31.Стан птк

Стан ПТК-деяке співвідношення параметрів,які характеризують його в будь-який проміжок часу ,в якому конкретний вхідний вплив (сонячна радіація,опади..)трансформуються в вихідні функції(стік,деякі інші гравігенні потоки,приріст фіто маси..)

Стан в першу чергу розрізняють за тривалістю.Виділяють:

1.короткочасні стани-тривають менше однієї доби.Ці стани пов’язані в основному з високочастотними компонентами –повітряними масами і їх змінами.

2.середньочасові стани мають тривалість від однієї доби до одного року.З них найважливіші стекси-добові стани,обумовлені сезонною риторикою,погодними умовами і динамічною тенденцією розвитку фації.Широко відомі сезонні роки,які важко розглядати як стани.

3.Довгочастотні стани-протяжність яких більше одного року.Вони зазвичай зв’язані або з багаторічними циклами,або з сукцесіями рослинного покриву.

Від змін станів ПТК слід відрізняти зміну самих комплексів,яка відбувається при зміні інваріантних властивостей структури і функціонування ПТК.Ця зміна особливо добре наблюдається при зміні літо генної основи,але проявляється і при зміні біоти,грунту,середньорічного режиму гідрометеорологічних параметрів і ін.

У географії є декілька визначень поняття «стан». Так, Н. Беручашвілі станом ПТК називає певне співвідношення параметрів структури та функціонування у будь-який проміжок часу, протягом якого конкретні дії на вході (сонячна радіація, опади, тощо) трансформуютьсяу певні функції (стік, інші гравігенні потоки, приріст фітомаси та ін.) на виході. Cтан ПТК – це більш або менш тривалі відрізки його існування, для яких характерні певні властивості структури комплексу. В геоморфології стан системи розглядається як її будова,віднесена до певного відрізку часу.

32.Взаємозвязок станів ландшафту, місцевості, урочища,фації.

Стани ПТК - це стабільні співвідношення параметрів структури комплексів у конкретний проміжок часу. Наявність станів обов’язково підтримується такою їхньою властивістю як мінливість. Практично кожен стан ПТК ,що змінює один одного ,є індивідуальним , неповторним і типологія внутрішньо видових станів можлива лише в межах багаторічних станів.

Середовище ландшафту визначає його життєвість – безперервне надходження речовини та енергії у ландшафті системи приводить до постійної їх зміни. Зміни пов’язані з сезонами року – зимові. Літні, осінні, веснянні стани ландшафту,з різними типами погоди – сонячної .дощової, пахмурної та ін.

Під станом ландшафту розуміють тип структури і тип функціонування, характерний для певного періоду часу. Стани бувають внутрішньо добові, погодні, внутрішньо сезонні , сезонні , річні, багаторічні. Зміна станів відбувається тому ,що в ландшафт надходять нові речовини і енергія. При цьому зміни можуть бути як кількісні ,так і якісні, які приводять до зміни одного ландшафту іншим . У відповідності з цим розрізняють динаміку і розвиток ландшафту.

33. Геомаса- (за визначенням Н.Л. Беручашвілі) – елементарні структурно-функціональні частини ПТК – якісно різнорідні тіла, які характеризуються певною масою, , специфічним функціональним призначенням, швидкістю зміни у часі і швидкістю переміщення у просторі. До них відносяться аеромаси, фітомаси, зоомаси, мортмаси (мертва органічна речовина), літомаси, педомаси, гідромаси. Геомаси відрізняються від компонентів більшою речовинною однорідністю. Так, наприклад, під педомасою розуміється не грунт, а тільки ґрунтовий дрібнозем разом з гумусом (без ґрунтової вологи, ґрунтове повітря, коріння і організми). Під аеромасою мається на увазі “сухе повітря”, тобто без водяної пари та інших домішок. Таким чином, компонент геосистеми у звичайному розумінні – це більш складне утворення, ніж геомаса: у ньому присутні елементи усіх геомас, але одна з них переважає, служить його головним субстратом.

34.Аеромаси. Особливості їх структури і функціонування. До аеромаси відносять сухе повітря – суміш газів без водяної пари та аерозолів. Аеромаси містяться не тільки в атмосфері, а пронизують усі геокомпоненти. Однієї з основних характеристик аеромас є їхня щільність р, яка може бути виражена як:

P=P/RT=P/R(276+t)

де Р — тиск( Па); Т — температура(К);t -температура,(С ° )R = 8,31 • 10⁶ Дж/( моль*K) -універсальна газова постійна сухого повітря.

З цього рівняння видно, що щільність аеромас залежить від їхнього тиску й температури. Тиск Р залежить у першу чергу від висоти місцевості над рівнем моря, температури й інших метеорологічних умов (швидкості й напрямку вітру, опадів, хмарності).

