Цивільно-правовий договір підряду

Цивільний кодекс України визначає цивільно-правовий договір як домовленість (угоду) двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. За загальним правилом будь-який цивільно-правовий договір є оплатним, якщо інше не встановлено таким договором або не випливає із суті договору (ст. 626 ЦК).

Дуже часто суб’єкти господарювання користується таким видом цивільно-правового договору з фізичними особами, як договір підряду. При цьому багато хто помилково іменує його трудовою угодою, хоча такого поняття у цивільному законодавстві немає.

Поняття “трудова угода” більше відповідає поняттю “трудовий договір”. Так, згідно із ст. 21 Кодексу Законів про працю України “Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін”. Згідно із ст. 24 КЗпП “При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу”.

Тому договір, що укладається з фізичною особою для виконання будь-яких разових, не властивих для організації робіт, слід іменувати договором підряду, а не трудовою угодою.

Основною відмінністю договорів цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регулюються Цивільним кодексом України, а другі – Кодексом Законів про працю України. Зокрема, особливості укладення і виконання договорів підряду визначені в гл. 61 ЦК. Так, згідно із ст. 837 ЦК “За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися для виготовлення, обробки, переробки, ремонту речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл”.

Таким чином, трудові відносини між сторонами (у юридичному розумінні) не виникають. Це означає, що за договором підряду сам процес праці не регламентується, тобто працівник не зараховується до штату організації, не видається наказ про його прийняття на роботу, не вноситься запис до трудової книжки і на нього не поширюється дія внутрішнього трудового розпорядку. Зрозуміло, що при таких взаємовідносинах не може йти мова про жодні встановлені трудовим законодавством соціальні та інші пільги (лікарняні, оплачувані відпустки і т.п.), а також гарантії та компенсації (розмір мінімальної зарплати, доплати за роботу у вихідні та святкові дні, наднормову роботу та інше).

Підставою для остаточного розрахунку з підрядником є акт приймання-передачі виконаних робіт, який підписується сторонами після закінчення роботи. Так, згідно із ст. 853 ЦК регулюється “Обов'язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником”, а ст. 854 ЦК - “Порядок оплати роботи”.

Також слід зауважити, що нарахування й утримання обов’язкових платежів та податків за вищезгаданими договорами здійснюється по-різному.