Іі. Територіальні зміни україни після завершення великої вітчизняної війни очима істориків, мовою документів іі.І. Возз’єднання Закарпаття з Україною у складі срср

В.М.Литвин: Негайно після звільнення від окупантів всієї території Закарпаття туди прибув М.Хрущов. Метою візиту, як він писав у листі до Сталіна, було ,,з’ясування настроїв місцевого населення щодо його ставлення до СРСР’’. У районі Мукачева, в партизанському загоні О.Тканка, керівник УРСР зустрівся з І.Туряницею, одним із керівників Компартії Чехословаччини. Той повідомив, що ,,підняти маси’’ про приєднання Закарпаття до СРСР не є проблемою: місцеве населення настроєне позитивно, і треба лише одне – реалізувати ці настрої у відповідних петиціях та резолюціях.

Хрущов надіслав на допомогу радянській військовій адміністрації у Закарпатті апаратних працівників ЦК КП(б)У. Разом з членами військової ради 4-го Українського фронту на чолі з Л.Мехлісом вони за короткий час організували місцеві органи влади – тимчасової народні комітети. На зборах і мітингах, які скликалися під час виборів, висловлювалися вимоги і прохання прийняти Закарпатську Україну ,,в лоно-матері Вітчизни’’.

26 листопада 1944 р. з’їзд народних комітетів у Мукачеві схвалив Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з УРСР і вихід її зі складу Чехословаччини. З’їзд утворив Народну раду – тимчасовий орган законодавчої і виконавчої влади із7 осіб на чолі з І.Туряницею.

Адміністрація Ф.Нємеца й раніше відчувала непереборні труднощі у здійсненні урядових функцій. Провалилися, зокрема, її спроби розпочати мобілізацію місцевого населення з метою сформування тилових збройних сил. Натомість тисячі добровольців записувалися у Червону армію. Виступи місцевих активістів на користь возз’єднання краю з Україною уміло підтримувалися радянською цивільною адміністрацією, яка без зайвого розголосу швидко розбудовувалася під прикриттям народних комітетів. Коли політичний радник чехословацької адміністрації став головою Народної ради, Ф.Нємец і його апарат виявилися паралізованими. Туряниця одразу направив йому лист з вимогою покинути територію краю разом з усім цивільним і військовим апаратом лондонського уряду. Нємец апелював до Бенеша, а той – до свого посла в Москві З.Фірлінгера. Це був дивний крок з боку глави держави, але йому більше не було куди звертатися. Голови урядів Великої Британії і США вважали проблему державного статусу Карпатської України питанням двосторонніх радянсько-чехословацьких відносин.

5 грудня Народна рада схвалила декрет про припинення зв’язків народних комітетів Закарпатської України х уповноваженим уряду Чехословаччини і поставила офіційну вимогу, щоб той залишив межі краю. Виконуючи інструкції Бенеша, Нємец продовжував деякий час залишатися в Закарпатті.

15 грудня Фірлінгер у телеграмі Бенешу ,,найбільш настійним чином’’ порекомендував піти назустріч вимогам з’їзду народних комітетів.

29 грудня Ф.Нємец у телеграмі Бенешу теж вимушений був визнати, що рух за вихід Підкарпатської Русі зі складу Чехословаччини ,,треба вважати рухом народним і стихійним’’. Звідси він роби висновок, що недоцільно діяти ,,проти волі місцевого населення’’. Нємец радив Бенешу, ,,враховуючи престиж держави і дальший зовнішній та внутрішній розвиток республіки’’, негайно розпочати переговори з Радянським Союзом з цієї проблеми.

Важко сумніватися в тому, що над телеграфним посланням Нємеца ,,попрацювали’’ безпосередньо на місці. В іншому випадку він не став би давати поради президенту у питаннях державного значення. Нємец не міг не бачити й того, що рух за вихід краю зі складу Чехословаччини був аж ніяк не стихійним. Проте основний вектор настроїв місцевого населення глава чехословацької адміністрації оцінював правильно. Закарпатці у своїй більшості воліли бути з Києвом. А не з Прагою. Меншість не висловлювала своїх настроїв, тому що антирадянська пропаганда суворо каралася.

