Іі.3 Переселення українців в Україну. Акція ,,Вісла’’

Нариси з історії дипломатії України: 5 лютого 1944 р., ще до схвалення в березні 1944 р. відповідного закону Верховною Радою УРСР, з’явилася постанова політбюро ЦК КП(б)У й указ Президії Верховної Ради УРСР про утворення Народного комісаріату закордонних справ УРСР. Правда, дещо несподіваною виявилася кандидатура наркома. Ним став відомий драматург і громадський діяч О.Корнійчук, який здобув вищу освіту в Київському інституті народної освіти 1929 р. Можливо, бралася до уваги його посада з 1943 р. як одного із заступників наркома закордонних справ СРСР В.Молотова. Не виключено, що О.Корнійчука рекомендував сам Й.Сталін, який цінував письменника за його п’єси і конформізм. Отже, непрофесіоналізм і незнання іноземних мов не були перешкодою, щоб обійняти посаду головного дипломата України.

…Як і слід було очікувати, О.Корнійчук виявився лише ,,весільним генералом’’ на короткому ,,бенкеті’’ започаткування республіканського НКЗС. Чи то в Москві схаменулися, чи з’явилася вагоміша політична постать нової кандидатури, наближеної до ,,великого керманича’’, але строк перебування О.Корнійчука на посаді наркома виявився нетривалим. У липні 1944 р. постало питання його заміни.

…Новим наркомом закордонних справ України став Д.Мануїльський, який одночасно був затверджений заступником Голови Раднаркому УРСР. Йому виповнилось на той час 60 років, і працював він завідувачем інформаційного відділу ЦК ВКП(б). Д.Мануїльський ще в політ еміграції 1911 р. одержав фах юриста Сорбонського університету (Франція), добре володів французькою мовою. У нього, безсумнівно, був хист дипломата й блискучого оратора, досвід роботи в Комінтерні. А найголовніше – він користувався повною довірою Сталіна.

…Молода українська дипломатія восени 1944 р. зробила перший крок у розвитку двосторонніх відносин. Нею було ретельно підготовлено проект Угоди між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення (ПКНВ) про евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян – з території УРСР. …Найголовнішою умовою мала виступати добровільність переселення.

Угоду підписали 9 вересня 1944 р. Голова РНК УРСР М.Хрущов і голова ПКНВ Осубка-Моравський. УРСР і Польща домовилися про обмін головними уповноваженими, місцем перебування яких визначили Луцьк і Люблін. У цих же пунктах працювали головні представники, призначені країною-господарем. Головні уповноважені й головні представники мали по два заступники (один із них належав до спецслужб) і призначили, своєю чергою, районних уповноважених і представників.

…Принципу добровільності влади обох країн дотримувалися тільки на початку переселення. Фактично в більшості своїй ні українці, ні поляки не бажали виїжджати. Українці в Закерзонні плекали любов до землі батьків, боялися колективізації тпа сталінських репресій в СРСР. Їм відмовляли в проханні поїхати в Україну, щоб ознайомитись із тамтешнім життям і місцями майбутнього поселення. Поляки в Україні все ще вважали можливим перехід Волині й Східної Галичини до Польщі, а в разі перемоги радянської влади у Польщі втрачався головний резон для виїзду.

Перший ешелон з українськими переселенцями, в основному безземельними та бездомними селянами, вирушив в Україні в листопаді 1944 р. На перепускних пунктах новоприбулих ретельно ,,фільтрували’’ представники НКВС, НКДБ й Смершу (,,Смерть шпигунам’’), тут же відбувались арешти підозрюваних.

Узимку процес переселення практично припинився й поновився тільки восени 1945 р. через ужиття примусових заходів. Полякам в СРСР загрожували депортація, насильна відправка на відбудову шахт Донбасу, арешти, конфіскація майна. Ще в складніших умовах виявились українці в Закерзонні, яких позбавляли права на землю, поділену під час аграрної реформи. Влада ліквідовувала українські школи, просвітницькі організації, переслідувала греко-католицьку Церкву. Польське збройне підпілля також нарощувало тиск на українську громаду.

