Двори та громадські будівлі 16-19 століть

Церква Іоана Богослова. Білоцерківське староство. 1606 рік.

В експозиції музею представленні типові двори з інтер'єром селян Наддніпрянщини:

• за професіями: священика, гончара, чинбаря, бондаря, гребінника, ткача, олійника, столяра, житло знахарки;

• за статком: безземельника, вдови, бідняка, середняка, заможного селянина, заможного селянина-промисловця.

Крім того є копії громадських будівель: церков, церковно-парафіяльної школи, гамазею, сільської управи.

Церква Іоана Богослова: Церква належить до найдавніших, найпоширеніших в Україні пам'яток козацької доби. Збудована на кошти козацької громади з тесаних дубових пластин, встановлених на кількох, вкопаних у землю кам'яних брилах. Кінці зрубу покладені в «канюки» без лишку, стіни обшиті шалівкою.

Тризубна будівля з трьома верхами в один ряд. Зруби «бабинця» і нави прямокутної форми, вівтар гранчастий, побудований на п'яти сторонах восьмигранника.

Дзвіниця (середина 18 століття) — велична триярусна споруда з галереєю навколо нижнього ярусу, перевезена з села Бушеве Рокитнянського району Київської області.

На простому козацькому подвір'ї відтворено козацький некрополь. Встановлено 67 кам'яних і дерев'яних хрестів 18-19 століть, із зруйнованих, зрівняних з землею цвинтарів наддніпрянських козацьких сіл Переяславщини, які потрапили у зону затоплення Канівського водосховища.

Церква святого Георгія — церква з села Андруші Переяславського полку, пам'ятка архітектури національного значення. Збудована на кошти сільської громади в 1768 році.

Церква — однобанна споруда заввишки 27,5 метрів, у плані хрещата з 4-гранником в центрі та 4 рукавами по сторонам світу.

Вівтар, бабинець, північний та південний зруби разом з міжрукавними зрубами, які вдвічі нижчі за висоту рукавів, утворюють монолітну масу, над якою стрімко підноситься верх.

В 30-х роках 19 століття прибудовано дзвіницю. В 1845 році Т. Г. Шевченком цю церкву зображено на малюнку «Верби в Андрушах».

Оздоблена церква надзвичайно скромно. Розети-хрести розміщені по фризу всієї споруди, фронтонах, по фризу верху центральної дільниці та четверика дзвінниці, а також на стінах четверика дзвіниці.

В інтер'єрі церкви ікони кінця 19, початку 20 століть. 5-ти ярусний іконостас середини 19 століття оздоблений чудовим різбленням. Автентичний іконостас за радянських часів вивезений до Ермітажу, тож музей підібрав схожий дерев’яний різний іконостас XIX століття, а також багату колекцію старих ікон, різний дерев’яний аналой, колекцію дерев’яних та металевих хрестів.

Двір священника: Українське духівництво протягом століть було провідником моралі і духовних цінностей, впливало на народне виховання та освіту на селі. Сільські священики жили великими патріархальними сім'ями, були міцно зв'язані з селом, дотримувались усталених, вироблених багатьма поколіннями поглядів на життя, побут, працю, виховання дітей.

Садиба священника традиційно розташовувалася біля церкви, неподалік школи. У дворі: будинок, комора, саж, повітка. Будинок — 4-дільна споруда з ґанком. Дах покритий черепицею. В інтер'єрі житла домінували елементи міщанського побуту, меблі виготовлені за індивідуальним замовленням, посуд фабрично-заводського виготовлення, кролівецькі та мережані рушники, килими, книги.

Сільська управа: Сільська управа — орган сільського самоврядування, забезпечувала збір державних податків, здійснювала нагляд за відбуванням повинностей селянами, за справністю шляхів, мостів, станом посівів зернових, лісів, водоймищ, за дотриманням громадського порядку, надавала допомогу при пожежах та повенях, розподіляла землю між общинниками, вирішувала питання перебування окремих господарів у громаді, питання будівництва та утримання шкіл, шпиталів.

Розпорядчим органом сільської громади був сільський схід — збори представників усіх господарств.

Керівництво управою здійснювали староста та писар. План управи: канцелярія + сіни + холодна-розправа + комора.

В канцелярії та холодній представлені манекени старости, писаря та заарештованого.

Шинок: Шинки відомі на території України з часів Київської Русі. Починаючи з 16 століття, право на утримання шинків стало привілеєм заможних верств населення; з часів гетьманщини — козацької старшини, а пізніше — дворянства. В кінці 19 століття монопольне право на виробництво та продаж горілчаних виробів перейшло у руки держави.

Особливість будівлі: наявність відкритого ганку (піддашка) з орнаментованим різьбленням. План шинку: хата + сіни + хатина + комора + комора. Ліворуч від входу житло господаря, праворуч в затині власне шинок з відповідним меблюванням та оформленням. У коморі устаткування за допомогою якого можна простежити технологію отримання спирту для виготовлення горілки — старовинний самогонний апарат.

На вхідних дверях малюнок — спокуслива квадра та дві чарки. Біля дверей віконечко для продажу горілки вночі.

Козацька залога (пост, фортеця): Фортифікаційна споруда козаків, яка несла вартову службу на кордонах козацьких та державних територій.

Фортеця оточена ровом завширшки 6 м, перед яким встановлено загострені дубові палі, над ровом насипаний земляний вал. На валу встановлено частокіл з бійницями. Над воротами — вартова вежа.

Всередині — двоярусна будівля: конюшня та житло козаків.

Ліворуч від фортеці, на пагорбі, відтворено козацьку сторожову вежу — «хвігура», «гляда» або «маяк». Низка маяків створювала самобутню систему оповіщення про наближення ворога.

Вітряки: Органічно вписались в архітектурні обриси музею 15 вітряків, які використовувались як млини — для перемелювання зерна, як крупорушки, для виготовлення крупи та як сукновальні.

Вітряки використовували енергію вітру для приведення в дію млинових механізмів і за технічним вирішенням поділялись на два типи: стовпові та шатрові («голландки»).

Будівля стовпового вітряка разом з механізмами для розмелювання зерна, валом та крилами повертається навколо масивного стовпа, глибоко закопаного або закріпленого на стійкій хрестовині.

Будівля шатрового вітряка залишається нерухомою, повертається лише шатро (дах) споруди з крилами і валом. Будівля восьмигранна або кругла в плані звужується догори, що надавало стійкості млинарській споруді.

Таким чином, музей репрезентує українське село Середньої Наддніпрянщини 2 пол. ХІХ – поч. ХХ ст.ст.; сільські ремесла та промисли; вітряки та водяні млини.

Є в експозиції і 12 тематичних музеїв: Музей українських обрядів, Музей історії української православної церкви, Музей українського рушника, Музей лікарських рослин, Музей історії бджільництва Середньої Наддніпрянщини, Музей М. М. Бенардоса, Музей декоративно-ужиткового мистецтва Київщини, Музей космосу, Музей народного сухопутного транспорту Середньої Наддніпрянщини, Музей «Поштова станція», Музей хліба, Музей Шолом-Алейхема, Музей пам'яті Поліського району. Всі ці тематичні музеї відкрилися протягом останніх десятиліть, в часи незалежності Української держави і постійно доповнюються новими експонатами.