Теми семінарських занять

з курсу «Основи соціалізації особистості»

Модуль 2

Семінарське заняття 1

Тема: Соціально-педагогічні проблеми соціалізації української молоді

Весь спектр освітніх глобалізаційних концепцій поділений на три групи залежно від типу взаємодії різних культур в рамках навчальної програми школи:

1. Асиміляційні, що передбачають забезпечення пріоритетного культурного та освітнього розвитку однієї домінуючої нації та занепад інших шляхом уніфікації.

2. Мультикультурні, що передбачають автономний розвиток різних культурних груп, які підкреслюють свою специфіку, унікальність. Такий підхід не створює передумов для взаємодії, взаємозбагачення цих культур.

3. Інтеркультурні, що передбачають взаємопризнання та взаємозбагачення різних культур шляхом встановлення широкого спектру контактів. Інтеркультурна школа відкрита для сприйняття різноманітності; сприймає її як скарб, який треба зберігати та вивчати.

Результатом інтернаціоналізації економічного та культурного життя людства і, не в останню чергу, інтеркультурної освіти стала поява цікавого культурно-освітнього феномену -досить великої групи людей з інтеркультурною самоідентифікацією. Такі люди мають у більшості своїй міжнаціональне (змішане) походження та досвід проживання (на етапі допрофесійної та професійної соціалізації) у різних країнах світу, достатньо високий соціальний статус в наслідок високої освіти та професійної кваліфікації (своєї та своїх батьків). Значна група таких "транснаціоналів/ транскультуралістів" ("інтернаціоналістів/ інтеркультуралістів") стада об'єктом досліджень, у яких з'ясовувались шляхи та результати впливу інтеркультурного досвіду на формування Я-концепції індивіду. Вивчення таких людей є важливим, оскільки їх кількість має тенденцію до зростання. У результаті численних опитувань дослідники дійшли до висновків, що провідними характеристиками транснаціоналів/транскультуралістів є:

• здатність до адаптації, відкритість, толерантність;

• інсайт, несхильність до стану культурного шоку;

• вміння слухати інших;

• вміння знаходити нових друзів;

• об' єктивюсть, емпатія, широта поглядів;

• здатність до професійного росту;

• пізнавальна гнучкість, мобільність;

• впевненість у своїх силах .

На основі досліджень особливостей самосвідомості реальних інтеркультуралістів дослідники визначили провідні, на їх думку, якості ідеальної людини - представника світової культури, формування якої можна вважати метою інтеркультурної освіти. Отже, така людина повинна:

а) передусім бути гуманістом, чия любов до людей є вищою за національні, ідеологічні, релігійні бар'єри. В оцінці іншої людини гуманіст керується її особистими якостями, а не належністю до раси, соціальної групи, статі тощо;

б) проявляти інтерес до інших культур, бути зацікавленою у співпраці з представниками інших культурних спільнот, збагаченні своєї культури через таку співпрацю;

в) бути здатною сприймати різні точки зору, гнучкою в оцінці інших людей та культур;

г) бути здатною сприймати проблеми інших людей, культур як свої власні, здатною до співчуття та допомоги;

д) підійматись у розумінні міжнаціональних проблем вище вузьконаціональних інтересів та забобонів; бути здатною до критичної оцінки своїх національних лідерів у випадку їх несправедливого ставлення до інших народів, країн;

е) вміти мислити глобально, оскільки сьогодні у всього людства є спільні проблеми, які можна вирішити тільки разом, у співпраці.

План

1. Соціалізація і національне самовизначення української молоді.

2. Державна політика та громадські організації у вирішенні проблем соціалізації молоді.

3. Інноваційні технології у соціалізації молоді.

4. Українське суспільство і молодь: пошук нової ідентичності.

Список літератури:

1. Соціальна педагогіка: Підручник.– Київ: Центр навчальної літератури, 2003 – 256с.

2. Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні»// Відомості Верховної Ради України.- К.,1993.

3. Державна національна програма “Освіта” Україна ХХІ століття. – К.: Райдуга, 1994.

4. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 2-е вид. – 1999 р. – 350с.

5. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Академвидав, 2003. – 528 с.

6. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: 2001. – 576 с.

Семінарське заняття 2

Тема: Духовність особистості як сфера її сутності

Протягом тривалого часу суспільна свідомість, духовне життя суспільства або не розрізнялися взагалі, або розрізнялися дуже мало. Найбільш суттєво досліджена специфіка духовного життя суспільства А.К.Уледовим. Він вважає, духовне життя є «життя людей, пов’язане із задоволенням духовних потреб, з відтворенням свідомості, що є одним із важливіших відів суспільного відтворення, зі стосунками між людьми у процесі духовного відтворення, з духовним спілкуванням тощо. Викоремлює такі елементи: духовна діяльність, духовні потреби, духовне споживання, духовні стосунки.