23 січня 1945 р. Сталін запросив керівника Комуністичної партії Чехословаччини К.Готвальда на бесіду про майбутнє Закарпатської України. Під час бесіди він продиктував лист Е.Бенешу такого змісту: ,,Я дізнався сьогодні віт т.Готвальда, що чехословацький уряд зазнає хитань у зв’язку з подіями на Закарпатській Україні, що він додержується того погляду, ніби радянський уряд гадає самостійно вирішити питання про Закарпатську Україну в суперечності з договором між нашими державами’’. Далі Сталін продовжував, граючи на публіку, тобто звертаючись у першу чергу до союзників по антигітлерівській коаліції: ,,Радянський уряд не забороняв і не міг заборонити населенню Закарпатської України висловлювати свою народну волю. Це тим більш зрозуміло, що ви самі говорили мені в Москві про своє бажання віддати Закарпатську Україну Радянському Союзу, причому, як Ви пам’ятаєте, я тоді не дав на це своєї згоди. Однак з того, що радянський уряд не заборонив закарпатським українцям висловлювати свою волю, в жодному разі не випливає, нібито радянський уряд має намір порушити договір між нашими державами і самостійно розв’язати питання про Закарпатську Україну. Така думка була б для радянського уряду образливою. Оскільки питання про Закарпатську Україну поставило саме населення Закарпатської України, постільки, природно, його треба буде розв’язувати. Проте це питання можна вирішити лише угодою між ЧССР і СРСР – ще до завершення війни з Німеччиною або після завершення війни, коли обидва уряди визнають це доцільним’’.

Сталін мав на руках всі козирні карти і міг формулювати речення у цьому посланні так, нібито він змушений був під тиском непереборних обставин погоджуватися на вихід Закарпаття зі складу Чехословаччини. Насправді ж, він залишав чехословацькому президенту тільки один вибір: юридично оформити приєднання Закарпаття до СРСР, що вже відбулося, або негайно, або після війни. Природно, що Е.Бенеш побажав відтягнути цю операцію на період після війни. Цілком відверто він написав Сталіну у відповідь, що хотів би ,,мати можливість обговорити це питання з нашими діячами у Празі’’. Інакше кажучи, президент бажав покінчити зі своїм емігрантським становищем і дістати підтримку з боку чехословацької політичної еліти в столиці своєї країни, коли вона буде звільнена від гітлерівської окупації. Проте події в Чехословаччині пішли не так, як гадав Бенеш. У лютому 1945 р. у Кошице відбулася конференція КПЧ. Виступаючи на ній, Г.Гусак заявив від імені всієї партії, яка за допомогою радянської адміністрації перетворювалася на найбільш впливову політичну силу на визволеній частині країни: ,,Карпатські українці вирішили приєднатися до СРСР, возз’єднатися зі своїм народом. Ми цілком поважаємо це рішення і по-справжньому, по-братерськи бажаємо реалізації усіх їхніх національних ідеалів’’.

У березні в Москві були запрошені лідери основних політичних сил країни на чолі з президентом Е.Бенешем. Вони проголосили утворення Національного фронту чехів і словаків. 4 квітня на основі досягнутої домовленості Бенеш призначив у Кошице новий уряд на чолі з З.Фірлінгером. Наступного дня на першому засіданні уряду була офіційно проголошена програма дій, розроблена на з’їзді КПЧ і прийнята на переговорах у Москві. Вона увійшла в історію Чехословаччини як Кошицької урядової програми. Зокрема, в ній вказувалося: ,,Уряд потурбується про те, щоб якомога швидше було розв’язане питання про Закарпатську Україну, поставлене самим населенням цієї області. Уряд бажає, щоб це питання було розв’язане у відповідності з демократичним висловленням волі народу Закарпатської України, в дусі повної дружби між Чехословаччиною і Радянським Союзом’’.

Готуючи Закарпатську Україну до офіційного включення у склад Радянського Союзу, органи державної безпеки ,,очищали’’ її від людей, які заплямували себе співробітництвом з угорським окупаційним режимом або виступали проти радянської влади. З особливою ретельністю вишукувалися не колаборанти, а ,,українські буржуазні націоналісти’’, які брали активну участь у творенні Карпатської України в 1938-1939 рр. У травні 1945 р. у Празі був заарештований президент Карпатської України о.Авнгустин Волошин. Незабаром він загинув у московській тюрмі. 25 делегатів з’їзду народних комітетів Закарпатської України були заарештовані за ,,антирадянську агітацію’’. Ця формула звинувачення вживалася у випадку небажання людини погодитися на приєднання її малої батьківщини до Радянського Союзу.

29 червня 1945 р. між Чехословаччиною і Радянським Союзом було підписано договір про включення Закарпатської України (за діючою тоді конституцією Чехословаччини – Підкарпатської Русі) до складу СРСР. Від СРСР договір підписав В.Молотов, від Чехословацької Республіки – З.Фірлінгер і В.Клементіс. У складі УРСР з’явилася Закарпатська область, територія якої дорівнювала 12,9 тис. кв. км. Загальна територія УРСР досягла 577 тис. кв. км.