Тема 10. Модерн і Постмодерн в культурі.

1. До однієї з найсуттєвіших проблем індустріального суспільства відноситься проблема конвеєра, яка не обмежується границями власне процесу виробництва, а стосується всього життя людини, її існування в рамках наявної культури, усвідомлення оточуючого світу. Виявити ті наслідки, які породжує для людини проблема конвеєра.

Відповідь:

Формою усвідомлення навко­лишнього світу та свого місця у ньому постає світогляд. Він постає як ду­ховне явище, в якому з найзагальніших позицій осмислюються світ, суспільство і людина. Усвідомлення навколишнього світу пролягає через сукупність поглядів, оцінок, переконань, прин­ципів, прак­тичних настанов, у яких виявляється найзагальніше усвідомлення, розу­міння світу та місця у ньому людини. Усвідомлення питань про мету та сенс життя, про щастя та шляхи його досягнення.

Але якщо розглядати життя як замкнуте у собі коло: народження, зростання, породження нового покоління, старіння та смерть. Нове покоління проходить той самий шлях, лишаючи за собою інше, нове покоління і так до безкінечності. Смерть індивіда існує нібито для утвердження роду. Але у такому випадку життя роду є ланцюг смертей. Отже, життя є замкнене у собі коло, прагнення, яке не досягає мети, а тому з необхідністю повертається до свого витоку та повторюється знову і знову. Це розуміння абсурдності буття переживається кожною особистістю зокрема, тому стає психологічною проблемою. Саме в цьому ракурсі, на мій погляд, полягає проблема конвеєра для кожної людини. Усвідомлення конвеєра поколінь, які не досягли певної мети, та не зуміли знайти шляхи до щастя. І якщо розглядати на прикладі сучасної України, я хочу вірити в те що це коло буде не даремним…

А якщо розглядати конвеєр індустріального суспільства (множення та повторення) як проблему в культурі, в мистецтві, в повсякденному побутовому житті, в бізнесі, та і взагалі в якихось інших матеріальних і духовних аспектах. То я не вбачаю ніякої загрози. В сучасному світі існує багато шляхів для реалізації себе індивідуально, в усіх напрямках життєдіяльності. Але ж звісно в міру своїх фізичних, часових, розумових та матеріальних можливостей. Було б бажання та воля.

2. Данієл Белл постіндустріальне суспільство визначає як "суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя; у якому клас технічних фахівців став основною професійної групи і, що важливіше, в якому впровадження нововведень... більшою мірою почало залежати від досягнень теоретичного знання" Прочитати літературу, рекомендовану до теми, та прокоментувати цю думку Д. Белла.

Відповідь:

Данієл Белл визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи».

Тобто центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом, є панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер суперечностей. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві».

Белл зробив спробу дати, з одного боку, соціальний прогноз розвитку буржуазного суспільства, а з іншого — утвердити новий концептуальний підхід до цього аналізу, який заперечував би моністичну теорію суспільного розвитку К. Маркса. Він визнає велику роль Маркса у розвитку соціології, підкреслює його вплив на соціологів, які займались проблемами перспектив розвитку капіталізму, і навіть заявляє, що «всі ми постмарксисти».

Белл намагається наслідувати "марксову" логіку соціального аналізу і разом з тим виступає категорично проти моністичного підходу до вивчення закономірностей суспільного розвитку, яке у марксистському вченні визначається діалектичною єдністю продуктивних сил і виробничих відносин. Белл заявляє, що недоліком марксистського вчення про заміну формацій є те, що концептуальна схема суспільного розвитку будується навколо осі відносин власності, а для характеристики капіталізму така вісь непридатна. Передовсім тому, що  «власність — це юридична фікція». Крім того, на думку Белла, перехід від «індустріального» до «постіндустріального суспільства» зумовлюється вже не стільки матеріальними факторами, скільки соціальними інститутами. Він висуває ідею про те, що розвиток будь-якого суспільства відбувається одночасно за кількома «осьовими лініями», які визначають його економічну, політичну і культурну еволюцію. Залежно від вибору «осі» історію суспільства можна розглядати по-різному: як еволюцію форм власності, його політичної організації, або культурних традицій. Сам Белл бере за основу схему побудови суспільства навколо «осі виробництва і типів використовуваних знань». 

Система «постіндустріалізму» у Белла характеризується п’ятьма ознаками:

1. перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

2. переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків;

3. провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

4. орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології;

5. прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології». Ці процеси, на думку американського соціолога, уже набирають реальних життєвих форм, тоді як риси традиційного капіталізму поступово зникають.

