2. Підприємство: сутність, риси, форми та види.

Підприємницька діяльність може здійснюватись у певній організаційній формі і вибір такої форми є одним із відповідальних етапів формування підприє­мництва. Кожний підприємець намагається обрати найдоцільнішу організаційну форму діяльності, яка б відповідала:

• меті діяльності, її конкрет­ним умовам;

• найбільш повно захищала майнові інтереси її учасників;

• врахо­вувала фінансові можливості підприємця.

Домінуюче місце серед організаційних форм на мікроекономічному рівні належить підприємству (фірмі). Правовий статус підприємства (фірми) в Ук­раїні регулюється законами "Про підприємництво", який вже згадувався вище, а також "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства".

Згідно Господарського кодексу України підприємство - само­стійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом держав­ної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господар­ської діяльності.

Підприємство (фірма) - система соціально-економічних відносин, які складаються на нижчому, пер­винному (мікроекономічному) рівні суспільного виробництва.

Підприємство (фірма) - самостійний господарюючий суб'єкт, який має свій статут, права юри­дичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну (торговель­ну) діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Основні риси підприємства:

1. це самостійний господарюючий суб'єкт;

1. воно має власний статут, який затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудового колективу; статут визначає предмет і цілі діяльності підприємства, його органи управління, компетенцію та повноваження трудового колективу, порядок утворення майна підприємства (до статуту можуть включатися також положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства);

2. підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені чинним законодавством і відповідають цілям, перед­баченим його статутом;

4) мета діяльності будь-якого підприємства - отримання прибутку (доходу). Кожне підприємство повинно мати:

а) самостійний баланс;

б) розрахунковий та інші рахунки в установах банків;

в) печатку із своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак.

Майно, необхідне підприємству для здійснення діяльності, передбаченої статутом (основні фонди, оборотні фонди, інші цінності, вартість яких відобра­жається на самостійному балансі підприємства), може формуватись шляхом:

1. грошових та матеріальних внесків засновників підприємства;

2. доходів, одержаних від реалізації продукції, а також інших видів госпо­дарської діяльності;

3. доходів від цінних паперів;

4. кредитів банків та інших кредиторів;

5. капітальних внесків і дотацій з бюджету;

6. надходжень від роздержавлення та приватизації об'єктів власності;

7. придбання майна іншого підприємства (організації);

8. благодійних внесків, пожертвувань від підприємств, організацій, гро­мадян;

9. інших джерел, які не заборонені чинним законодавством.

Підприємство створюється:

1. згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ними органу або за рішенням трудового колективу;

2. в результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу;

3) внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.

Здійснення господарської діяльності підприємством може мати місце тільки після його реєстрації в органах державної влади у порядку, передбачено­му чинним законодавством.

Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, виділення, перетворення) підприємства проводиться за рішенням власника, в окремих випадках, передбачених Законом України "Про підприємства в Ук­раїні" - за рішенням власника та трудового колективу, а також - за рішенням суду або господарського суду.

Крім зазначених випадків, підприємство може припинити діяльність у разі:

а) прийняття рішення про заборону його діяльності через невиконання умов, встановлених законодавством;

б) визнання у судовому порядку недійсними установчих документів і рішен­ня про створення підприємства;

в) визнання його неплатоспроможності - банкрутом.

Згідно з Законом України "Про банкрутство" банкрутами можуть бути визнані ті підприємства, які неспроможні своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредитором або бюджетом. Проте підприємство стає банкрутом тільки за рішенням господарського суду, а до цього моменту йому надається можливість вийти зі стану неспроможності. Підставою для порушення справи про банк­рутство є заява до господарського суду будь-кого з кредиторів, самого боржни­ка, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби. Достовірність та повнота бухгалтерського обліку, іншої інформації про фінансове і майнове становище боржника повинні бути підтверджені аудито­ром (аудиторською фірмою) незалежно від підстав, з яких порушено справу.

