22.Континуальні і дискретні границі

Виходячи з принципу об’єктивності фіз..- геог. районування природодослідники вважають,що ПТК будь-якого рангу мають об’єктивно існуючі границі. Границі одного і того ж ПТК дослідники можуть проводити по різному.на сьогодні сформовані дві точки зору стосовно лінійності границь :Львівська школа вважає що природні границі є завжди лінійними; інша група(Геренчук,Колесник,Шиффер) вважають, що вони є різноманітні.Отже,виходячи з першої точки зору,можна дати визначення границі ПТК,як складної замкнутої і лінійної поверхні,вздовж якої залишається який-небудь компонент або які-небудь його властивості і одночасно здійснюється взаємозв’язок природних систем.Виділяють наступні види границь переходу:дуже дискретний, дискретний,умовно-дискретний,дискретно континуальний,умовно-континуальний, континуальний. Дискретність-це прояви процесів диференціації речовини і Е епігеосфери,які зумовлені внутрішньою структурованістю окремих частин,які виконують свої функції в складі чогось одного цілого.

Континуáльність – безперервність, нерозривність явищ, процесів.

23. Границі і тіснота зв’язків між ПТК.

Простір і час ПТК – їх найважливіші фізичні властивості. Простір ПТК окунтурюється його горизонтальними і вертикальними границями. Проблема горизонтальних границь тісно пов’язана з виділенням ПТК і їх картографуванням. Виділяють дивергентні ( розділяють потоки, які направляють в різні сторони: гребені, вододіли), конвергентні (знаходяться там, де сходяться потоки: тальвеги, западини), градієнтні ( межа між травянистою рослинності і береговою лінією), процесні (фіксують зміни процесу, наприклад перехід від зони площинного до зони лінійного змиву). ­­­Як форма вираженість границь являється важливою властивістю самого ПТК.

Вертикальні кордони геосистем – це зовнішні кордони в літосфері і тропосфері. Існує уявлення про верхню межу, згідно якого кожній таксономічній одиниці геосистем відповідає певний шар географічної оболонки, тобто чим вищий ранг геосистеми, тим більша її вертикальна потужність. Верхня границя залежить від біологічного кругообігу, радіаційного балансу поверхні і метеорологічних умов. В.Б. Сочава визначив, що вертикальна потужність фації – 20-50 метрів, ландшафту – 1.5-2.0 кілометри, ландшафтної провінції – 3-5 км, а широтного поясу – 8-17 км. Але таке теоретичне судження емпірично дуже важко довести. Нижній кордон, який проходить у літосфері, також визначається у відповідності з розмірами структурних частин: Н.Л. Беручашвілі пропонує проводити їх для ландшафтних комплексів низького таксономічного рангу на глибині постійної річної температури (по фізичному показнику, який має екологічне значення. Для більших комплексів (фізико-географічні області) кордон визначається за геоструктурними факторами.

Часові границі і їх визначення є одним із найскладніших питань в ландшафтознавстві. В часі можуть бути дві границі початок і кінець існування ПТК. Вік будь-якої сучасної геосистеми відчисляється від тоді відколи завязуються зв’язки між компонентами ПТК.

Найбільш чіткі границі ПТК виражені в при поверхневому шарі, вище і нижче якого віразність меж втрачається.

Тісні функціональні зв’язки в геосистемах являють собою сукупність усіх процесів переміщення, обміну і трансформа­ції речовини й енергії всередині ПТК (вертикальні потоки) або між різними ПТК (горизонтальна міграція). Якщо первинною ланкою для аналізу вертикальної (радіальної) міграції (зв’язків) слугує фація, то для виявлення горизонтальних необхідно досліджувати ландшафти в цілому.При зміні одного компоненту в ПТК змінюється і інший, чим ближче розташований ПТК тим сильніший вплив він має на сусідній ПТК.

Головні складові функціонування ландшафтів такі:

вологообмін; 2) мінеральний обмін; 3) газообмін; 4) енергообмін; 5) біоген­ний кругообіг та ін.