21.Границі птк в просторі і часі

Простір ПТК окунтурюється його горизонтальними і вертикальними границями. Б. Родоман за функціональними ознаками розрізняє дивергентні, конвергентні і процесні границі. До дивергентних відносяться границі, які розділяють потоки ( води, повітря, мінеральної речовини) і направляючи їх в різні сторони. Вони відповідають водорозділам, греблям. Конвергентні границі розташовуються там, де сходяться потоки, відбувається їх конвергенція. До них відносяться тальвеги, осьові зони мінімумів атмосферного тиску. Градієнтні границі відповідають зонам найбільшої зміни параметрів, найбільшому градієнту. Як градієнти, можна розглядати границі між лісовою і трав’янистою рослинністю, берегову лінію. Процесні границі фіксують зміну процесу, наприклад перехід від зони плоского змиву до лінійної ерозії.

За характером виразності границь, виділяють наступні види: чіткі – якщо ширина перехідної лінії набагато менша ніж протяжність ПТК. Постеленні якщо ширина перехідної лінії порівнянна з протяжністю ПТК. Екотони – перехідні лінії з поступовим переходом від одного ПТК до другого, коли точно встановити місцеположення границі різних ПТК вкрай важко. До таких наприклад відносяться границя альпійських і субальпійських ландшафтів в високогір’ях Кавказу.

В ландшафтознавстві границі аналізуються і з точки зору їх форми. Розрізняють прямі, хвилясті, пилкоподібні, зубчасті, дендритні і ін.

Вертикальні границі ПТК. До них відносять верхню і нижню границі ПТК. Питання, де проходять вертикальні границі до цього часу залишається дискусійним. Це не дивно, так як безпосередньо у земної кори , там де знаходиться область прямого зіткнення взаємодія і взаємо проникність різних компонентів природи спостерігається максимальний прояв фізико-географічних процесів і максимальна різноманітність фізико-географічних явищ.

При виділенні нижньої границі фації можуть спостерігатися так звані прості і тяжкі випадки Наприклад, границя фації проходить по границі двох різних корінних порід – пісковиків і вапняків. Однак, прості випадки зустрічаються досить рідко. В важких випадках нижню границю слід проводити за шаром постійних температур протягом року.

Так як урочище являє собою систему фацій, його нижня границя не може пройти вище, ніж нижня границя найбільш низько розташованої фації. Крім того, в урочищах повинні вийти ті гірські породи, через які встановлюється зв'язок фацій даного урочища шляхом міграції речовин.

Особливо важко виділити нижню границю ландшафту. Так як ландшафт є набором урочищ, диференціація яких пов’язана в основному з рельєфом, то нижня границя ландш. Не повинна переходити границі урочищ, які до нього входять. Тому вважається проведення нижньої границі ландшафту по границі найбільш низько розташованого урочища.

Верхня границя. Її оприділення викликає значне забруднення так як вона непостійна і і швидко міняється в залежності від погодних умов і складу різних компонентів ПТК. Виключенням є верхня границя біоценозу, яка виділяється висотою верхівок найбільш високих рослин.

Для оприділення верхньої границі фації в першу чергу необхідно дослідити властивості повітряних мас. Виділяють три аеродинамічних шари: 1. змішаний шар турбулентності всередині рослинного полога, який знаходиться поблизу поверхні грунту. 2. турбулентний шар всередині рослинного покриву. 3. Шар турбулентної атмосфери, безпосередньо прилягаючий до верхньої границі рослинності.

Ще більш складнішим є виділення верхніх границь урочища і ландшафту. Ці границі не будуть знаходитися нижче границі найбільш високого розташованого ПТК в урочищі чи ландшафті.