
- •Тема 9. Управлінська діагностика
- •Поняття управлінської діагностики
- •Основні методичні підходи до проведення управлінської діагностики
- •П роцедури технології вирішення проблеми
- •3. Взаємовідносини між консалтингової компанією і клієнтом з питань управлінської діагностики
- •4. Зміст управлінської діагностики підприємства
- •1 Етап. Організаційна діагностика.
- •3 Етап. Впровадження.
- •5. Види організаційних структур управління
- •6. Показники, які можна застосовувати в ході управлінської діагностики для оцінки ефективності управлінської структури підприємства
3 Етап. Впровадження.
Мета: впровадження змін, розробка нормативної бази і управлінських технологій, подолання опору змінам з боку персоналу, контроль результатів і проведення коректуючих заходів. Третій етап включає:
1. Розробку методичного забезпечення і нормативної бази, адаптацію технологій управління людськими ресурсами, враховуючи особливості підприємства, керуючись результатами другого етапу. При цьому впроваджуються заходи: 1) з оптимізації організаційної структури підприємства; 2) з розробки положень, посадових інструкцій, в яких передбачається визначити функціональні обов'язки і відповідальність керівників і персоналу; 3) з розробки правил поведінки, прийняття рішень та їх виконання, стандарти роботи, обміну інформацією; 4) з розробки процедур, які забезпечують діяльність працівників, послідовність їх дій при виникненні проблемних ситуацій; 5) з розробки систем планування і контролю; 6) з провадження політики роботи з персоналом, яка допомагає розвивати ідентифікацію працівників з організацією; 7) з оцінки діяльності і розвитку персоналу; 8) з розробки систем мотивації персоналу і моніторингу мотивації; 9) з оптимізації системи підбору і адаптації персоналу.
2. «Передання технологій вниз», на виконавський рівень: навчання керівників підрозділів управлінським технологіям, проведення консультацій, навчальних практикумів і тренінгів.
5. Види організаційних структур управління
Проведення управлінської діагностики підприємства власними силами потребує основну увагу приділити аналізу структури управління підприємством та її відповідності цілям і завданням підприємства. Організаційна структура управління (ОСУ) — це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість виробничих, управлінських та інших підрозділів. В ОСУ кожний її елемент має своє конкретне місце та відповідні зв'язки, що забезпечують їхню взаємодію. Зв'язки структурних елементів системи поділяються на лінійні, функціональні та міжфункціональні. Лінійні зв'язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління і базуються на адміністративній владі. Функціональні зв'язки характеризують взаємодію елементів різних рівнів системи, які виконують певні функції господарювання. Міжфункціональними називають зв'язки між елементами одного рівня системи.
Зазвичай виділяють наступні типи організаційних структур управління:
1) лінійна ОСУ;
2) функціональна ОСУ;
3) лінійно-функціональна ОСУ;
4) дивізіональна ОСУ;
5) матрична ОСУ.
1)лінійна відображає двохрівневий розподіл, що існує на малих підприємствах
(1 рівень – керівник, 2 рівень – виконавець). Перевага: вона дозволяє швидко приймати рішення, реагувати на зміни у зовнішньому середовищі і забезпечує неформальний підхід до мотивації і контролю діяльності співробітників.
Недоліки: увага керівника зосереджена на поточних справах, недостатньо можливостей приділяти увагу майбутньому.
2)функціональна виникає там, де існує поділ праці і спеціалізація.
Переваги:
-дозволяють керівництву зосередитися на стратегічних питаннях;
-створюють умови для досягнення високої ефективності за рахунок спеціалізації.
Недоліки:
-призводять до міжфункціональних конфліктів;
-ускладнюють координацію між функціями;
-скорочують можливості менеджерів, які вирішують питання стратегічного управління.
3)дивізіональна існує в тих організаціях, де виділяються відокремлені структурні підрозділи, наділені великими повноваженнями.
Переваги:
-забезпечують передачу прав у відділеннях організації, що сприяє збільшенню гнучності і адаптивності організації до умов зовнішнього середовища;
-звільняють керівництво від вирішення поточних питань і дають можливість займатись тільки стратегічними питаннями;
-в організації встановлюється на більш низькому рівні залежність фінансового стану підрозділів від результатів їх функціонування;
-створює умови для формування в організації менеджерів, що займаються стратегічним управлінням.
Недоліки:
-можливість виникнення стратегічно несумісних окремих підрозділів організації;
-складності з розподіленням загальних для організації ресурсів між відокремленими відділами організації.
4)Матрична відображає два направлення керівництва: вертикальне – керівництво структурними підрозділами; горизонтальне – керівництво окремими проектами або програмами.
Переваги:
-дозволяє поєднувати діяльність окремих функціональних ланок підприємстваї;
-сприяє залученню менеджерів-стратегів;
-створює умови для здійснення комплексного підходу до вирішення задач.
Недоліки:
-два напрями в керівництві викликають багато незрозумілостей у підлеглих;
-необхідність великих зусиль для координації вертикальних та горизонтальних зв’язків.
Фактори вибору організаційної структури:
-розмір і ступінь різноманітності діяльності;
-географічне розташування підприємства;
-технологія;
-відношення до підприємства з боку керівництва та співробітників;
-дінамічність змін в зовнішньому середовищі;
-стратегія, яку реалізує підприємство.
Вплив розміру організації на її організаційну структуру проявляється у вигляді збільшення числа рівнів ієрархії управління. Організаційна структура не повинна бути більш складною, ніж цього вимагає розмір підприємства.
Оцінити ефективність організаційної структури підприємства досить складно. Проблеми оцінки породжено необхідністю всеохоплюючого та детального аналізу непрямих показників діяльності підприємства. Певні фахівці у сфері реформування підприємств узагалі вважають позитивним результатом уже навіть сам початок процесу перепідготовки і навчання персоналу підприємства.
Від ефективності організаційної структури залежить якість управління поточними активами в короткостроковому періоді та необоротними — в довгостроковому.
Виділення підрозділів великого підприємства в самостійні підприємства буде економічно доцільним у тому разі, коли техніко-економічні характеристики кожного зі знову створених підприємств-підрозділів, а також великого підприємства в цілому (якщо воно продовжує існувати), будуть поліпшуватись у порівнянні з колишнім функціонуванням в межах єдиної компанії.