Якщо прокоментувати в цілому працю Д. Белла, то можливо потрібно акцентувати велику роль теоретичних знань в етапі постіндустріального розвитку суспільства, та зазначити що автор приділяє велику роль в постіндустріальному періоді: спеціалістам, науковій еліті в межах університетів, наукових інститутів, дослідницьких організацій.

3. Сучасні дослідження в гуманітаристиці вказують, що цивілізація в своєму розвитку рухається від споживання природних ресурсів, через їх вичерпання, до пошуку і заміни, переходу на освоєння нових ресурсів, що і відображене в концепції розвитку трьох стадій у розвитку цивілізації: доіндустріального (аграрне, традиційне), індустріального і постіндустріального суспільства. Виділення і обґрунтування існування цих трьох епох людської історії належить Д. Белу. О. Тоффлер називав ці стадії людського розвитку "першою, другою і третьою хвилями цивілізації", а С. Крук і С. Леш "премодернистськими, модернистськими і постмодернистськими". Висловити свою думку щодо запропонованих дослідниками етапів розвитку цивілізації. Виявити найдоцільніший, з Вашої точки зору, підхід до зазначеної проблеми. Свою позицію аргументувати.

Відповідь:

Щоб проаналізувати всі дослідження щодо розвитку цивілізації, та зробити висновки в найдоцільніших підходах вивчення етапів розвитку людства, розглянемо спочатку роботи зазначених мислителів окремо:

Книжка Даніеля Белла, видатного американського соціолога, засновника концепції постіндустріального суспільства, містить виклад всіх основних елементів постіндустріальної теорії. За словами Белла відокремлення доіндустріального, індустріального і постіндустріального суспільства є, за словами Д. Белла, концептуальною послідовністю вздовж осі виробництва і використовуваних видів знання. Цей методологічний принцип він вважає досконалішим від осі власності, яка дала змогу виділити в марксистській теорії поняття "феодалізм", "капіталізм" і "соціалізм". Перевага осі виробництва і використовуваних видів знань полягає нібито в тому, що у такий спосіб можна уникнути однобічного детермінізму (як економічного, так і технологічного) у поясненні соціальних змін. Учений абстрагується від відносин власності або суспільної форми економічної системи. Однак абсолютне абстрагування від суспільної форми неможливе, оскільки без неї не існує жодне виробництво, а отже, така абстракція відірвана від практики, ненаукова.

Розглядаючи еволюцію виробництва від сільського господарства (первинний сектор) до промисловості (вторинний сектор) і сфери послуг (третинний сектор), Белл пов'язує діяльність у первинному секторі з трудомістким процесом добування сировини і виготовлення з неї продуктів; у вторинному — з обробкою сировини, яка вимагає капіталомісткої технології; і лише у третьому секторі — з наукомісткою технологією. Тобто, не зважаючи на намагання відмовитися від принципу технологічного детермінізму, він ним послуговується. Це стало причиною обґрунтованої критики його концепції.

Белл основною суперечністю постіндустріального суспільства називає суперечність між спеціалістами, науковою елітою в межах університетів, наукових інститутів, дослідницьких організацій, держави, з одного боку, і малоосвіченою масою громадян — з іншого (в індустріальному — між капіталістами і робітниками). При цьому соціальний статус нового професійного класу визначається його відношенням не до власності, а до знань.

За методологією Д. Белла, у постіндустріальному суспільстві провідною формою суспільної організації мають стати університети. Але навіть він визнавав, що корпорації залишаться такою формою після XX ст. і що "прогнозувати близьку загибель капіталізму є ризикованим заняттям". Власність капіталістичних корпорацій, утому числі банківських, залишаться домінуючою формою власності.

__________________________________________________________________

В книзі «Третя хвиля»  Олвін Тоффлер виклав свій варіант «постіндустріального суспільства». В цій книзі Тоффлер запропонував таку схему розвитку цивілізації:

• «Перша хвиля»  –  утворення суспільства аграрного типу;

• «Друга хвиля»  –  розвиток індустріального суспільства;