Суспільна свідомість – це перш за все ідеальний феномен суспільства; його форми, види, рівні, стани розрізняються своїм конкретним змістом, суспільними функціями, але при всьому вони зберігають якість ідеальності.

Духовна сфера життя суспільства - сторона духовного життя, пов’язана зі спеціалізованим (професійним) духовним відтворенням, з функціонуванням соціальних інституцій, у рамках яких створюються і поширюються духовні цінності. Духовна сфера – цілеспрямовано організоване суспільством духовне життя людей. Елементи духовної сфери мають три відмінні ознаки: вони ґрунтуються на формах, видах суспільної свідомості; включають певні типи духовної діяльності; вони є інституціоналізовані підсистеми суспільства.

Однією із найважливіших суспільних детермінант духовної сфери є суспільні потреби у передачі накопиченого досвіду соціалізації, виховання нових поколінь людей. Без цього суспільство існувати не може. У суспільному житті усі елементи духовної сфери тісно пов’язані, взаємодіють один з одним. Так, довгий час розвиток церкви мав великий вплив на мистецтво, науку; сьогодні особливо очевидний зв’язок науки і освіти, ідеології і науки. Кожний із виокремлених елементів певною мірою впливав на інший. Тому наявні спільні риси в різних елементах духовної сфери, наявні певні системні зв’язки між ними.

План

1. Духовності особистості і її значення на шляху соціалізації.

2. Духовність як форма людської самосвідомості і самоідентифікації.

3. Духовність особистості як форма її інтеріоризації та засвоєння соціального досвіду.

4. Креативна місія у духовній сутності особистості.

Список літератури:

1. Майцеків Т. Українські народні традиції виховання дітей і молоді // Людина і світ.- 1995.- вересень.

2. Наулко В.І. Побут населення України.- К.,1993.

3. Педагогіка і психологія життєтворчості /В.Д.Доній, Г.М.Несен.- К.,1996.

4. Скрипка В.І. Соціалізація учнівської молоді в умовах розбудови національної школи. – 1994.

5. Фурман Г. Школа-родина – шлях у майбутнє// Директор школи.-1999.-№7

6. Троцко Г.В., Трубавіна І.М. Українські дитячі та молодіжні організації.- Харків,1999.

7. Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні // Вибр. пед. тв.: У 2 т. — К.: Рад. шк., 1983. — Т. 1.

Семінарське заняття 3-4

Тема: Сім’я як детермінанта соціалізації особистості

Сім’я - це створена на шлюбі чи кровній родинності мала соціальна група, члени якої пов’язані спільністю побуту, спільними обов’язками і емоційною близькістю. Під шлюбом розуміють санкціоновану і регульовану суспільством історично обумовлену форму стосунків між чоловіком і жінкою, яка спричиняє взаємні обов’язки і відповідальність щодо дітей.

Найбільш поширеним типом є нуклеарна сім’я, яка складається із однієї пари батьків з дітьми або без дітей. Перевага нуклеарної сім’ї є результатом достатньо стійкого і довготривалого процесу, викликаного збільшенням рухомості населення і масової урбанізації, розгортанням житлового будівництва та емансипацією дорослих дітей від традиційної влади батьківського авторитету. Ці економічні і соціальні зміни призвели до формування стійкої психологічної установки на благоустрій життя окремо від батьків, не дивлячись на те, що допомогу від батьків вони приймають без душевного протесту і дуже це вітають. Тут є непрямий зв’язок з кількістю дітей у сім’ї: у традиційно складній сім’ї старша із батьків доглядала за дітьми і вела домашнє господарство, а сім’я без бабусі з працюючою мамою не могла дозволити собі декілька дітей, за звичай, і не може.

На думку багатьох учених, саме сім’я була, є і завжди буде найважливішим середовищем формування та розвитку особистості, яке відповідає не тільки за соціальне відтворення населення, а й за відтворення певного способу його життя.

Як зазначають дослідники, сім’я виконує функції.

генеративна;

функція первинної соціалізації дітей;

гедонічна функція,

рекреаційна і психотерапевтична функція;

виховна функція.