. Особливості структури й функціональна роль аэромасс

Аеромаси відносяться до аморфних геомас, тому що в них неможливо неозброєним оком виділити окремі елементи.З курсу мікрокліматології відомо, що до поверхні розподілу з атмосферою мають тонкий шар, що примикає до них, повітря, названий ламінарним шаром. Усередині нього лінії струму повітря паралельні поверхні, тобто ламінарні, немає поперечних компонентів швидкості й відсутня турбулентність. Обмін повітрям через цей шар здійснюється шляхом молекулярної дифузії. Вище розташований турбулентний приземний шар, у якім спостерігається сукупність випадкових безладних завихрень.З визначень ламінарного й турбулентного шару випливає, що кожний з них має свою якусь «сховану структуру», для виявлення якої необхідно провести інструментальні спостереження.

# Як відомо, усі геомаси поділяються на інертні, стабільні й активні. Навіть у дуже малі проміжки часу, наприклад, 1секунду, частина, що пригнічує аеромасу відноситься до активних, що переміщуються в просторі, тому її функціональна роль у ПТК величезна. Стан аеромас, зокрема їх температура й швидкість вітру, визначає інтенсивність цілого ряду процесів, таких, як фізичне випаровування, транспірація, танення, фотосинтез, дихання, біологічна активність організмів, швидкість мінералізації мортмаси і т.д.

Щільність аеромас практично не впливає на функціонування природно-територіальних комплексів у всіх ландшафтах, за винятком високогірних. Та й у цих ПТК низька щільність повітря позначається на морфофізіологічних особливостях лише деяких живих організмів.

При диференціації аеромас найбільш важливим є їхній склад, обумовлений знаходженням у надземній або підземній частині ПТК, температура, що є однією з найважливіших характеристик ПТК, і швидкість вітру. Деяке значення має географічне положення джерел формування повітряних мас (арктичне, полярне, тропічне, морське й континентальне повітря). Але основні властивості цих мас, пов'язані з географічним положенням, знаходять своє вираження в характеристиках аеромас конкретних природно-територіальних комплексів, хоча й у переломленому (трансформованому) цими ПТК виді. Тому характер повітряних мас слід ураховувати на відносно низькому таксометричному рівні геомас — рівні видів аеромас. Градації надземних аэромасс по термічних умовах:

• Кріотермальні (морозні)-Негативні температури, при яких більшість процесів функціонування, пов'язаних із влагооборотом і биогеоциклом, законсервоване або близьке до нуля.

• Нанотермальні (дуже прохолодні)Аэромассы з орієнтовним температурним інтервалом 0—5° С. У цих умовах можуть функціонувати лише маловимогливі до теплоти рослини, процеси біогенного функціонування здебільшого подавлені, часто буває інтенсивне танення снігу, інфільтрація.

• Мікротермальні (прохолодні)Температура повітря 5—10° С. Ця термічна градація дозволяє активно функціонувати лише трав'янистим рослинам; більшість древесно-кустар- никовых порід або починають, або закінчують своє активне функціонування; деякі процеси вологообміну активні, але транспірація й випаровуваня відносно низькі.

• Мезотермальні (помірковано теплі)Аэромассы з інтервалом температури 10—15° С. Багато рослин активно функціонують і роблять фітомасу (особливо в бореальных ландшафтах); середня інтенсивність процесів трансформації сонячної енергії й видаткової частини вологообміну.

• Макротермальні (теплі)Високі температури 15—22° С; максимальна інтенсивність біологічних процесів; при інших сприятливих умовах видаткова частина влаго- обороту й трансформація сонячної енергії високі.

• Мегатермальні (жаркі)Дуже високі температури (вище 22° С), надлишок теплоти починає негативно позначатися на процесах биогеоцикла.

• Аэромассы, пов'язані з різною швидкістю вітру

• При відносно слабкому вітрі ( до 12,4 м/с або 6 балів по Бофорту) швидкість вітру при позначенні стану аэромасс не враховується, тому що горизонтальні переміщення повітря не виявляють істотного впливу на функціонування ПТК.

• При сильному й дуже міцному вітрі (12,5-18,2 м/с, 7-8 балів) вітер уже впливає на функціонування ПТК — розгойдує дерева, значно збільшує випар, переміщає сніг і т.п

• При штормі й урагані вітер ламає дерева, викликає ряд катастрофічних змін і, таким чином, впливає вже на структуру природно-територіальних комплексів.

Аеромаси в ґрунті Деяка кількість аэромасс утримується в ґрунті — у порах, не зайнятих вологою. Однак їх значно менше, чим аэромасс у надземній частині вертикального профілю ПТК. Великий інтерес представляє вивчення «подиху ґрунту» — одного з найважливіших процесів функціонування.