• «Третя хвиля» знаменує собою появу «суперіндустріального суспільства». При цьому основну увагу він приділяє переходу від «індустріального» типу суспільства до «постіндустріального» або «суперіндустріального». Цивілізація «Третьої хвилі», що наближається, докорінно відрізнятиметься від капіталізму періоду «індустріалізму», основні принципи якого не спрацьовують у період переходу суспільства до економіки самообслуговування. Свого часу шість взаємопов'язаних принципів – стандартизація, централізація, спеціалізація, синхронізація, концентрація й максимілізація – програмували поведінку людей, цементували суспільство на всіх рівнях, починаючи з виробництва й закінчуючи сферою сім’ї, дозвілля тощо. Проте поява нової технології, реорганізація виробництва на основі впровадження найновітніших досягнень науки та техніки привели в рух «Третю хвилю» розвитку цивілізації, яка руйнує всі шість принципів попередньої економіки і змінює їх на протилежні. Відповідно й виробництво має зовсім інший характер (основа якого лежить в електронній базі). При цьому відбувається немовби повернення до «ручної праці» докапіталістичного періоду. З'являється можливість майже все робити в домашніх умовах. Тому це більше промисловість самообслуговування, а не виробництво товарів для ринку. Виробництво й споживання наче зосереджені в одному місці, створюючи якийсь симбіоз.

 Отже, на зміну етиці споживання має прийти етика самообслуговування, що несе в собі інші цінності й типи поведінки. В останній повага до людини залежить вже не від наявного у неї капіталу, а від практичної віддачі в безпосередній її діяльності. Внаслідок цього змінюється цінність не лише окремої людини, а й суспільства загалом. На думку Тоффлера, відбувається своєрідна «гуманізація» суспільства, оскільки мірою того як знецінюється влада капіталу, зникає і притаманний капіталізмові дух користолюбства.

Внаслідок цього виникають можливості для нового типу поведінки особи в сфері виробництва, дозвілля, культури, освіти. Тоффлер присвятив окремий розділ «майбутній особистості». Особистість майбутнього неможливо змальовувати в термінах попередньої цивілізації. Адже йдеться про переворот в усьому внутрішньому світі людини, який позначиться на її свідомості й підсвідомості.

Тому найзагальніша ідея Тофлера полягає в тому, що людство вступило на шлях прискорення змін, а це радикальним чином вплине на весь комплекс життєзначущих цінностей і орієнтирів.

С.Крук и С.Леш трактували розвиток цивілізації трьома стадіями: премодернистський, модернистський і постмодернистськими періодами.

Постмодернізм — теоретична течія у філософії 2-ї половини XX ст., яка привертає увагу до змін, що відбуваються в сучасному світі: в соціальній реальності, інтелектуальній, науковій та художній сферах. Він не існує як єдиний, організований напрям, навпаки, різні концепції, теорії об'єднуються під назвою постмодернізм, хоча саме це поняття ще недостатньо концептуалізоване.

Постмодерністи вважають , що необхідно акцентувати увагу не тільки на суто господарських явищах , а й на формуванні системи постматеріальних цінностей , відході від колишніх методів організації праці та максимальному використанні творчого потенціалу працівників, а також більш уважно вивчати суто соціологічні проблеми : формування нового типу родини і нових форм соціального партнерства, підвищення ролі знання та зміна системи освіти, національні, етнічні та інші проблеми. З розвитком постмодернізму знову виникає ситуація, якої не було в суспільствознавчої теорії з середини минулого століття: економічні концепції в їх найбільш принципових елементах виявляються органічно включеними в систему соціальних наук і стають невіддільними від неї в тій же мірі, в якій саме сучасне господарство невіддільне від реальних форм суспільного життя.

Висновок:

На мій погляд, якщо коротко описати течії дослідників етапів розвитку цивілізації, то складаються такі основні визначення (які, на жаль, не несуть повного обсягу інформації):

Даніель Белл визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнення теоретичних знань.

«Третя хвиля» Олвіна Тоффлера трактує що виробництво має зовсім інший характер (основа якого лежить в електронній базі). При цьому відбувається немовби повернення до «ручної праці» докапіталістичного періоду. З'являється можливість майже все робити в домашніх умовах. Тому це більше промисловість самообслуговування, а не виробництво товарів для ринку. Виробництво й споживання наче зосереджені в одному місці, створюючи якийсь симбіоз.

С.Крук и С.Лэш в постмодернізмі акцентують увагу не тільки на суто господарських явищах, а й на формуванні системи постматеріальних цінностей , відході від колишніх методів організації праці та максимальному використанні творчого потенціалу працівників, а також більш уважно вивчати суто соціологічні проблеми.

Всі ці наукові визначення періоду цивілізації мають раціональну точку зору, тому дуже важко виявити найдоцільніший підхід до визначення однієї з них. Дуже важливо зазначити що соціальні, економічні та еконмічно-пізнавальні фактори присутні у всіх течіях дослідників цієї проблеми. Але якщо все ж вибирати одну, то на мій погляд Даніель Белл більш прогресивно висловлює свою думку стверджуючи важливість «проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнення теоретичних знань». І важко сперечатися з тезою Белла, - що у постіндустріальному суспільстві провідною формою суспільної організації мають стати університети.