Водночас, у місячний термін з дня опублікування оголошення про пору­шення справи про банкрутство громадяни і юридичні особи можуть взяти участь у санації боржника ("санація" в перекладі з латинської - "оздоров­лення, лікування"). Якщо ж протягом місяця не буде вжито заходів по санації боржника, тоді арбітражний суд приймає остаточне рішення щодо визнання підприємства банкрутом. У разі, коли недобросовісний підприємець визна­чає себе банкрутом з метою приховати незаконне витрачання коштів не за призначенням (в т.ч. розкрадання), ліквідувати, реорганізувати чи привати­зувати підприємство (фірму) зі зміною форми власності на нього (фіктивне банкрутство) або навмисно приховує банкрутство, то він має нести кримі­нальну відповідальність.

Згідно із Законом «Про підприємства в Україні» існу­ють такі види підприємств:

1. індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

2. сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім'ї, які мешка­ють разом;

3. приватне підприємство, засноване на власності ок­ремого громадянина України, з правом наймання робочої сили;

4. колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу, кооперативу, іншого статутного то­вариства, громадської та релігійної організації;

5. державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

6. державне підприємство, засноване на загальнодер­жавній (республіканській) власності;

7. спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності);

8. підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян іноземних держав.

Підприємства та підприємництво існують у різних ор­ганізаційних та організаційно-правових формах.

Організаційні форми підприємства (окремі форми об'єднання людей для здійснення їх спільної діяльності у межах певної структури).

1. Одноосібне господарство (індивідуальне підприємство) — така форма організації підприємства і підприємництва, коли вся власність нале­жить одній особі, яка одноосібно управляє виробництвом і власністю, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всі зобов'язання підприємства.

Перевагами одноосібного господарства є:

1. привласнення всього прибутку та можливість вільно розпоряджатися ним (крім сплати частини податків);

2. наявність на цій основі високоефективних стимулів до праці;

3. незначні витрати на організацію виробництва;

4. високий ступінь свободи економічного вибору;

5. простота для оподаткування (оподатковується лише індивідуальним подохідним податком, нижчим від оподат­кування прибутку).

Водночас одноосібному господарству властиві певні недоліки:

1. незначні обсяги привласнюваного прибутку, а отже обмежені можливості розширення підприємства за раху­нок власних коштів;

2. більші, порівняно із середніми та крупними підпри­ємствами, труднощі в отриманні кредитів і вищі відсотки за них;

3. значно більші можливості збанкрутувати (так, у Ве­ликобританії протягом першого року банкрутує кожна четверта невелика фірма);

4. більша тривалість робочого дня, вища інтенсивність праці та гірша техніка безпеки;

5. відповідальність власника підприємства за зо­бов'язання не лише активами підприємства, а й своїм осо­бистим майном.

Ця форма організації підприємств та підприємництва є найбільш адекватною для малих підприємств.

2. Партнерство (товариства) — форма організації підприємства, за якої дві або більше осіб об'єднують своє майно, стають співвласниками створеного підприємства, спільно управляють виробництвом і власністю, розподіляють прибуток і несуть спільну відповідальність за свої зо­бов'язання.

Окремими особами у партнерстві можуть виступати й юридичні особи, що як співвласники діють на основі ук­ладеного договору, який регулює всі права та обов'язки партнерів.

Юридична особа — підприємство, організація, установа, які виступають єдиним самостійним носієм прав і зо­бов'язань.

Ознаками юридичної особи є наявність майна, відо­кремленого від майна учасників, та самостійна майнова відповідальність; право володіти, користуватися і розпоря­джатися власністю; право здійснювати від свого імені гос­подарські операції та ін.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статут­ний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товари­ства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкри­того товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціо­нерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засно­вниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсю­джуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що про­даються іншими акціонерами товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товари­ство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вкла­ди, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товари­ство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими Документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства не­суть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими доку­ментами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого від­повідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку ді­яльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку ді­яльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідаль­ність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники, присутні в діяльності товариства, лише своїми вкладами (вкладники).

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприєм­ництва.