Радянська сторона в цей період ініціювала кампанію брутального ставлення до українців у Польщі. На початку серпня 1945 р. головний уповноважений Уряду УРСР в Любліні М.Підгорний звернувся до польської влади з проханням застосувати війська для прискорення акції переселення. Поляки негайно с користалися цією нагодою. 1 вересня 1945 р. три дивізії Війська Польського приступили до примусового переселення українців з теренів Ліського, Перемищльського, Любачувського та Саняцького повітів, а згодом – з Лемківщини. Збройний контингент був навмисно укомплектований поляками – вихідцями із західної України, які мали особливу неприязнь до українців і могли діяти нещадно. Солдати вдались до масових насильств, терору, вбивств, мародерства. Селяни ховалися по лісах і болотах, окремі переходили на територію Чехословаччини. Для вистеження й винищення втікачів застосовувалися розвідувальні літаки. Процес переселення перетворився на брутальну депортацію. Страждання цивільного населення вразило навіть загартованих радянських службистів. Заступник головного уповноваженого від УРСР, заступник наркома внутрішніх справ УРСР Т.Кальченко дорікав своїм польським партнерам, що вони мовляв ,,трохи переборщили’’.

В умовах повсюдного воєнного та політичного тиску УПА брала на себе функцію захисту автохтонного українського населення від вигнання з земель, на яких століттями жили й працювали предки. Внаслідок поширеного активного та пасивного спротиву терміни переселення українців з Польщі зривались, і їх продовжували на 1945 та 1946 рр. Загалом за станом на жовтень 1946 р. з УРСР до Польщі переселилося 812688 осіб польської та єврейської національності. А за станом на березень 1947 р. з Польщі до УРСР переселено 472635 українців.

Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст.: Перші українські поселенці – 290 осіб (78 господарств) із с.Стрільці Грубешівського повіту – відбули у нелегку дорогу 2 листопада 1944 р. Починаючи з цього моменту, відправлення евакуйованих проводилося систематично і було в основному завершене 5 липня 1946 р.Останній збірний ешелон відбув 12 липня 1946 р. зі станції Буг з призначенням станція Дубно Ровенської обл.. у кількості 15 вагонів, у які було завантажено 27 господарств (71 особа).

Переміщення такої кількості людей вимагало відповідної організації транспорту. Основним видом доставки евакуйованих до місць розселення був залізничний транспорт, і лише незначна частина евакуйованих переїжджала на нові місця гужовим транспортом. За весь час евакуації 13131 господарств, або ж 49263 особи з майном, були перевезені гужовим транспортом, 169491 родина загальною чисельністю 433717 осіб відправлена залізничним транспортом, для чого використано 49684 вагони. У середньому у кожен вагон було завантажено 2,2 господарства або 8,7 осіб.

Проте в найбільш ,,гарячий час’’ піку евакуації завантаження вагонів проводилося ,,під зав’язку’’ через надзвичайний дефіцит залізничних вагонів, а у швидкому відправленні були зацікавлені у першу чергу самі евакуйовані, оскільки фактично вони залишились без житла.

…Головною причиною катастрофічної нестачі залізничного транспорту стали, звичайно, оперативні перевезення, пов’язані з веденням бойових дій на території Польщі та Німеччини. Унаслідок цього на станціях зосереджувалася велика кількість людей, які очікували завантаження. Так, 7 травня 1945 р. на залізничній станції Сокаль Львівської обл. накопичилося 1400 українських родин, евакуйованих з Польщі. Очікуючи прибуття ешелонів, вони перебували у зазначеному пункті понад півтора місяця. Переселенці в таборі розташувалися просто неба й існували у неймовірно важких умовах. Через це серед них мали місце випадки масових захворювань на грип, шлунково-кишкові та інфекційні захворювання, зокрема, зафіксовано 44 випадки з фатальними наслідками.

Такий же стан спостерігався під час евакуації на станціях Белз, Новий Сонч, Грилів та інших, де просто неба збиралося близько тисячі та більше родин переселенців. Їхнє очікування тривало понад місяць. Запаси продовольства та фуражу спливали з кожним днем. Були випадки захворювання худоби ящуром. Спалахували епідемії тифу. До того ж переселенці весь час відчували тривогу за своє майно. Адже на станціях завантаження, незважаючи на посилений контроль, мали місце випадки нападів, пограбувань та вбивств із боку бандитських формувань як із польського, так і з українського боку.

Особливо складним став переїзд для тих, хто відправлявся у зимовий період. Вагони часто-густо були без опалення, подекуди і просто відчиненими. Оскільки їхня подорож була довгою, багато людей хворіло і навіть вмирало в дорозі. У зв’язку з цим переселенці прибували на місця мешкання фізично знесиленими та деморалізованими.

