Лекція 6. Людина в оточені собі подібних: соціальні групи та соціальні спільноти.

Причини об’єднання людей у спільноти.

Людина повсюдно і щоденно спілкується із собі подібними – вирішуючи побутові проблеми, виховуючи дітей, розважаючись в дружньому колі, відвідуючи лекції, виконуючи робочі обов'язки тощо.

Родина, натовп, колектив, нація, клас і багато інші спільностей – це основні осередки, за допомогою яких людина включається у вирішення особистих проблем. Вона шукає партнерів, щоб об'єднати зусилля, заощадити ресурси, одержати допомогу і тим самим збільшити свої можливості для вирішення певних завдань.

В ім'я цих цілей Діяч і вступає (чи виявляється включеним з моменту народження) у певний тип соціальних зв'язків. Допомога, підтримка, примноження можливостей спільно протистояти чомусь чи комусь, посилити свою захищеність, підвищити ефективність своїх дій – це основні причини взаємодій.

Процес координації, об'єднання зусиль приводить до утворення певних соціальних утворень – спільнот. Саме в рамках подібних утворень людина отримує надію (а можливо, і гарантію), що їй допоможуть.

Іншими словами, поєднуючи зусилля з іншими, бажаючи за рахунок взаємодопомоги вирішувати проблеми, що поодинці вирішити вкрай складно, важко чи ризиковано, людина включається у певну мережу взаємних зобов'язань, взаємодій, що поєднують співучасників у єдине ціле.

Отже, спільності сприяють підвищенню ефективності соціальних дій і взаємодій; їхня розвиненість, різноманіття є найважливішими ознаками високого рівня організації повсякденного соціального життя.

Сьогодні у світовій соціології спільноти, групи (як великі, так в особливості – малі) – один з головних об'єктів наукових досліджень. Загальновизнано, що саме за допомогою спільнот індивід включається в основні соціальні процеси, інститути, одержуючи в них основні «людські» і «рольові» уроки соціалізації.

Розглянемо перш за все загальносоціологічні проблеми солідарних взаємодій – не стільки конкретний тип спільності, скільки сам механізм об'єднання людей, їхня здатність виступати як єдине ціле.

Співвідношення понять соціальна спільність і соціальна група

Незважаючи на те, що поняття група і спільність є одними з найважливіших у соціології, вчені до сих пір не можуть прийти до єдиного визначення цих понять. Якщо одні дослідники розглядають спільності як специфічне утворення, яке має свої відмінності від групи, то інші вважають, що ці терміни між собою є синонімічними.

Узагальнення різних поглядів щодо природи соціальних груп дає підстави для тверджень, що, на відміну від спільнот, їх характеризують:

• стійка взаємодія, яка сприяє міцності та стабільності їх існування у суспільному просторі й часі;

• відносно високий ступінь згуртованості;

• наявність особливостей, властивих усім індивідам, які входять до групи;

• групи є складовими більш масштабних соціальних утворень.

У нашому розумінні соціальна група є родовим поняттям стосовно поняття «клас», «соціальний прошарок, «нація», а також стосовно до таких понять, як етнічні, територіальні, релігійні та інші спільноти

Соціальна спільність як феномен.

Людське суспільство не може існувати, не створюючи колективів – спільнот. Спільна діяльність людей породжує складну систему соціальних зв‘язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле – соціальну спільноту і через неї у соціальну систему.

Соціальна спільнота – відносно стала сукупність людей, яка відрізняється більш чи менш однаковими умов і способу життя, свідомістю, у тій чи іншій мірі спільністю соціальних норм, цінностей, установок і інтересів.

Типи соціальних спільнот.

Щоб спільність стала реальною, необхідно виконати безліч умов. У залежності від того, які цілі, наскільки партнери визнають для себе обов'язковими вироблені в спільності правила гри, наскільки систематично, регулярно здійснюються взаємодії, залежать тип, форма спільності. При цьому характер солідарних соціальних взаємодій відіграє особливу роль.

Основу класифікацій типів соціальних спільнот складає солідарна соціальна дія як родове поняття соціології. Солідарні соціальні дії втілюються у певному типі соціального зв'язку, що визначає тип соціальних спільнот.

У запропонованій схемі виділені три різновиди соціальних спільнот: уявні, контактні, групові.