Особливим видом державного підприємства є казенні підприємства. Вони створюються у галузях народного господарства, в яких:

• законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

• основним (понад 50%) споживачем продукції виступає держава;

• за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаро­виробників чи споживачів;

• приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства встановлюється обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство.

До позитивних сторін на­лежать:

1. більші можливості розширення виробництва (вна­слідок злиття капіталів декількох осіб);

2. дещо кращий доступ до кредитних ресурсів (банки більше довіряють партнерствам, ніж одноосібним госпо­дарствам);

3. вдосконалення процесу управління виробництвом і власністю (внаслідок спеціалізації учасників на виконанні окремих управлінських функцій);

4. збереження простого та пільгового механізму опо­даткування.

Негативними сторонами діяльності партнерських під­приємств є:

1. ускладнення процесу вироблення і прийняття уп­равлінських рішень (внаслідок необхідності узгодження його між учасниками);

2. необхідність відповідальності окремих осіб за не­правильні рішення, від яких партнерство не застраховане;

3. внаслідок заборони учасникам товариств з обме­женою відповідальністю продажу їх вкладів (паїв) на від­критому ринку в разі виходу одного з них з партнерства інші учасники або треті особи зобов'язані викупити його частку.

Партнерства найбільш поширені у сфері дрібного бізнесу при наданні послуг, зокрема у медицині, юриспру­денції.

3. Корпорація — найдосконаліша форма організації під­приємств, що існує переважно у вигляді відкритого акціонерного товариства, засновники якого формують ак­ціонерний капітал шляхом об'єднання власних ресурсів че­рез механізм випуску і продажу цінних паперів (передусім акцій), а співвласники несуть обмежену відповідальність.

Згідно з чинним законодавством корпорація — це до­говірне об'єднання, створене на основі поєднання вироб­ничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути фізичні та юридичні (підприємства) особи. Акціонерний капітал (власність), який формується при цьому, скла­дається із загальної вартості випущених і проданих акцій. Засновники товариства отримують засновницький прибу­ток, який становить різницю між сумою, отриманою від продажу акцій, та обсягом вкладених ресурсів.

Основними позитивними сторонами корпорацій є:

1. можливість збільшити джерела фінансування для розширення виробництва (за рахунок продажу цінних па­перів), а отже отримати більший прибуток, частина якого (нерозподілений прибуток) йде на розширення обсягів ви­робництва;

2. кращий (порівняно з партнерствами) доступ до кре­дитів банків;

3. внаслідок наведених переваг отримання можливості впроваджувати передові досягнення науки і техніки у ви­робництво, що зумовлює зростання продуктивності праці й зниження собівартості товарів і послуг;

4. обмежена відповідальність акціонерів за зобов'язан­ня корпорації, а отже відсутність відповідальності власним майном;

5. залучення до управління виробництвом профе­сійних управляючих (менеджерів), що сприяє вдоскона­ленню процесу вироблення управлінських рішень;

6. здійснення внутрікорпораційного планування на поточний та віддалений період (5—10 років), комплексне вивчення ринку, формування потреб споживачів тощо і завдяки цьому отримання переваги над конкурентами.

Основними недоліками корпорацій є:

1) значне знецінення акцій корпорацій під час погір­шення економічної кон'юнктури, внаслідок чого дрібні акціонери можуть втратити їх;

2. недосконалий механізм оподаткування в окремих країнах (так, в Україні оподатковуються і прибуток корпо­рацій, і доходи на акції, що особливо несправедливо для дрібних акціонерів);

3. перетворення дрібних акціонерів, внаслідок їх вели­кої чисельності, на формальних власників, неспроможних впливати на вибір керівництва, розподіл прибутків тощо у більшості крупних корпорацій і прийняття управлінських рішень на основі кількості акцій;

4. внаслідок зосередження контрольного пакета акцій у руках небагатьох акціонерів встановлення їх контролю над заощадженнями більшості дрібних акціонерів.

Корпорації є найадекватнішою формою організації крупних та середніх підприємств.

У сучасній ринковій економіці активізується роль об'єднання підприємств (рис. 8.4).

Рис. 8.4.. Типи об'єднань підприємств

Картель — угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується.