…Якщо перші українські переселенці розселялися головним чином у колгоспах і радгоспах східних областей, то вже із середини 1945 р. цей потік спрямовувався у західні області. 61% усіх переселенців прибули до західних областей УРСР і 39% - в усі інші.

…Українські мігранти з Польщі розселялися у східних областях, головним чином у колгоспах, шляхом підселення до колгоспників-старожилів, а також у будинках для переселенців, що належали сільським радам. Всього на 1 квітня 1946 р. у власність переселенцям було передано 2371 будинок.

Будівництво нових осель та господарських будівель для переселенців, що здійснювалося відповідно до постанови від 3 жовтня 1945 р., йшло вкрай повільно. …Саме через це більшість прибульців до східних областей УРСР тривалий час забезпечувалися житлом шляхом підселення. Унаслідок чого у деяких будинках тулилося по 3-4 родини. Така скупченість призводила не лише до звичайних побутових незручностей. Але й до розповсюдження епідемій, непорозумінь із сусідами тощо.

Не набагато кращими були справи й з тими переселенцями, які опинялися у південних областях та були розселені у колишніх німецьких колоніях. За час окупації майно там дуже постраждало, деякі колгоспи перед відступом були спалені. У таких напівзруйнованих будинках і поселилися українські переселенці.

У цьому відношенні західні області мали суттєві переваги перед східними, оскільки мали у своєму розпорядженні досить значний житловий фонд у зв’язку з виїздом польського населення з території УРСР до Польщі. Тут переселенці практично відразу ж після прибуття мали можливість розташуватися в упорядкованих будинках із присадибними ділянками та приміщеннями для худоби, деякими предметами домашнього вжитку. Крім того, у західних областях залежно від кількості вільних земель окремі господарства наділялися землею.

Проте загальною бідою всіх переселенців стала відсутність палива, кормів для худоби та деяких інших украй необхідних речей. Давалися взнаки затримки розрахунків за посіви, залишені у Польщі.

Загалом же евакуйовані українські громадяни залишили у Польщі рухомого і нерухомого майна, а також посівів на загальну суму 665758165 злотих, що с становило в середньому 6545 злотих на одне господарство. У зазначену вартість входила, перш за все, вартість залишених житлових будівель на загальну суму 615807305 злотих Проте розраховуватися з переселенцями за залишене у Польщі майно радянський уряд не поспішав, посилаючись на величезні фінансові труднощі, викликані війною.

В.П.Трощинський: Подією, що остаточно змінила етнодемографічну ситуацію серед українського населення Польщі, стало примусове переміщення всіх українців у 1947 р. з південно-східних земель країни в глибину її нової території – на північні та північно-західні землі – в ході акції ,,Вісла’’. Переселення мотивувалося тим, що українське населення становила матеріальну й людську базу загонів УПА, що утруднювало їх ліквідацію. Справжньою ж метою акції, як зазначалося в тогочасному таємному документі Міністерства повернутих земель Польщі, була ,,їх (переселенців) асиміляція в польському середовищі’’. Для цього в одному селі дозволялося селитися не більше як 10 українським родинам, а часто тільки по одній сім’ї в одному населеному пункті. Стосовно цих поселенців заборонялося вживати назві ,,українець’’. Переселення також здійснювалося за допомогою війська й провадилось у надзвичайно стислі терміни: зазвичай на підготовку жителям давалося дві-три години, брати з собою дозволялося лише те, що могла нести з собою одна людина.

Акція ,,Вісла’’: 28 квітня 1947 р. 6 дивізій Війська Польського оточили села, в яких проживало українське населення. В цей самий час частини НКВС і чехословацької армії заблокували східний і південний кордони Польщі на відтинку від Бреста над Бугом до Нового Санча. О 4 годині ранку понад 17 тисяч солдатів Війська Польського під командою генерал-майора Стефана Моссора почали виселяти українців на землі західної і північної Польщі.

Дотримуючись інструкції, військо оточувало місцевість, що підлягала виселенню, щільним кільцем, аби запобігти можливим втечам населення. На світанку мешканців зганяли до центру села і сповіщали про виселення. На те, щоб зібрати найнеобхідніші речі й покинути домівки, давали кілька годин. Далі з виселених формували колону й під ескортом солдатів вели до полкового збірного пункту. За спогадами населення виселення, зокрема в першій фазі акції ,,Вісла’’, мало характер брутальної пацифікації, супроводжуваної навмисним спаленням будівель, жорстоким знущанням над родинами членів підпілля, масовими арештами.

