Захворюваність населення та методи її вивчення

Середні медичні працівники повинні знати методику обліку та аналізу захворюваності, причини виникнення професійних за­хворювань і травматизму, адже вони беруть безпосередню участь в обліку та оцінці окремих видів захворюваності, організовують диспансерне спостереження за хворими, беруть участь у прове­денні попередніх, періодичних та цільових медичних оглядів, проводять санітарно-освітню роботу на виробництві з питань про­філактики професійних захворювань.

Медико-соціальне значення захворюваності визначається тим, що саме хвороби є основною причиною смерті, тимчасової та стійкої втрати працездатності, що у свою чергу призводить до великих економічних втрат суспільства, негативного впливу на здоров'я майбутніх поколінь. Інформація про рівень і характер захворюваності населення потрібна для комплексного оцінюван­ня стану здоров'я, визначення потреб населення в окремих видах медичної допомоги, а також для планування та оцінювання якості й ефективності роботи лікувально-профілактичних закладів. Для оперативного усунення причин професійних захворювань та ви­робничого травматизму систематично і ретельно проводять облік та аналіз усіх випадків (табл. 3).

Загальна захворюваність враховує поширеність усіх хвороб серед усього населення в цілому та окремих захворювань по пев­них соціально-вікових групах на певних територіях за результа­тами звернень. Показники загальної захворюваності дають змогу оцінити рівні захворювань, виявлених і зареєстрованих в амбу­латорно-поліклінічних закладах упродовж календарного року. Загальну захворюваність вивчають на основі поточної реєстрації всіх первинних звернень хворих: при хронічних захворюваннях первинним зверненням вважають перше в цьому році звернення за медичною допомогою з приводу певної хвороби; при багатора­зових гострих захворюваннях враховують лише перше звертання з приводу кожної хвороби.

Основи профілактичної медицини

Розрізняють такі показники загальної захворюваності:

• первинна захворюваність — рівень уперше зареєстрованих захворювань за календарний рік на певній території;

• загальна захворюваність (поширеність захворювань) — рі­вень усіх зареєстрованих захворювань за рік;

• структура первинної захворюваності по нозологічним фор­мам — вказує, яку частку становить первинна захворюваність по певній нозології серед усіх вперше зареєстрованих захворювань;

• захворюваність відповідно до профілактичного огляду — рі­вень виявлених хвороб під час профілактичного огляду серед усіх оглянутих;

• госпітальна захворюваність — рівень випадків госпіталіза­ції за календарний рік;

• захворюваність з тимчасовою непрацездатністю — кіль­кість випадків тимчасової непрацездатності на 100 працюючих, число днів тимчасової непрацездатності на 100 працюючих, се­редня тривалість одного випадку тимчасової непрацездатності.

Отримані результати для унаочнення зображують графічно за допомогою діаграм. Так, структуру захворюваності зображують внутрішньостовпчиковою та секторною діаграмами, для унаоч­нення динаміки розвитку явища використовують лінійну діагра­му, для порівняння явища за кілька періодів або на кількох те­риторіях використовують стовпчикову діаграму, картограму, картодіаграму.

Найбільшу частку в загальній захворюваності займає захворю­ваність із тимчасовою непрацездатністю. Зменшення цієї

захво­рюваності є значним резервом покращення здоров'я, підвищення продуктивності праці та побуту народу. Оскільки захворюваність з тимчасовою непрацездатністю залежить від санітарно-гігієніч­них умов праці, організації виробничого процесу, побутових умов, якості та своєчасності медичної допомоги, то виникла пот­реба максимального наближення медичної допомоги до робочого місця. Для цього на промислових підприємствах та установах були створені медико-санітарні частини — комплексні медичні об'єднання, у структурі яких є цехові здоровпункти, поліклініка (амбулаторія), стаціонар та профілакторій. Основними завдан­нями частин є: запобігання та зниження загальної, професійної захворюваності, захворюваності з тимчасовою непрацездатністю, а також травматизму, інвалідності; диспансерне спостерігання за особами, що мають однакові умови праці чи медичні показан­ня; організація та проведення медичних оглядів; аналіз причин захворюваності з тимчасовою непрацездатністю, професійної, виробничого травматизму та участь у розробці заходів з їх про­філактики та зниження.