Синдикат — форма об'єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції.

Трест — форма об'єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результати господарської діяльності всіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи.

Концерн — об'єднання багатьох промислових, фінансових, торговельних підприємств, які формально зберігають свою самостійність, але фактично підпорядковані фінансовому контролю та керівництву головної фірми, котра несе відповідальність за господарську діяльність об'єднаних підприємств у межах пакетів акцій кожного з них.

Конгломерат — багатогалузеве об'єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов'язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств. Риси конгломерату:

— відсутність галузевого ядра;

— зміна власника підприємства за незмінних виробничих програм;

— незмінність товарів та послуг, що пропонуються на ринку;

— провідна роль банків та інших фінансово-кредитних установ, які здійснюють стратегію поглинання та підпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність.

Диверсифікати — багатогалузеві корпорації, об'єднані системою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцензійними угодами, спільними виробничими та науково-дослідними програмами, єдиною системою фінансування. Риси диверсифікату:

— наявність галузевого ядра;

— об'єднання суміжних галузей;

— впровадження принципово нових видів діяльності та їхніх результатів — товарів і послуг;

— допоміжна роль банків та інших фінансово-кредитних установ.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) — організаційна форма об'єднання великих промислових фірм із банківськими структурами, в якій кожний член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не нехтує при цьому інтересами групи. Координаційну діяльність може здійснювати банк або промислове підприємство.

Функції ФПГ:

— акумуляція фінансових ресурсів;

— створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності;

— належний контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів;

— сприяння розвитку науково-дослідницьких розробок;

— міжгалузевий перерозподіл ресурсів.

Система участі. Для виявлення ступеня залежності підприємств, які утворюють корпоративний капітал, від головної (материнської) компанії застосовують критерій системи участі. За цією системою підприємства, що входять до складу корпорації (холдингу), можуть набувати таких форм:

— відділення (якщо 95—100 % акцій його належить материнській компанії);

— дочірнє підприємство (частка участі материнської компанії становить 50-95 %);

— філії (частка материнської компанії становить 25-50 %);

— асоціації (участь материнської компанії в їхньому капіталі 10-25%).

Крім розглянутих організаційно-правових форм підприємств та їхніх об'єднань, існують і інші критерії класифікації.

Зокрема, за формою власності підприємства поділяють на:

— приватні (засновані на власності окремого громадянина з правом використання найманої праці);

— колективні (засновані на власності трудового колективу, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської чи релігійної організації);

— державні (засновані на загальнодержавній та комунальній власності).

Серед колективних форм підприємництва найпоширенішою є кооператив.

Кооператив — об'єднання громадян з метою спільного виробництва та збуту продукції, закупівлі та споживання товарів і послуг, будівництва, споживання житла тощо. Риси кооперативу:

— юридична особа;

— членство на засадах пайових внесків;

— необмежена відповідальність;

— зберігається індивідуалізм у розподілі, пропорційно до паю.

Переваги кооперативу:

— проста процедура вступу та виходу з кооперативу;

— об'єднання зусиль для вирішення спільних завдань;

— рівноправність членів у вирішенні господарських проблем.

Недолік кооперативної форми — обмеженість економічної свободи через необхідність узгодження інтересів членів кооперативу.

Державне підприємство — підприємство, основні засоби якого є державною власністю, а керівники призначаються державними органами або працюють за контрактом.

Державні підприємства загальнодержавної власності найчастіше поширені в галузях:

— що забезпечують національну безпеку;

— не привабливих для приватного підприємництва, а таких, що мають важливе стратегічне значення для країни;

— природних монополіях (з метою запобігання виникненню приватної монополії);

Комунальні підприємства є власністю влади адміністративно-територіальних утворень.

Форми державних підприємств:

— із неподільним майном і повною приналежністю його до державної власності (унітарні підприємства);

— контрольовані державою через контрольний пакет акцій (корпорації з правом прийняття рішення державою);

— з часткою державної власності у статутному капіталі, меншою ніж 50 %, де представники державних органів представляють інтереси держави.