Уявні соціальні дії створюють видимість соціальних зв'язків, навмисна взаємна орієнтація партнерів один на одного відсутня. Різноманітних форм уявних соціальних спільнот чимало, і ми щодня втягнуті в них. Ці уявні соціальні спільноти називаються множинами. На вулиці, у транспорті, на роботі – скрізь людина відчуває присутність інших людей, що нерідко створює враження спільності. І перший образ колективності, що з'являється в нашій уяві, - це нерідко образ спільності, «неодиночності» нашого повсякденного життя. Однак спільність не завжди є ознакою колективності, за нею нерідко приховується ізольованість індивіда, відсутність його орієнтації на інших, співучасті, співпереживання.. У цьому випадку мова йде про множини, уявну спільність. Головна ознака різних її форм – відсутність взаємних соціальних дій, солідарного соціального зв'язку при наявності співпадаючих цілей, інтересів (приклади – черга в магазині, пасажири в автобусі й ін.). Розглянемо деякі форми множин.

Категорії. Регулярно в газетах публікуються статистичні дані про те, що в нашій країні нараховується стільки-то робітників, учнівської молоді, серед них стільки-то школярів, студентів тощо. Нерідко ці дані видаються за чисельність такої-то соціальної спільності, професійної групи. Не варто поспішати з такими твердженнями. Факт, що в нашій країні нараховується стільки-то людей, які володіють схожими ознаками (наприклад, учнів, робітників, пенсіонерів і т.д.), не дає соціологу підстав для виділення тієї чи іншої соціальної спільності в солідарну групу.

Категорії часто видаються за справжні соціальні спільності. Але той факт, що в Україні існує певні кількість студентів, зовсім не означає, що ці студенти об'єднані в єдиний соціальний організм, здатний виступити як єдине ціле за свої інтереси. Скоріше, можна говорити про те, що статистика визначила деяку формально-статистичну множину, тобто виділила людей за якоюсь загальною ознакою (але не за ознакою наявності між людьми соціальних зв'язків). Цих людей поєднує те, що вони однакові, мають загальні ознаки, але вони зовсім ізольовані один від одного. На основі формально-статистичного принципу можна виділити лише різні соціальні категорії: професійні, статеві, вікові, майнові. Як правило в статистичних зведеннях і представлені соціальні категорії, виділені на основі принципу множини; цими даними не можна зневажати – вони важливі для розробки державних рішень про підвищення зарплати, стипендії і т.д.

Агреція. Агрегація – це об'єднання людей, які просторово знаходяться в одному місці, іншими словами, локалізована безліч (пасажири одного потягу, пішоходи на конкретній вулиці і т.д.). Кожний заклопотаний своїми справами, хоча, здавалося б, є зовнішня ознака спільності – співпадаючі цілі (скоріше, співпадаюче місце перебування). Тут уже є деяке відчуття «неодиночності», але це уявна колективність: є єдність місця розташування, але немає взаємної спрямованості дій, солідарних відносин один з одним. Однак вони досить легко можуть виникнути.

Наприклад, якщо потяг попадає в аварію, то пасажири можуть почати самоорганізовуватися, надавати допомогу один одному, висувати лідерів, розділяти функції: організація харчування, налагодження зв'язку з залізничною станцією і т.д. Пішоходи теж можуть легко вступити у певні зв'язки один з одним, якщо трапився нещасний випадок: хтось береться викликати міліцію, швидку допомогу, інші йому радять, як це зробити, де знайти телефон, і т.д. Ще кілька хвилин назад ці люди не знали, та й не хотіли знати один одного – але от вони ввійшли в соціальний контакт, і мнима колективність раптово переросла в колективність справжню, безліч перетворилося в спільність, хоча і тендітну.

Маси. Особливу увагу соціологів, психологів, філософів, та й політологів привертає інша форма множин – маси. Мабуть, аналіз саме цього виду уявних спільнот має найбільше значення для соціологічного розуміння суспільних процесів. На відміну від категорії й агрегації, які до певної міри є біздіяльнимиі, маси вже характеризуються дією, але не соціальною.

Масовидна колективність виявляється в дуже великому спектрі форм соціального життя: паніка в палаючому кінотеатрі, повальна втеча біженців, маса глядачів телевізійної реклами, маса виборців, що слухають по радіо виступ кандидата в депутати, і т.д. Маса може розчленовуватися за статусами (пролетарська маса, селянська маса), функціям (маса виборців), але може поєднувати представників різних прошарків (маса слухачів, маса покупців і т.д.). Однак головною ознакою залишається однорідність реакції ізольованих індивідів, їхніх відповідних дій на якийсь зовнішній об'єкт, подразник, а не на тих, хто поруч.

Люди виступають у масі як розрізнені індивіди, не обтяжені загальними правилами, культурно-моральними нормами, зобов'язаннями перед іншими. Кожен індивід діє за своїм розсудом, не піклуючись про те, наскільки це сприяє рішенню загальних інтересів, наскільки це відповідає виробленим у суспільстві (місті, колективі і т.д.) уявленням про належне, пристойне. Ніщо його не стискує в його реакціях на зовнішнє джерело. «Кожен сам за себе, сам собі суддя».