про свобода діяльності ЗМІ, у якій по суті проголошується ліквідація цензури: «Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації. Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.Стаття 3. Неприпустимість зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації. Друковані засоби масової інформації в Україні не можуть бути використані для: поширення відомостей, розголошення яких забороняється статтею 46 Закону України "Про інформацію"; закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості; розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі; розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь. Забороняється використання друкованих засобів масової інформації для: втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність; розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його представника. Законом надається право засновувати друковані засоби масової інформації широкому колу організацій і громадян. У ст. 8, зокрема, зазначається, що право на заснування друкованого засобу масової інформації належить: громадянам України, громадянам інших держав та особам без громадянства, не обмеженим у цивільній правоздатності та цивільній дієздатності; юридичним особам України та інших держав; трудовим колективам підприємств, установ і організацій на підставі відповідного рішення загальних зборів (конференції). Особа, яка заснувала друкований засіб масової інформації, є його засновником. Особи, які об'єдналися з метою спільного заснування видання, вважаються його співзасновниками. Важливою є стаття 26. Права та обов'язки журналіста редакції. Також стаття 43. Захист і охорона журналіста при виконанні службових обов'язків. Професійний журналіст редакції при виконанні службових обов'язків перебуває під її правовим і соціальним захистом. Честь, гідність, недоторканність журналіста охороняються законом.