У районі дій кожного полку організували збір 1-2 збірні пункти. Як правило, це був шматок громадського пасовища, оточений колючим дротом і під надійною охороною війська. В міру напливу виселених збірні пункти нагадували великі тимчасові табори з кількох тисячами осіб, де вони перебували протягом багатьох днів у тісноті, разом з худобою, під голим небом, заражені на дощ і весняні приморозки.

На збірних пунктах уважно вивчали списки виселюваних родин і майна, що перевозилося, здійснювали ґрунтовний відбір серед виселених з метою виловлення ,,ворожих і непевних елементів’’. Українців, запідозрених у співпраці чи в симпатіях до УПА, ділили на три категорії: А – занотовані управлінням безпеки, Б – занотовані військовою розвідкою, В – застереження висловлював командир підрозділу, що займався виселенням або вони походили від інформаторів, завербованих з-посеред виселенців на збірному пункті. Осіб, що належали до цих категорій, слід було, згідно з інструкцією, ,,вилучати як підозрілих’’. На практиці це означало їх арешт і ув’язнення у концентраційному таборі в Явожні або, в кращому випадку, оселення на західних землях за спеціальними правилами, наприклад, щодо осіб категорій А і Б – в кількості, що не перевищували одну родину в даній місцевості.

…Всі залізничні транспорти з виселеним українським населенням конвоювалися кільканадцятьма солдатами. Під час стоянок заборонялося залишати вагони без дозволу начальника конвою. На початку і на кінці ешелонів перебували солдати, озброєні кулеметами. На ніч вагони замикали.

Під час першого етапу, що тривав до кінця травня, виселено українців, що жили в повітах Сянік, Лісько, Перемишль, Березів і частково Любачів, знищено частину сотень УПА,що входили до складу куренів ,,Байди’’ й ,,Рена’’. Далі сили оперативної групи ,,Вісла’’ поступово пересувалися уздовж прикордонних повітів у напрямку на північ і захід.

На початку червня розпочався другий етап акції ,,Вісла’’, під час якого війська двох дивізій (3 та 7) скерували до повітів Ярослав, Любачів і Томашів Любельський із завданням здійснити акції виселення і ліквідації куренів ,,Залізняка’’ й ,,Беркута’’, що діяльна цьому терені, а 6-у дивізію перекинули на Лемківщину. На третьому етапі діяльності (липень) увагу зосередили на т.зв. підчищенні терену від українського населення, яке уникало виселення, і знищенні розпорошених сил УПА

Акція ,,Вісла’’ відзначалася також масовими карними репресіями супроти українського цивільного населення і членів підпілля. …Протягом неповних чотирьох місяців троє військових суддів засудили військово-польовим судом не менше 315 осіб, в тому числі 173 на смертну кару. В цей же час за дроти концентраційного табору в Явожні потрапило 3873 особи, в тому числі понад 700 жінок і дітей.

В.М.Литвин: Польська влада знищила антикомуністичне підпілля (підрозділи Української повстанської армії і Армії Крайової) і позбулася українців у південно-східних воєводствах країни. Близько 150 тис. українців були розпорошені невеликими групами на всій території північної і західної Польщі. У місцях нового поселення українці одержували майже знищені господарства (кращі господарства дістали польські переселенці, які оселилися тут ще у 1944 р.). Згодом вони дістали деяку матеріальну й фінансову допомогу від держави, але витратили цілі роки, щоб вирватися зі злиднів,до яких потрапили внаслідок депортації.

В.П.Трощинський: Всього з квітня по серпень 1947 р. на західні та північні землі Польщі було переселено понад 140 тис. українців. На території Південно-Східної Польщі залишилася лише невелика кількість українського населення. Після 1956 р. близько 20 тис. українців повернулися на свої етнічні території в Південно-Східній Польщі (висловлювали таке бажання понад 100 тис. осіб).

Депортація з історичних земель важко відбилася на соціально-економічному і політико-правовому становищі, на морально-психологічному стані українського населення, яке вважало себе ні за що покараним. Зрештою, ненормальність такої ситуації певною мірою усвідомило й тодішнє польське керівництво. Внаслідок цього в квітні 1952 р. була ухвалена партійна постанова, яка передбачала надання матеріально-технічної допомоги господарствам переселенців, врегулювання їхнього правового становища, а також повніше задоволення культурно-освітніх запитів та унеможливлення дискримінації українського населення.

