27. Простежте особливості формування понятійного апарату на уроках правничих дисциплін.

Досвід викладання суспільствознавчих дисциплін свідчить, що інтерес учнів до теоретичних знань забезпечується вивченням, яке спирається на їхній власний життєвий досвід: активізує вже на­буті знання; базується на нових виразних, логічних і переконливих даних, що наводиться на уроці. Але не слід прагнути розкрити всю наукову глибину, багатогранність та різнома­нітність зв'язків, що характеризують певне поняття. Відповідно до віку школярів, рівня розвитку їхнього абстрактного мислення беруться найбільш загальні й очевидні ознаки поняття, що відобра­жають головне, найсуттєвіше у його змісті.

Згідно з існуючими системами класифікації всі поняття можна поділити за трьома ознаками: за ступенем узагальнення (окремі, загальні, найбільш загальні); за змістом (оскі­льки, крім правових, курс насичено морально-етичними, філософськими, економічними та історич­ними поняттями); за ступенем відомості учням (відомі, маловідомі, невідомі). Причому, остання кла­сифікація не менш важлива, ніж перші дві, оскільки від ступеня відомості понять безпосередньо за­лежить зміст і тривалість роботи з ними (маловідомі та невідомі категорії вимагають більш ґрунтовної підготовки учителя та учнів).

Розкриття та визначення окремих понять («робочий час») вичерпується одним уроком (чи навіть його части­ною). Інші, більш складні та загальні мають наскрізно проходити через ряд уроків, а їхні ознаки — розкриватися на ґрунтовному і більшому за обсягом навчальному матеріалі («держава»). І, нарешті, найбільш загальні проходять через весь курс, їхній зміст і ознаки розкриваються за допомогою усього матеріалу (правопорушення, юридична відповідальність).

Загальну характеристику понятійному апаратові курсу дає програма і, зокрема, пояснювальна запис­ка до неї. В ній же визначено найважливіші категорії тем і тематичних блоків. Проте в цілому про насиченість курсу поняттями, їх розташування, передбачену логіку розкрила і, відповідно, методику формування можна судити лише на основі посібника, а ще краще — повного методичного комплекту, При цьому доцільно враховувати особливості понятійного апарату. По-перше, курси насичені поняттями різного ступеня узагальнення і новизни. І це — за жорсткого ліміту навча­льного часу. Навіть у темах, де переважає фактичний матеріал міститься підводне каміння у вигляді невідомих або маловідомих понять.

Поняття в навчальному матеріалі розподіляються досить нерівномірно. Саме ця обставина і має враховуватись під час тематичного плану­вання курсу. На вивчення складних тем, насичених новим теоретичним матеріалом, слід відводити бі­льше навчального часу (розподіл годин у програмі орієнтовний).

Поряд із правовими поняттями в курсі зустрічаються морально-етичні, історичні, філософ­ські категорії тощо. При формуванні деяких правових понять («права люди­ни») програма передбачає виділення не лише правових, а й філософських, і морально-етичних сторін. Звичайно, різні аспекти одного й того самого поняття забезпечують цілісне сприйняття категорії, але водночас ускладнюють роботу з нею.

Роботу з формування понять за ланцюжком фактичний матеріал — узагальнення — формулювання по­няття можуть також ускладнити не досить вдалі, а інколи й суперечливі визначення у навчальній літературі. Часто автори підручників екстраполюють на текст не лише власне розуміння проблеми, а й звичний категоріальний апарат, і тоді в навчальному матеріалі поняття, що невідомі школяру (або сформовані на побутовому рівні), вживаються довільно. В результаті ці терміни та поняття немовби «провисають» і залишаються для учня голою абстракцією, якщо тільки вчитель не компенсує цю про­галину. (Найчастіше такі терміни вживаються під час визначення основних понять теми).

У тексті підручника зустрічаються нові і складні, але подекуди випадкові поняття, не суттєві для опа­нування ключових питань теми, В такому випадку вчителеві не варто загострювати на них увагу.

Готуючись до уроку, слід визначити та виписати для себе найважливіші поняття теми, врахувати ступінь їх загальності, новизни, з'ясувати попередні знання учнів, які знадобляться для формування понять. Навіть завдання на повторення вивченого матеріалу треба давати з ураху­ванням необхідної фактологічної бази, що допоможе засвоїти нові поняття на наступному уроці. У плані-конспекті уроку не зайве скласти таблицю, де в першій графі будуть записані всі поняття геми; у другій — ступінь Їх відомості, новизни для учнів; у третій — ступінь загальності (оскільки робота із загальними поняттями проводиться на кількох уроках); у четвертій слід зафіксувати попе­редні знання школярів, на які можна спиратися, формуючи поняття; і, нарешті, у п'ятій — завдання на повторення.

