Серед кількісних методів найчастіше застосовують контент-аналіз, статистичний метод, опитування громадської думки, експеримент.

Контент-аналіз

Назва методу походить від англ. - зміст, а суть полягає в аналізі змісту політичних та інших текстів (фрагментів таких текстів чи змістовних блоків) і переведенні їх у цифрові дані.

За одиницю аналізу можна брати один чи кілька параметрів, згідно з якими аналізуються оцінки певного явища, події, суб’єкта політики в розглядуваних текстах. Досліджувати можна як один політичний текст, так і кілька текстів - наприклад, кілька виступів одного й того самого політичного лідера протягом певного періоду часу.

Якщо, скажімо, у своїх промовах комуністичній доктрині він 10 разів дав негативну оцінку, 2 - нейтральну і 3 - позитивну, загалом його ставлення до неї вимальовується досить виразно.

Аналогічно можна зробити певні висновки про еволюцію поглядів цього політика, якщо розглядати його висловлювання, датувати й зазначати місце їх проголошення.

Використовують контент-аналіз і під час вивчення повідомлень різних засобів масової інформації про одну й ту саму подію чи людину. Саме так, проаналізувавши численні повідомлення традиційної, радіо- та електронної преси, можна дістати досить об’єктивний зріз громадської думки з цього приводу.

Окрім того, якщо протягом тривалого часу досліджувати повідомлення засобу масової інформації (видання чи телерадіокомпанії), можна оцінити також його власні політичні симпатії.

Приклади використання контент-аналізу переконують у його універсальності, завдяки якій текстову інформацію можна подати мовою цифр і процентів.

Слід, проте, звернути увагу й на труднощі, пов'язані з використанням цього методу. Передусім потрібні підготовлені експерти для отримання первинних оцінок (які до того ж можуть бути і є доволі суб'єктивними). А це ускладнює комп’ютеризацію зазначеного методу, оскільки комп'ютер часто не “вловлює” окремих нюансів політичної заяви чи дипломатичної ноти. Отже, можна не хвилюватися за кваліфікованих політологів: найближчим часом потреба в їхніх дослідженнях аж ніяк не зменшиться.

Статистичний метод

Статистичний метод дослідження політичної активності має на меті вивчення та аналіз закономірностей у поведінці виборців залежно від специфіки виборчих округів, стану суспільної свідомості громадян і т. ін. Він базується на дослідженні результатів голосування виборців (під час виборів, референдумів, опитувань) і даних державних статистичних органів.

Опитування громадської думки

Опитування громадської думки можуть відбуватися безпосередньо (у так званих польових умовах), за допомогою анкетування, інтерв'ю через засоби масової інформації (телефон, телебачення, радіо, преса, пошта), через комп'ютерні мережі і т. ін.

Техніка опитування полягає в тому, що респондентам пропонуються заздалегідь розроблені анкети, які складаються із закритих і відкритих запитань.

Основну проблему, яку доводиться розв'язувати під час проведення опитувань громадської думки, становить правильна побудова респондентського масиву - вибірки. Остання має бути репрезентативною, тобто відповідати структурі населення в цьому об'єкті дослідження (країні, області, місті, районі, селі). Як контрольні параметри вибірки беруть стать, вік, освіту, соціально-професійний статус опитаних, їхні політичні уподобання (у разі потреби).

Досвід показує, що за умов правильної побудови вибірки помилка у прогнозах, скажімо, під час голосування на виборах не перевищує 2%.

Нерідко в політичній практиці використовують так звані експертні опитування, коли респондентів береться не широкий загал (від кількох сотень до кількох тисяч опитаних), а лише кілька фахівців з проблем політики. За належного добору експертів і відповідного рівня їхньої кваліфікації результати таких опитувань можуть бути дуже корисні.

Лабораторні експерименти

Лабораторні експерименти використовують під час моделювання політичних ситуацій, щоб розробити правдоподібний сценарій можливих політичних подій та відповідних політичних рішень.

