Загальна характеристика засобів забезпечення виконання зобов'язань

Насамперед зазначимо, що хоча глава 49 ЦК називається "Забезпечення виконання зобов'язання", однак передбачені нею засоби розраховані, головним чином, на забезпечення виконання договорів.

Звичайно, немає перешкод до того, щоб, наприклад, виконання зобов'язань із відшкодування шкоди було забезпечене неустойкою, але все ж досить складно уявити таку ситуацію, коли санкції первинні, пов'язані з відшкодуванням завданої шкоди, було б доцільно ще Й забезпечувати санкціями другого порядку (неустойкою).

По-друге, необхідно звернути увагу на співвідношення понять "забезпечення виконання зобов'язань" і "відповідальність за порушення зобов'язань".

У зв'язку з цим виникає необхідність встановлення характеру взаємозв'язку між цими категоріями.

Засоби забезпечення зобов'язань, встановлені нормами глави 49, і заходи відповідальності, передбачені главою 51 ЦК, переслідують одну мету - стимулювати боржника до виконання зобов'язання і захистити інтереси кредитора. Тому ті й інші можуть бути віднесені до засобів забезпечення належного виконання зобов'язань.

Разом з тим серед засобів забезпечення зобов'язань слід розрізняти спеціальні засоби забезпечення, передбачені главою 49 ЦК (засоби забезпечення у вузькому значенні слова), і заходи відповідальності.

Хоч традиційно однією з форм відповідальності розглядається тільки неустойка (ст. 611 ЦК), але якщо виходити з визначення відповідальності як реалізації санкції у вигляді негативних наслідків, що покладаються на особу, винну в учиненні правопорушення, то можна помітити, що під поняття відповідальності попадають і застава, і завдаток.

Окремо знаходяться порука і гарантія, де негативні наслідки для іншої особи настають незалежно від її вини і протиправності дій. Однак, враховуючи те, що ЦК називає покладання на цих осіб санкцій за невиконання зобов'язання "відповідальністю" (ст. 554, 566 ЦК), очевидно, слід і поруку, і гарантію розглядати як відповідальність.

Поняття договору, його зміст та форма

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Сукупність погоджених між сторонами умов і становить зміст договору.

Традиційно у літературі вирізняють істотні, звичайні та випадкові умови договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються у законі, водночас ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

Отже, істотні умови договору це:

- умови, які безпосередньо зазначеній законі;

- умови, які необхідно погодити саме для даного виду договору;

- умови, на погодженні яких наполягає одна зі сторін.

Звичайні умови - це умови, які традиційно, за звичаєм, включаються у договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але розуміється, що вони підлягають виконанню. Наприклад, уклавши договір майнового найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов'язків щодо проведення капітального і поточного ремонту. Але згідно з чинним законодавством, за загальним правилом, капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний - наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто у цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

Випадкові умови - це умови, які, як правило, не передбачаються даним видом договору, але можуть бути встановлені за породженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін встановлюються у відступ від положень диспозитивної сторони. Наприклад, за загальним правилом, повірений за договором доручення має право на винагороду, якщо інше не встановлено законом чи договором. При укладанні конкретного договору сторони передбачили безоплатний характер договору.

У багатьох випадках зміст договору визначається шляхом типізації договірних умов. Серед джерел регулювання договірних відносин певне місце посідають типові договори, тобто своєрідні нормативно-правові акти, які затверджені у встановленому порядку компетентними органами. На умовах, передбачених типовим договором, сторони і повинні укласти договір, оскільки, як правило, норми, що містяться у типовому договорі, мають імперативних характер.

Класифікація договорів

Система договорів передбачає їх класифікацію. Значення класифікації цивільних договорів полягає у тому, що керуючись певними критеріями, договори можна поділити на групи із схожою правовою регламентацією, що дозволить вдосконалювати законодавство, кодифікувати його у потрібному напрямі.

Оскільки договір є різновидом правочину, то класифікація договорів може проводитися за тими самими критеріями, що й класифікація правочинів (консенсуальні і реальні, оплатні і безоплатні, абстрактні і каузальні тощо).

У літературі деякі автори називають їх понайменованими і непойменованими договорами.

Іменні договори - це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦК України або в інших нормативних актах, що визначають їх поняття, коло прав та обов'язків сторін. При укладенні іменного договору сторони можуть не конкретизувати права та обов'язки, обмежившись посиланням "відповідно до чинного законодавства".

Укладення безіменного договору вимагає від сторін ретельного визначення його змісту, оскільки такий договір безпосередньо законодавством не регламентований, тому питання щодо кола прав та обов'язків контрагентів, їх відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань має бути чітко визначена саме у договорі.

За ознакою розподілу праві та обов'язків між сторонами вирізняють односторонні та двосторонні договори. В односторонньому договорі одна сторона має лише суб'єктивні права, а інша - лише суб'єктивні обов'язки. У двосторонніх договорах права і обов'язки покладаються на обидві сторони.

Договори на користь третьої особи. Прикладом такого договору є договір змішаного страхування життя, за яким у разі смерті застрахованого, страхова сума виплачується вигодонабувачеві - зазначеній у договорі третій особі.