Критеріями низької ефективності політичної системи у сфері захисту прав людини є показники, які розкривають

• високий рівень корумпованості та тіньової економіки;

• значну кількість нерозкритих злочинів, скоєних у сфері посягання на життя, власність і свободу особи;

• наявність у спорах між громадянами і владою значної кількості фактів, які фіксують затягування терміну розгляду судових справ або виконання судових рішень.

Ефективність політичної системи на міжнародній арені оцінюється за допомогою показників, які свідчать про її здатність: займати провідні позиції у таких важливих сферах глобального домінування, як військова, економічна, технологічна і культурна; впливати на хід подій у регіоні або глобальні світові процеси, бути «самостійним політичним гравцем" (якими є США, Франція, Німеччина, Китай і Росія); бути лідером або активним учасником таких міжнародних глобальних і регіональних структур, як Рада Безпеки, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Всесвітня організація торгівлі, НАТО та ЄС; послідовно здійснювати курс на інтеграцію в європейські структури з метою наближення своїх політичних, правових, економічних і культурних систем до універсальних цивілізаційних стандартів світового розвитку; максимально використовувати вигідний геополітичний статус — статус геополітичної осі (території, яка має стратегічне значення для геополітичних гравців, з точки зору їх боротьби за глобальне домінування), для реалізації національних інтересів; забезпечити привабливий імідж країни, яка є політично стабільною, здійснює послідовний курс на модернізацію політичних інститутів, дотримується міжнародних стандартів у сфері захисту прав і свобод людини.

Не багатьом політичним системам під силу здійснювати всі напрями міжнародної політики, однак орієнтація на реалізацію деяких із них (наприклад, готовність інтегруватися у цивілізовані глобальні та регіональні структури з метою наближення до універсальних стандартів розвитку) є необхідністю дати адекватну відповідь на глобальні виклики сучасності.