Залежно від ступеня загальності понять робота з їх формування (розкриття та поглиблення змісту) може вестися протягом уроку, серії уроків або всього курсу. Проте незалежно від тривалості ЇЇ можна поділити на три етапи. На першому етапі вчитель активізує попередні знання школярів, необхідні для формування певного поняття (причому, не лише фактичні, а й теоретичні). На другому етапі вони до­повнюються і поглиблюються, йде узагальнення знань аж до формулювання поняття і наведення йо­го наукового (не побутового) визначення. Оскільки сформоване поняття не самоціль, на третьому етапі передбачається практичне і теоретичне його використання:

— переосмислення в новій системі знань старих уявлень про. наприклад, шлюб. сім'ю, громадянство, права дітей, а також можливість їх реалізації;

— переосмислення на основі засвоєного поняття попередніх знань, набутих на уроках правознавства та історії. Сформовані поняття використовуються також як база для усвідомлення та розуміння більш складних і загальних (або окремих) категорій.

Слід зазначити, що використання понять є одночасно і їх апробацією, у ході якої зміст поняття поглиблюється, розширюється і набуває нових рис. Саме тому цей процес і є завершальним етапом у формуванні категорії. Поділ навчальної роботи з формування понять на три етапи має умовний характер. У реальній прак­тиці вони настільки взаємопов'язані, що у чистому вигляді їх виділити складно. Проте, кожний з них обов'язковий, а дотримання наведеної схеми роботи — запорука ефективності засвоєння категорій.

У досвідченого викладача методика роботи з поняттями, як правило, доведена до автоматизму. А вчи­телю, який починає викладати курс, варто враховувати під час підготовки до уроку кожну дрібницю. Одночасно учителю слід пам’ятати про формування всіх категорій теми Зважаючи, що етапи формування окремих можуть не співпадати, переплітатися, — робота ця надзвичайно складна. При формуванні домінуючих у курсі правових, морально-та філософських понять, що відрізняються високим узагальнюючим ступенем, можна спиратися лише на конкретні знання. Лише за таких умов засвоєння понять матиме усвідомлений харак­тер. Тому починати роботу з поняттями треба із встановлення раціональних міжпредметних зв'язків з дисциплінами гуманітарного циклу. Наприклад, щоб сформувати поняття «політичної організації суспільства», учням слід нагадати про політичні системи античності, середньовіччя і Нового часу. Щоб усвідомити поняття «рівність прав і свобод громадян», школярі повинні володіти знаннями не тільки історії, а й правознавства.

Вивчаючи шкільні дисципліни, учні засвоюють не лише конкретні факти, а й поняття, що формую­ться на їхній основі. На ці поняття (насамперед, правові) учитель також повинен спиратися, включа­ючи їх в узагальнення вищого ступеня, або, навпаки, використовуючи засвоєні загальні поняття для формування вужчих — окремих. Таким чином, на базі відомих понять формуються нові — адекватні, або більшого чи меншого ступеня узагальнення. Простий приклад: лише ґрунтовно засвоєні на уроках історії поняття «держава» можуть стати базою для формування поняття «правова держава». Слід зауважити, що недооцінка формування понять під час вивчення правознавства та історії може зумовити ситуацію, коли учні будуть просто не готові до сприйняття провідних понять курсу. Отже, учитель мас враховувати індивідуальні особливості класу.

Зміст другого етапу формування понять становить розвиток та поглиблення конкретних знань учнів, їхні узагальнення, формулювання понять, їхнє наукове визначення. У ході цієї роботи учитель розкриває основні, визначальні ознаки категорії, що характеризують її сут­ність. (Звичайно, можна орієнтуватися на ті. що наводить підручник). Так, характеризуючи поняття «правова держава» (тема 5}, учитель розкриває такі його суттєві ознаки як повага до прав людини. організація, здійснення та захищеність прав людини, верховенство права, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову тощо. При цьому слід уникати ситуацій, коли учні приймають друго­рядні ознаки понять за основні, визначальні. У підсумку це може призвести до хибного сприйняття поняття в цілому. Визначаючи та пояснюючи ознаки поняття, учитель може користуватися більш вузькими поняттями — звичними для нього, але невідомими чи маловідомими учням. У даному випадку використовувалися поняття «захищеність прав людини», «верховенство права». Тону поряд із формуванням центрального поняття теми — «правова держава" — не слід забувати про засвоєння супутніх.