4. Проінтерпретувати думку О. Забужко, згідно якої елітарна культура ставить запитання, а масова культура дає готові відповіді.

Відповідь:

В своїй книжці «Філософія і культурна притаманність нації» Оксана Забужко висловлює своє занепокоєння: «Як засвідчила глобальна культурна драма 20-го століття, тільки вповні розвинена самосвідомість, духовно напружена рефлексія над своїм місцем у цьому світі спроможна вбезпечити суб'єкта (індивідуального й колективного) яким-не-яким імунітетом супроти духовного тоталітаризму (адже наївно було б гадати, начеб тоталітаризм минувся з падінням тоталітарних держав...). Сенс культурної історії 20-го століття — якщо тільки в історії взагалі є який-небудь сенс — і становить битва Кролика з Удавом: героїчна культуротворча інтенція людини насамперед зрозуміти (зрозуміти = зробити розумним) — і тим протиставитися безуму; а вже звідси походить хрестоматійна опозиція елітарної й масової культур, себто "культури відкритих запитань" (Кролик) і "культури готових відповідей" (Удав) — тільки цим, і нічим іншим, дається визначити сутнісну між ними різницю.

Далі автор розмірковує: «Ситуація склалася більш ніж драматична. Коли в системі культури пріоритетної вартості набуває — вимушено — сміливість сказати те, про що "всі знають, але мовчать", замість сміливості сказати те, до чого ще ніхто не додумався, то відбувається неявне, потай миру утвердження цієї культури на засадах "масовості" (Удав). Коли власті кваліфікують як "інакомислення" (отже, все-таки — мислення!) ті висновки, котрі за умов належної проінформованості цілком належали б до компетенції посполитого здорового глузду, то тут також відбувається досить небезпечна за можливими далекосяжними наслідками підміна понять: справжнє — інноваційне, евристичне мислення, котре прориває обидва концентричні кола — і офіційно санкціонованого радянського менталітету, і друге, ширше, — "несанкціоноване" й суб'єктивно страждальне коло національного самоусвідомлення, — опиняється цілком "за гранню" розуміння, "глухне" в замкненому мислительному просторі.»

На мій погляд в філософських поглядах Оксани Забужко піднято важливу тему протистояння інтелектуального мислення (живої думки) с тоталітарними канонами та догмами, які установлені режимом. Автор у своїй роботі не дарма порівнює це протистояння як боротьбу «Кролика» і «Удава», усвідомлюючи при цьому сумну кінцівку цієї боротьби.

Оксана Забужко пише: «Духовна практика тоталітарної держави полягала в свідомому й цілеспрямованому унепритомненні культури — тотальному відчуженні її від історичної дійсності. Про цей синдром "культурної шизофренії" — коли вночі чекається на "чорний воронок", а вдень повторюється "Жить стало лучше, жить стало веселеє", коли реальні "кубанські козаки" конають од голоду, а екранні регочуться з жиру, врешті, коли єдиносанкціонована — соцреалістична — естетична доктрина прямо проголошує чинною для свідомості не ту дійсність, що є, а ту, що має бути…» І далі цитуємо автора: «найпершими жертвами авторитарного режиму падають аж ніяк не поети як такі, а власне мислителі, інтелектуальні координатори, і розгром українського шістдесятництва (І.Дзюба, І.Світличний, Л.Плющ, Є.Сверстюк) це тільки потверджує (до речі, й Стус уперше був заарештований не як поет, а як автор праці "Феномен доби, або сходження на Голгофу слави")»

Тому якщо підсумувати всі роздуми з приводу протистояння елітарної культури і масової культури, які ведуть нерівну боротьбу так як є різними полюсами. З одного боку виступає незахищена раціональна та іноваційна "жива думка", а з іншого боку силою нав'язані стандарти тоталізірованого устрою, який нетерпимий до інакомислення.

Але автор, в кінці філософського твору, має оптимістичне сподівання: «Нині українська культура перебуває в безпрецедентно відкритому соціальному просторі, і в цьому її без перебільшення всесвітньо-історичний шанс. Одначе без опритомнення, котре передбачає рефлексію над усіма своїми деформаціями і тільки через це — справдешнє культурне освоєння-зрозуміння-подолання української національної трагедії 20-го століття, — годі сподіватися цим шансом оволодіти.» Цими думками Оксана Забужко висловлює надію що буде подоланий стереотип, що «елітарна культура ставить запитання, а масова культура дає готові відповіді». І що можливий варіант коли раціональні мислення на чолі з «інтелектуальними координаторами» подолають тоталітарні поняття, які зомбують націю та знищують здравий глузд та все інноваційне.

19