Своєрідність духовно-культурного життя соціальної групи

Духовно-культурне життя соціальної групи характеризується рядом особливостей.

1. Люди, об'єднані в соціальні групи, характеризуються єдністю цінностей, норм, принципів поведінки.

Збіг, схожість системи цінностей, норм поведінки стає умовою і (у той же час) результатом стійкості, міцності внутрішніх зв'язків між членами соціальної групи. Людина не може відчувати себе частиною групи, якщо дотримується інших принципів, розділяє інші (ніж у групи) норми, цінності. Вона повинна чи підкоритися прийнятим у груповій спільності нормам, уявленням, чи вийти з групи, втративши відповідні переваги.

2. Іншою рисою духовного життя групи є формування в її членів солідарності (Солідарність — активне співчуття яким-небудь діям, думкам; спільність поглядів, інтересів, спрямованих на дану групу). Це виражається в:

• визнанні індивідом значимими для себе успіхів групи, необхідності зміцнення її авторитету, позицій, стійкості (назвемо це умовно «авторитетністю» групи в очах її членів);

• визнанні індивідом значимим для себе думки групи, бажанні відповідати зразкам поведінки, прийнятим у даній групі (назвемо це «референтністю» групи).

3. Синтез перерахованих сприяє формуванню почуття приналежності до групи, створення ефекту – «Ми». Ефект ідентифікації (тобто причетності) індивіда зі спільністю, тобто «Ми-свідомість» - найважливіша ознака наявності соціальної групи.

4. Розглядаючи «Ми», необхідно відмітити ще одну специфіку духовної регуляції зв’язків в соціальній групі – наявність у членів групи почуття власної відмінності, а подекуди і переваги над іншими.

Інституалізація солідарних взаємодій в групі

Зв'язки взаємної допомоги, координації, солідарності у групах інституалізуються, тобто здобувають передбачуваний, самовідновлюваний характер, стають не довільними, не хаотичними, а регулярними, багато в чому гарантованими.

Саме процес інституалізації солідарних взаємодій набуває основного значення в переростанні контактних спільнот у групу, є вирішальним чинником її становлення і розвитку. Рівень інституалізації солідарних зв'язків визначає ефективність групових взаємодій для особистості, її здатність дати своїм учасникам більше, ніж конкуруюча група, тому інституалізація стає передумовою, основою авторитетності групи.

Існує кілька ознак інституалізації солідарних зв'язків:

• Статусно-рольове розмежування. Відбувається виділення і поділ функцій для забезпечення координації, взаємодопомоги, вирішенню загальногрупових цілей, відстоюванню інтересів групи в цілому, - у результаті чого з'являються статусні «гнізда», «осередки», що диктують учасникам групи певний порядок солідарних дій, обов'язків.

У групі формуються лідери, ідеологи і т.д., прямий обов’язок яких – виконання певних функцій, пов'язаних з організацією солідарних взаємодій між членами групи (надання допомоги, координація, налагодження зв'язків з «союзницькими» групами і т.д.), тобто виникають статуси, ролі, що безпосередньо відповідають за дієздатність групи як єдиного цілого.

• Формується певна структура групової спільності як стійка, відносно незмінна система зв'язків між членами групи, що забезпечує ефективне функціонування солідарних взаємодій. Відпрацьованість, відрегульованість цієї структури є запорукою дієздатності групи.

Статусно-рольові позиції цієї структури наділяються певними правами, привілеями, обов'язками: лідер – владними повноваженнями (але в той же час і відповідальністю за групу), «ідеолог» - визнанням, повагою (але він зобов'язаний і продукувати нові ідеї, приводити аргументи на їх користь, давати своєчасну ідейно-моральну оцінку поведінці окремих індивідів і т.д.), «лідер громадської думки» покликаний вчасно формувати оцінки тих чи інших вчинків, відкидати шкідливі ініціативи і т.д. Звичайно, у залежності від цілей групи в ній виникають свої назви статусів і відповідні ролі.