Суть експерименту полягає, як правило, в тому, щоб знайти зв’язки між психологічними, політичними та іншими якостями людей, котрі ухвалюють політичні рішення, з їхньою ймовірною політичною поведінкою.

СИСТЕМНІ МЕТОДИ

Системні методи використовують запозичений з теорії систем і кібернетики системний аналіз, що характеризується цілісним сприйняттям об’єкта дослідження й комплексним аналізом зв’язків елементів у межах усієї політичної системи.

У цьому контексті важливе значення має поняття системи, що характеризується наведеними далі ознаками.

1. Система складається з елементів, що різняться.

2. Елементи перебувають у взаємозв’язках і загалом створюють структуру системи.

3. Система має видимі кордони з навколишнім середовищем.

4. Вплив середовища на систему визначається як вхід.

5. Вплив системи на середовище визначається як вихід.

6. Між реакціями системи (виходами) та вхідними імпульсами відбувається певна взаємодія.

7. Характер впливу на входах модифікується через зворотний зв’язок на виходах.

Під елементами політичної системи можна розуміти державні інститути (представницьку, виконавчу, судову владу), суспільно-політичні структури (партії, організації, рухи, стани, спільноти, суспільні групи), політичну діяльність, політичну культуру суспільства, громадян, систему масової комунікації і т. ін.

Вхід системи - потреби, інтереси, вимоги, побажання та ін. Вихід системи - політичні рішення, що ухвалюються з метою підтримки функціональних характеристик системи.

Системний аналіз можна проводити на трьох рівнях.

1. Політичні системи як ціле: Організація Об’єднаних Націй, Рада Європи, Північно-Атлантичний блок (НАТО), окрема країна.

2. Субсистеми: система місцевої влади, партійна система, судова система та ін.

3. Елементи політичної системи: партії, рухи, уряд, парламент, громадянин, у тому числі вхід і вихід політичної системи (політичні інтереси, рішення, дії, акти виборів, голосування на референдумах, опитування тощо).

Використання системного методу потребує пошуку й аналізу:

• критеріїв виокремлення систем, субсистем, елементів;

• чинників, які встановлюють ієрархію та впорядковують функціонування системи;

• критеріїв класифікації елементів за функціональними ознаками;

• ролі зовнішніх імпульсів та імпульсів, що генеруються на виході системи.

Урахування зазначених аспектів сприяє адекватності картини відображення політичних процесів, що відбуваються в суспільстві.

Структурно-функціональний метод

Цей метод спирається на концепцію політичної системи, що належить Д. Істону.

Зазначена концепція оперує такими поняттями, як політична система, субсистеми, структура, культура, а також поняттями, що використовуються під час описування функціональних аспектів політичної системи.

У цьому контексті привертає увагу концепція розвитку, яка базується на поняттях структурної диференціації та культурної секуляризації. Якщо перше поняття віддзеркалює процес функціональної спеціалізації й автономізації політичних та інших структур, то друге полягає в раціоналізації політичної діяльності людей, розвитку аналітичного мислення та емпіричних нахилів останніх. Спираючись на згадані концепції, можна виконувати порівняльний аналіз різних політичних систем, які мають певні загальні споріднені характеристики.

Стимули політичного розвитку, на думку прихильників цієї концепції, походять із таких джерел:

• міжнародного середовища (загроза або ведення війни);

• внутрішнього середовища (поява нових політичних сил, які претендують на перерозподіл влади);

• політичної еліти (перебуває всередині самої політичної системи).

Г. Алмонд, зокрема, вказував на такі типи стимулів політичного розвитку:

• створення державності;

• національне становлення;

• участь у суспільних справах, особливо у процесі прийняття рішень;

• розподіл цінностей, його регулювання та контроль за ним.

У концептуальному плані структурно-функціональний аналіз доповнив і розвинув системний підхід, оскільки досліджує чинники, що діють не тільки всередині політичної системи, а й поза її межами. Однак існують і недоліки, передусім загроза захоплення аналізом загальної соціальної системи за рахунок неможливості розібратися, який же чинник є вирішальним і найважливішим.