- •Розділ 1. Судове провадження та засади кримінального процесу
- •1.1. Поняття, ознаки, система, класифікація та значення засад кримінального провадження
- •1.2. Судове провадження у кримінальному процесі
- •Розділ 2. Характеристика засад, які реалізуються у судовому провадженні
- •2.1. Характеристика загально-правових засад
- •1. Верховенство права.
- •2. Законність.
- •3. Рівність перед законом і судом.
- •4. Повага до людської гідності.
- •5. Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.
- •6. Недоторканність житла чи іншого володіння особи.
- •7. Таємниця спілкування.
- •8. Невтручання у приватне життя.
- •9. Недоторканність права власності
- •10. Доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень
- •2.2. Характеристика міжгалузевих засад
- •1. Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
- •2. Безпосередність дослідження показань, речей і документів.
- •3. Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
- •4. Диспозитивність.
- •5. Гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами.
- •6. Розумні строки.
- •7. Мова, якою здійснюється кримінальне провадження.
- •2.3. Характеристика галузевих засад
- •1. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.
- •2. Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї.
- •3. Заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення
- •4. Забезпечення права на захист
- •5. Публічність.
- •Висновки
- •Список використаних джерел
2.3. Характеристика галузевих засад
Далі проведемо аналіз галузевих засад кримінального провадження.
1. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Стаття 17 КПК закріплює одне з найважливіших положень демократичної, правової держави, що знайшло своє відображення у ст. 62 Конституції України, у п. 1 ст. 111.
Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини - це правове положення, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав чинності.
Суть презумпції невинуватості не в тому, що особа є невинуватою, а в тому, що існує припущення щодо її невинуватості. Презумпція невинуватості не може бути виправдана одним лише ліберальним прагненням полегшити становище обвинуваченого. Вона стимулює доказування вини особи і доки цього не буде досягнуто, ніхто не може бути визнаний винним2.
Загальне припущення щодо добропорядності громадян не заважає в конкретному випадку службовій особі, яка представляє сторону обвинувачення, припустити щодо особи зворотне - її винність у вчиненні кримінального правопорушення. Тобто припустити, що особа становить виняток серед добропорядних громадян. Але якщо особа, на думку слідчого, прокурора, становить виняток, то наявність цього винятку в кожному конкретному випадку треба довести. Лоти, доки винність не доведена, діє загальне припущення.
У процесуальному значенні презумпцію невинуватості необхідно розглядати як вимогу, що визначає правове положення учасників кримінального судочинства, і насамперед підозрюваного, обвинуваченого, як основу їхніх процесуальних прав, гарантію всебічного, повного, неупередженого дослідження обставин кримінального провадження.
У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (ст. 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.
2. Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї.
В статті 18 КПК сказано, що:
1. Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.
2. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, я також бути негайно повідомленою про ці права.
3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення1.
Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї - це правове положення, згідно з яким жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею чи її близькими родичами або членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання і бути негайно повідомленою про ні права1.
Зміст цієї засади визначається через такі положення:
право обвинуваченого не бути примушеним до визнання вини або надання свідчень проти себе ("право проти само інкримінації або "право зберігати мовчання") є однією із основних гарантій дотримання засади презумпції невинуватості. Це право є застосовним як під час досудового розслідування, так і у судових стадіях;
отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права є істотним порушенням прав людини і основоположних свобод і тягне визнання судом доказів недопустимими під час будь-якого судового розгляду;
право зберігати мовчання є дуже вразливим під час допиту затриманих за підозрою у злочинах, оскільки співробітники правоохоронних органів часто намагаються зробити усе можливе для отримання визнання від затриманого, і використання затриманим права зберігати мовчання робить марними ці зусилля;
суд не вправі робити негативні висновки з мовчання обвинуваченого (наприклад, висновок про намагання обвинуваченого через мовчання уникнути кримінальної відповідальності), оскільки дозвіл робити такі висновки може бути ефективним засобом примусу, внаслідок чого тягар доведення перекладається з обвинувачення на обвинуваченого;
право не надавати свідчення проти себе не виключає із кримінального провадження отриманих від обвинуваченого у результаті застосування елементів примусу даних, що існують незалежно від волі підозрюваного, таких як документи, зразки крові, дихання, сечі і тканини для аналізу ДНК;
зберігати мовчання і не давати показань проти себе2.