Формування понять передбачає розкриття їх взаємозалеж­ності та взаємообумовленості. ЦІ зв'язки закладено у зміст підручника, і вчителеві не треба працюва­ти над їх виявленням і розкриттям. Проте, іноді вони приховані і в силу специфіки викладення матеріалу не реалізуються ні в змісті програми, ні в підручнику У даному випадку викла­дачеві необхідно додатково зупинитися на цих зв'язках, а також пояснити їх значення для з'ясування сутності понять.

Як уже зазначалося, третій етап формування понять курсу — їх апробація та збагачення в процесі практичного застосування. Набуті теоретичні знання застосовуються для вирішення конкретних проблемних ситуацій, для глибшого осмислення процесів і явищ суспільного життя.Сформоване поняття «громадянське суспільство» є основою для розуміння шляхів утвердження такого суспільства в Україні. У деяких випадках засвоєні поняття дозволяють переосмислити попередні уявлення школярів, сформовані на буденному рівні. (Наприклад. про правовий статус громадян, про громадсько-політичні, соціально-економічні та культурні права).

У ході застосування нових теоретичних знань відбувається не лише їхня апробація. Використання понять дозволяє поглибити їх розуміння, сприяє збагаченню й конкретизації змісту. Зокрема, зміст поняття «галузь права», сформульованого ще під час вивчення першого розділу, кон­кретизується усім наступним матеріалом. У результаті третій етап формування понять (застосування засвоєних теоретичних знань) сприяє вста­новленню тісних внутрікурсових зв'язків, забезпечуючи єдність тем, блоків тем і курсу в ціло­му. Водночас встановлення і реалізація таких зв'язків є важливою складовою засвоєння категорій.

Свідомість і якість засвоєння понять залежить від методів, які вико­ристовує вчитель при їх формуванні. Неодмінною умовою результативності є активна пізнавальна діяльність учнів, яка здійснюється в ході розповіді, бесіди, створення проблемних ситуацій, а також у ході самостійної роботи з джерелами. Найбільш поширеним і водночас ефективним методом організації активної пізнавальної діяльності школярів в процесі формування понять є бесіда з постановкою логічних завдань різного ступеня складності та створенням правових ситуацій. Саме в ході такої бесіди можна спиратися на власний досвід, на факти І узагальнення, засвоєні під час вивчення інших шкільних дисциплін. А ось характер бесіди — індуктивний чи дедуктивний — залежить від співвідношення між знаннями, які вже є в учня, і тими фактами та узагальненнями, які належить засвоїти. І практика викладання шкільних суспільствознавчих дисциплін, і спеціальні методичні дослідження свідчать, що головну роль у формуванні понять відіграє індуктивний метод. Його сутність полягає у виведенні загального положення з ряду одиничних фактів або — в даному випадку — в мобілізації попередніх знань учнів, використанні нового матеріалу, здійсненні на цій основі логічних узагальнень у визначенні понять. Програмою курсу передбачено формування методом індуктивної бесіди не лише загальних понять, як „право”, «держава», але й більш вузьких, окремих. Визнання пріоритету індуктивної бесіди у формуванні понять зовсім не виключає можливості застосування методу дедукції. Суть його, в даному випадку, посягатиме у підведенні під уже сформульоване теоретичне положення бази фактичних даних більш вузьких понять, що розкривають зміст зага­льної категорії, підтверджують ЇЇ визначення. Метод дедукції у викладанні курсу може виявитися більш результативним, оскільки вчитель спира­ється на понятійний апарат, засвоєний учнями на уроках історії, а також на ті кате­горії, що вводяться у перших темах. При цьому вузьке (окреме) поняття формується шляхом вклю­чення його вуже існуючу систему теоретичних знань, виводиться із засвоєних категорій. Так, зокре­ма, можна сформувати поняття «злочин», «проступок» тощо. Слід додати, що при формуванні понять методи індукції та дедукції настільки взаємопов'язані, що на практиці їх розмежувати важко. Це, зокрема, пояснюється тим, що в ході індуктивної бесіди на третьому етапі формування поняття (коли здійснюється його апробація) воно використовується і для вивчення нових понять, нових теоретичних положень. А на цьому й ґрунтується навчальний метод дедукції.