ІІІ. З’ясуйте зміст таких термінів:

асиміляція, радянізація, міжнаціональний конфлікт, трансфер, історична батьківщина, легітимізація, політикум, праворадикальний, ,,лінія Керзона’’, диктат, прерогатива, Народна рада, народні комітети, конформізм, автохтонний, мігранти, репатріація, депортація, еднодемографічна ситуація, асиміляція, пацифікація, оперативна група ,,Вісла’’,

ІV. З’ясуйте роль названих діячів у подіях, пов’язаних з територіальними змінами України після закінчення Великої Вітчизняної війни:

Й.Сталін, М.Хрущов, І.Туряниця, Ф.Нємец, Е.Бенеш, К.Готвальд, О.Корнійчук, Д.Мануїльський, Осубка-Моравський, М.Підгорний, С.Моссор

V. Знайдіть на історичній карті такі регіони:

Холмщина, Підляшшя, Грубешівщина, Ярославщина, Перемишльщина, Лемківщина, Прящівщина, Берестейщина, Пінщина, Мармарощина, південно-східна Польща, західна і північна Польща, західна Україна, південна Україна

VІ. Дайте відповідь на такі запитання і завдання:

1. Проаналізуйте заходи, які керівництво Радянського Союзу реалізовувало для відторгнення від Чехословаччини Карпатської Русі. Як реагувала на ці кроки чехословацька сторона? Чи можна вважати, що Закарпаття було приєднано до СРСР на основі волевиявлення місцевого населення і міжнародного права? Відповідь обґрунтуйте.

2. Чим Ви можете пояснити той факт, що після завершення Другої світової війни Румунія не визнавала приєднання до СРСР Бессарабії і Північної Буковини на основі радянсько-румунської угоди від 28 червня 1940 р.? Назвіть обставини і умови, які сприяли вирішенню цієї двосторонньої територіальної проблеми? Відповідь обґрунтуйте.

3. З’ясуйте, де і на якому рівні вирішувалася проблема західного кордону України у 1944 р. Прокоментуйте позицію з цього питання керівників держав антигітлерівської коаліції на Кримській конференції. Чи погоджуєтеся Ви з нею? Відповідь обґрунтуйте.

4. Чи можна вважати Й.Сталіна творцем ,,української соборності’’у повоєнний час? З якою метою, на Вашу думку, було влаштовано радянсько-польський трансфер польського і українського населення? Відповідь обґрунтуйте.

5. Поясніть, з якою метою було створено Наркомат закордонних справ УРСР на чолі з О.Корнійчуком. Чим була викликана заміна керівника наркомату на Д.Мануїльського? Відповідь обґрунтуйте.

6. Зупиніться на змісті українсько-польської угоди від 9 вересня 1944 р. З’ясуйте, як і за допомогою якого управлінського механізму вона виконувалась? Чим пояснити застосування збройних сил Польщі до переселення українців восени 1945 р.? Як проходив і скільки часу тривав цей переселенський процес? Наведіть підсумкові статистичні дані про кількість українців, яких переселили до України станом на березень 1947 р. Чи співрозмірні вони з чисельністю поляків і євреїв, які покинули Україну і переїхали до Польщі? Відповідь обґрунтуйте.

7. Розкажіть про становище українців-переселенців на нових місцях. Чим можна пояснити той факт, що, попри однаково складну долю, в різних регіонах України вони дістали різні умови проживання і господарювання? Чи погоджуєтесь Ви із твердженням про те, що в західних областях переселенці потрапили у кращі умови? Відповідь обґрунтуйте.

8. Поясніть, з якою метою проводилася акція ,,Вісла’’ на території південно-східної Польщі. Які сили були задіяні для цього і як вони діяли на кожному із етапів? Чи вдалося досягти потрібних комуністичній владі Польщі потрібних результатів в ході цієї акції? Відповідь обґрунтуйте.

9. Куди направляли депортованих українців із Закерзоння? Яка доля чекала на них на нових місцях проживання? Що сталося із сотнями УПА в ході акції ,,Вісла’’? Поясніть, чому частина українців була знищена або опинилася у концентраційному таборі.

10. Наведіть підсумкові дані про результати депортації українців із південно-східної Польщі навесні-влітку 1947 р. Чи можуть вони свідчити про етнічну чистку? Відповідь обґрунтуйте.

11. Як Ви ставитесь до того, що у 1990 р. Сенат Польщі засудив акцію ,,Вісла’’ як злочинну акцію проти українського народу? Відповідь обґрунтуйте.

12. Зробіть загальні висновки.

23