Тема: Норма як виразник суспільного та індивідуального в функціональній сутності особистості

Мета: розкрити норму як виразник суспільного та індивідуального в функціональній сутності особистості, олзнайомити із методологічними підходами до «норми» як суспільної категорії.

План

1. Методологічні підходи до «норми» як суспільної категорії

2. Характеристика «норми» як функціонального оптимального показника

3. Категорія «норми» у контексті психолого-педагогічного і соціологічного вивчення

4. Шляхи регуляції функціонального стану особистості у її соціалізації

Список літератури:

1. Профілактика в поведении детей и подростков: М-лы семинара.- М.,1988.

2. Скрипка В.І. Соціалізація учнівської молоді в умовах розбудови національної школи. - 1994

3. Социальная педагогика.-Свердловск,1989.

4. Соціальна педагогіка: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 256 с.

Соціальна норма – історично усталена форма регулювання стосунків і власної поведінки особистості. Регулювання людської поведінки не може відбуватися без єдиних і загальних критеріїв вимірювання (визначення міри). За поведінкою людини визначається дозволений (допустимий), існуючий і заборонений (недопустимий), допустимий і обов’язковий варіант поведінки. Об’єктивною основою соціальної норми й оцінкових критеріїв є й те, що в соціальній дійсності, в діях і вчинках людей присутні не тільки динаміка і деяка неповторність, змінність і розвиток, але й відносна стійкість і повторюваність. Це дає можливість вивести загальний знаменник (встановити загальний рівень) для індивідуальних вчинків і дій людини. Нормативні форми й оцінкові критерії, різні правила виникають у результаті накопичення достатньої кількості аналогічних чинників і усвідомлення реального ефекту цілеспрямованого впливу на вчинки людей за допомогою загальних принципів і критеріїв і можливі завдяки здібності людини шляхом абстрагування охопити загальними правилами цілу групу явищ, повторювані аналогічні факти і події, однакові варіанти поведінки. Нормативні системи (політичні, правові, моральні, естетичні, релігійні тощо) вносять організованість, послідовність і дисциплінованість у поведінку і дії людини, у її образ життя, у функціонування соціальних інституцій, тих чи інших соціальних спільнот.

Норма для кожної людини – явище об’єктивне, реальнее, індивідуальне. Норми відображають реальний стан об’єкта, а нормативи – рівень пізнання об’єкта. Нормативи є схемами пізнання об’єктивних норм.

Біологічна здатність людини до адаптації необхідна і нормальна лише в тих межах, у яких вона забезпечує оптимальну діяльність людини як члена суспільства. У процесі навчання і виховання людина із біологічного індивіда стає соціальною особистістю, тобто відбуваєтьбся соціалізація особистості. Процес соціалізації відбувається у постійному спілкуванні, в результаті якого формуються соціальні ролі особистості. Процес засвоєння соціальних ролей особистістю, виконання її рольових функцій, засвоєння суспільних ідей, культури, правил, певного досвіду здійснюється за законами не лише соціологічними, а й соціально-психологічними. Нормально розвинена людина – це особистість, яка засвоїла соціальні норми і норми суспільного життя.

Плахов В.Д. виокремлює два загальних класи соціальних норм, що розрізняються за механізмом формування і функціонування: 1) клас декретованих норм, існування яких повністю пов’язане із свідомістю і волею людей (юридичні кодекси, державні закони, циркуляри тощо); 2) клас спонтанно (традиційно) формуючих і функціонуючих соціальних норм у процесі самоорганізації суспільства, людей (звичаї, обряди, мораль). Особливу групу складають норми, що розрізняються на носієм – суб’єктом (персональні, групові, колективні, етнічні, національні тощо).

В.Плахов вважає, що аномалія має свій статистичний аспект: якщо норма є типічним явищем, то аномалія – норма менш типічна (нетипічна), менш поширена. Тому необхідно розрізняти «нормальну» і «нормативну» поведінку. Перше розглядається у зв’язку з нормою і аномією, і йому відповідно протистоїть «ненормальна поведінка» у значенні безсистемна, випадкова. Друге – «нормативна поведінка» - означає визначеність поведінки соціальним нормативнам; відмінною рисою є законопослушність.

Деякі учені вважають, що аномалія є особливою формою нормативної поведінки; вона не протиставляється нормі (аномія), а є якісно новим утворенням (нетиповою нормою).

У будь-якій соціальній системі існують певні види соціальних відхилень від «нормального»: а) різні форми соціальної патології (злочинність, алкоголізм, проституція тощо); б) усі види соціальної творчості.

Нормативна поведінка відрізняється достатньо вираженою варіабельністю: те, що є нормою в одних суспільствах, в інших може розглядатися як відхилення у поведінці, що залежить від соціально-економічного ладу суспільної системи (релігія, мовні системи).

Соціопатія як соціальне явище, яка аномальна форма психічних реакцій і поведінки людини відповідно до певних обставин, неприйнятністю в силу особистісної самооцінки і установки, але не норми для більшості людей.

План

1. Методологічні підходи до «норми» як суспільної категорії

2. Характеристика «норми» як функціонального оптимального показника

3. Категорія «норми» у контексті психолого-педагогічного і соціологічного вивчення

4. Шляхи регуляції функціонального стану особистості у її соціалізації

Список літератури:

5. Профілактика в поведении детей и подростков: М-лы семинара.- М.,1988.

6. Скрипка В.І. Соціалізація учнівської молоді в умовах розбудови національної школи. - 1994

7. Социальная педагогика.-Свердловск,1989.

8. Соціальна педагогіка: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 256 с.

Семінарське заняття 8