Сім’я як соціальний інститут виконуючи різноманітні функції, може бути могутнім чинником розвитку та емоційно-психологічної підтримки особистості, а також джерелом психічної травми та різного роду розладів. До сімейної атмосфери людина чутлива все життя, але найбільшого впливу зазнає дитина в період фізичного та духовного становлення. У сім’ї формується ставлення дитини до самої себе. На ґрунті сімейних стосунків відбувається первинна соціалізація, засвоюються перші соціальні ролі, закладаються основні цінності життя. Батьки природним способом впливають на всіх дітей: через механізми наслідування, ідентифікації та інтеріоризації зразків батьківської поведінки.

Чинники, що впливають на особистість дитини, можна умовно поділити на три групи. Перша - це соціальне мікросередовище, в якому відбувається прилучення дітей до соціальних цінностей і ролей, введення їх у складнощі й суперечності сучасного суспільства. Друга - це внутрішньо- і позасімейна діяльність, що є засобом прилучення до майбутньої життєдіяльності. Внутрішньо- і позасімейна діяльність передбачає діяльність батьків, а також орієнтацію діяльності дитина, у процесі якої вона засвоює певні знання, набуває умінь та навичок, практичного досвіду. Третя група - це власне сімейне виховання, певний комплекс педагогічних впливів.

Сімейне виховання - це складова процесу виховання молодих поколінь, який поєднує як цілеспрямовані дії батьків, так і стихійний вплив сім’ї. Останній становить неусвідомлені, неконтрольовані впливи (манера поведінки, звички, спосіб життя тощо), які регулярно повторюються і підспіль впливають на дитину. Тому, під сімейним вихованням розуміємо не тільки цілеспрямований виховний вплив на дитину, а й усю систему внутрішньо сімейної взаємодії, яка формує цінності, орієнтації, систему потреб, інтересів, звичок, поведінку дитячої особистості.

Реформи, що проводилися в Україні протягом останніх років, значною мірою змінили умови життєдіяльності сім’ї в усіх її сферах. Знижується рівень народжуваності, а отже, зменшується кількість населення, змінюються морально-психологічні установки молоді стосовно шлюбу, сім’ї і репродуктивних орієнтацій, погіршується стан здоров’я дітей і дорослих. Соціально-економічна криза 1990-х років спричинила суттєве зниження життєвого рівня переважної більшості населення України, зростання безробіття і неповної зайнятості, розшарування суспільства на багатих і бідних, погіршення структури споживання більшості сімей. І найбільш уразливими виявилися родини з наднизьким рівнем середньодушових доходів і витрат, споживання продуктів харчування. Зазнає серйозної трансформації виховний потенціал родини. У суспільстві спостерігається поширення проявів жорстокості й насильства, що негативно позначається на процесі виховання підростаючого покоління. Перетворення, що відбуваються, потребують постійного врахування змін умов життєдіяльності сімей і своєчасного формування державної сімейної політики, у тому числі адекватної програми стосовно соціально незахищених родин.

Оптимізація виховної ролі сім’ї у сучасних соціально-економічних умовах - одне з найважливіших завдань суспільства, всіх його соціальних інститутів, психолого-педагогічної науки. Особлива роль у цьому належить соціальним службам, які в силу змісту та спрямованості своєї діяльності, наявності кваліфікованих працівників, можуть надати сім’ї суттєву допомогу як у вихованні дітей, так і у поліпшенні внутрішньосімейних взаємин в цілому. Однією з важливих передумов належного та ефективного розв’язання таких завдань є знання засобів, методів і форм сімейного виховання, яке ґрунтується на гуманізмі та демократії.

План

1. Українська сім’я в сучасному світі.

2. Парадигма соціально-педагогічного аналізу сім’ї. Основні підходи державних інституцій до формування сімейної політики.

3. Батьківський вплив як джерело формування соціальних якостей особистості.

4. Соціальна сутність сімейного виховання.

Список літератури:

1. Попович М.В. Соціалізація особистості молодшого школяра засобами родинно-побутової звичаєвості.- К.,1996.

2. Скрипка В.І. Соціалізація учнівської молоді в умовах розбудови національної школи. – 1994.

3. Фурман Г. Школа-родина – шлях у майбутнє// Директор школи.-1999.-№7.

4. Соціальна педагогіка: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003.–256 с.

5. Кузьминський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка родинного виховання: навч. Посібник. – К.: Знання, 2006. – 324 с.

6. Куликова Т.А. Семейная педагогыка и домашнее воспитание: учебник для студ.пед уч.заведений. – М.: Академия, 2000. – 232 с.

Семінарське заняття 5